Життєвий і творчий шлях М.Ю. Лермонтова В моїй душі, як в океані, Надій розбитих скарб лежить М.Ю. Лермонтов Політ крізь віки

Дитинство Народився М.Ю. Лермонтов 3 жовтня 1814 року в Москві.

Батько Юрій Петрович, відставний піхотний капітан, з дворянської сім'ї, що збідніла

Мати Марія Михайлівна, уроджена Арсеньєва (з роду Столипіних).

У 1815 р. молода сім'я живе в селі Тархани Пензенської губернії, в маєтку бабусі майбутнього поета О. Арсеньєвої. Тут пройшли дитячі роки поета. Він рано втратив матір (померла в 1817 р., у віці 21 року) і виріс в розлуці з батьком.

Бабуся робила все для єдиного, обожнюваного внука, не жаліючи грошей на вчителів і гувернерів. Він отримав прекрасну домашню освіту: з дитинства вільно володів французькою і німецькою мовами, добре малював і ліпив, навчався музиці (грав на флейті, фортепіано і скрипці). Побоюючись за здоров'я хворобливого внука, бабуся здійснювала втомливі подорожі на Кавказ (1818, 1820, 1825 рр.) для лікування мінеральними водами. Враження від цих поїздок залишилися у Лермонтова в пам'яті на все життя (згодом вони знайдуть своє відображення в ранній творчості поета.

Лермонтов і Тархани Заповідник "Тархани" створений в 1939 році і включає колишню вотчину Єлизавети Олексіївни Арсеньєвої, бабусі поета, і сусідні володіння її близьких родичів і друзів в південно-західній частині Пензенської області. Тут поет прожив половину свого життя, тут він знайшов своє вічне заспокоєння. Сокровенну любов до Тарханів він проніс через своє коротке життя.

Зв'язок Лермонтова з Тарханами був міцним і органічним, його дитячі і підліткові враження служили невичерпним джерелом його поетичної уяви.

Тут зазвичай проводили час численні гості. На стінах зали в різьблених рамах фамільні портрети: батька поета Юрія Петровича, матері Марії Михайлівни і бабці Арсеньєвої.

Тут і перше живописне зображення Михайла Юрійовича Лермонтова: на портреті йому не більше трьох років. У його руках незвичайні для такого віку предмети: у лівій руці лист паперу, в правій - крейда. Мабуть, художник не випадково відобразив їх: з дитинства майбутній поет багато малював.

У Тарханах для чаювання відвели окрему кімнату, і вражає в ній перш за все наявність полотен західно-європейських художників XVII-XVIII століть.

У Тарханах для творчості були ідеальні умови. Тут книги улюблених Лермонтовим російських і західних авторів, і серед них - кумир Пушкін. В центрі столу - свідоцтво творчих звершень Лермонтова - його фарфорова чорнильниця у вигляді сидячого лева. Поряд - бронзова печатка з ініціалами «ML». Нею поет опечатував всі листи. Одне з них (у ксерокопії) лежить на столі.

Лермонтов виїхав з Тархан у лютому 1836 роки невідомим офіцером, а 1 квітня 1841 повернувся в свинцевій труні. Поряд з церквою Михайла Архангела, де розгорнута експозиція «Лермонтов в пам'яті поколінь», знаходиться каплиця, в якій і покоїться прах поета і його близьких. Над великою могилою тиша. Саме тут під шелестіння дубового листя ясніше бачиш і розумієш життя Лермонтова, коротке і трагічне, але таке дивовижне і прекрасне. Шумить Тарханський парк, схиляється над каплицею старий дуб. І нескінченним потоком йдуть і йдуть сюди люди. Здійснилося бажання поета: Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея, Про любовь мне сладкий голос пел, Надо мной чтоб, вечно зеленея, Темный дуб склонялся и шумел.

