Пантелеймон Куліш ( )

«Не забудеш мене, поки віку твого, моя нене Вкраїно, Поки мова твоя голосна у піснях, як срібло чисте дзвонить. На що глянеш, усюди згадаєш твого бідолашного сина; Туподумство людське, моя нене, від тебе його не заслонить.» П. Куліш Народився Пантелеймон Олександрович Куліш 7 серпня 1819 року в містечку Вороніж колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер Шосткинський район Сумської області). Був дитиною від другого шлюбу заможного селянина Олександра Андрійовича і дочки козацького сотника Івана Гладкого Катерини.

Дитинство хлопця пройшло на хуторі під Воронежем, де в атмосфері особливої пошани до народних традицій, слова, пісні, казок, легенд, переказів формувався характер майбутнього письменника. Навчався Куліш у Новгород-Сіверській гімназії, потім ( ) на правах вільного слухача відвідував лекції в Київському університеті, хоча повного курсу навчання так і не пройшов. Опісля вчителював у Луцьку (1842) та Києві ( ), де згодом почав працювати як археограф під керівництвом М.Максимовича.

Тут він зазнав у релігійно-філософському плані впливу П.Авсенєва, зійшовся з М.Гулаком, М.Костомаровим і В.Білозерським, які стали засновниками на межі рр. Кирило-Мефодіївського братства. У цей же час П.Куліш заявляє про себе як письменник. Пізніше П.Куліш працює на різних посадах у Києві, Рівному.

Як співробітник Київської археографічної комісії, він подорожує Правобережною Україною, вивчає історичні документи й пам'ятки минулих епох, знайомиться з фольклором і народним життям. До цього періоду належать його балади, повість "Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад" та епопея "Україна", видані 1843 р. в Києві. Під впливом М.Максимовича Пантелеймон Олександрович захопивсь українською історією та етнографією.

У 1845 р. Куліша було запрошено до Петербурзького університету на посаду викладача російської мови для іноземних студентів. Переїхавши до північної столиці, він бере шлюб з Олександрою Білозерською. Пізніше вона стала відомою українською письменницею, яка публікувалася під псевдонімом Ганна Барвінок. Олександра Білозерська

Їде у відрядження до Польщі для вивчення мов, побуту, історії та культури західних слов'ян. Через кілька місяців після приїзду до Варшави, вже 1847 р., його було заарештовано у справі Кирило-Мефодіївського братства й відправлено на слідство до Петербурга. У вироку йшлося про чотири місяці ув'язнення (в Петропавловській фортеці) й заслання до В'ятки. Завдяки клопотанню друзів покарання замінили поселенням (під наглядом поліції) в Тулі та забороною друкуватися.

У рр. Куліш видає "Записки о Южной Рaуси" у двох томах, потім перший історичний роман українською мовою "Чорна Рада" (1859) р. Куліш одержав дозвіл на повернення до Петербурга.

Наприкінці 50-х років у Петербурзі зібралося багато колишніх членів Кирило-Мефодіївського братства, зокрема М.Костомаров, В.Білозерський і Т.Шевченко. В.Білозерський М.Костомаров Т.Шевченко Залишаючись прихильниками ідей народної освіти й соціального звільнення, в обстановці суспільних перетворень, ініційованих під егідою Олександра II, вони всі разом активно включилися в роботу.

У той час на урядовому рівні постало питання про відкриття початкових українських шкіл, для роботи яких Куліш підготував і видав свою "Граматку" (1857).

Тоді ж у Петербурзі він заснував видавництво, де публікував українських письменників, минулих і сучасних, а також почав випускати альманах "Хата". Разом із В.Білозерським, М.Костомаровим і Т.Шевченком він створює петербурзьку українську "Громаду» та випускають журнал "Основа", що виходив у рр.; у ньому Куліш умістив кілька своїх літературних та історичних творів, зокрема один розділ "Історії України від найдавніших часів", "Хмельнищину" і "Виговщину". У 1862 р. виходить друком його поетична збірка "Досвітки. Думи і поеми".

У середині 60-х років Куліш активно друкує у львівських періодичних виданнях свої твори, зокрема «Руїну» р. йде у відставку й вирушає за кордон і безпосередньо знайомиться з культурою західних країн, але значну частину часу мешкає у Львові, де співпрацює з місцевими журналами й публікує свої переклади біблійних текстів українською мовою. Ювілейне видання Біблії Куліша,Нечуя-Левицького та Пулюя.

Наприкінці 60-х років ставлення Куліша до ролі козацтва в історії стає відверто негативним. Масові народні повстання XVIXVII ст. він трактує тепер як руйнівну стихію, що протистоїть цивілізаторській місії Польщі на сході р. повертається в Російську імперію, де продовжує досліджувати історію українського козацтва. На схилі віку він цілком щиро схиляється до позитивної оцінки факту возз'єднання України з Московією. З цих позицій написані тритомна "История воссоединения Руси" з додатковим томом "Материалов" ( ), а також "Мальована Гетьманщина" (1876) і "Казаки по отношению к государству и обществу" (1877).

У 1881 р. знову переїжджає до Львова, де видає другу збірку віршів "Хуторна поезія", в якій уміщує "Зазивний лист до української інтелігенції" із закликом із культосвітньої роботи всупереч усім несприятливим обставинам. П.Куліш

Розчарувавшись у громадській діяльності, Пантелеймон Олександрович на схилі літ повертається до рідних країв і оселяється на своєму хуторі Мотронівка на Чернігівщині.

Цілком віддається творчій роботі: пише драму "Байда, князь Вишневенький" і поему "Маруся Богуславка", видає в Женеві третю збірку віршів "Дзвін". Будучи поліглотом, він робить численні переклади українською мовою з Біблії, В.Шекспіра, Дж.Байрона, Й.В.Ґете, Ф.Шіллера, Г.Гейне. Куліш скінчив свій вік "у сільському схимництві" на хуторі Мотронівка (тепер у складі села Оленівка Борзнянського району Чернігівської області) 2 (14) лютого 1897 р., на 78-му році життя