Навчання у Москві і початок літературної діяльності У 1827 р. бабуся привезла онука у Москву, щоб продовжити його освіту. 1 вересня 1828 року Лермонтова зарахували півпансіонером до Московського університетського благородного пансіону, одного з кращих учбових закладів Росії. Він отримує гуманітарну освіту, яку доповнює самостійним читанням. У пансіоні в 1828 році Михайло Лермонтов пише вірші, що й прийнято вважати початком його літературної діяльності. Восени 1830 р. М.Ю. Лермонтов вступає до Московського університету на етично-політичне відділення. Незадоволення Лермонтова лекціями професорів і невдоволення професорів нечемними відповідями і приріканнями студента, що вважалося недозволеною зухвалістю, призвели до того, що він подав заяву про звільнення і залишив університет у 1832 р.

Петербурзький період життя Однак треба було продовжувати освіту, і Лермонтов розраховував зробити це в Петербурзькому університеті, але йому довелося б почати з першого курсу, оскільки час навчання в московському університеті йому як звільненому не зараховувався. Він не захотів втрачати два роки і круто змінив плани. 4 листопада 1832 року він вступив у Школу гвардійських підпрапорщиків і кавалерійських юнкерів. Два роки, проведені в обстановці казармової муштри, були, з його слів, «страшними». Але і в цих умовах Лермонтов потай продовжує писати, хоч його творчість переживає період спаду.

Після закінчення Школи в 1834 р. Лермонтов підвищений з юнкерів в корнети лейб-гвардії Гусарського полку, що стояв в Царському Селі.

Лермонтов і Кавказ Звістка про загибель А. Пушкіна приголомшила Лермонтова і наступного дня він пише вірш «На смерть поета», а за тиждень заключні 16 рядків цього вірша, який відразу зробив його відомим, переписувався і завчався напам'ять. 3 березня 1837 поет був арештований у справі «про недозволені вірші» і висланий на Кавказ. У той час там йшла війна, і цар, напевно, сподівався, що поручик Лермонтов буде убитий. Кавказ у долі Лермонтова - як кохання з першого погляду. Поет любив величаві гори, їх снігові вершини, гордий дух кавказців, їхні легенди. Кавказу присвячена не тільки поема «Мцирі», а й твори «Кавказький бранець», «Ізмаїл-бей», «Демон» та багато інших.

Гори Кавказу ми бачимо і на мальовничих полотнах Лермонтова.

У березні 1840 р. за дуель з сином французького посла Е. де Барантом Лермонтова було переведено в піхотний полк і відправлено в діючу армію на Кавказ. Він бере участь у військових діях, «виконуючи покладене на нього доручення з відмінною мужністю і холоднокровністю». На початку лютого 1841 р., отримавши двомісячну відпустку, Лермонтов приїжджає в Петербург, сподіваючись отримати відставку і залишитися в столиці. Але і в цьому йому відмовлено, як і в нагороді за сміливі дії в боях на Кавказі. Більш того, йому наказано протягом 48 годин покинути столицю і слідувати в свій полк на Кавказ. Напередодні заслання, у салоні Карамзіних де зібралися друзі, знайомі, щоб попрощатися з Лермонтовим, поет дивиться у вікно на хмарки, які пливуть по небу, пише вірш і читає його зі сльозами на очах: Тучки небесные, вечные странники… Він прибуває в П'ятигорськ і отримує дозвіл затриматися для лікування мінеральними водами. У записнику Лермонтов запише свої останні вірші: «Суперечка», «Сон», «Круча», «Тамара», «Листок», «Побачення», «Пророк», «На дорогу я йду в самотині» та інші. Друге заслання на Кавказ

У Пятигорську він зустрічає своїх старих приятелів, в числі яких і його товариш по Школі юнкерів М. Мартинов. На одному з вечорів в будинку Верзіліних, де збиралася молодь, ображений черговим ущипливим жартом Лермонтова Мартинов викликає його на дуель. Дуель відбулася 15 липня 1841 біля підніжжя гори Машук. Поет був убитий. Тіло Лермонтова було похоронено на П'ятигорському кладовищі. Пізніше на прохання бабусі труну з прахом поета перевезли в Тархани і похоронили в фамільному склепі. Памятник на місці дуелі. Дуель з М. Мартиновим

Лермонтов і Шевченко Дві долі геніальних поетів двох народів М. Лермонтов і Т.Шевченко народились в один рік – Один – дворянин, другий – кріпак, та в обох невблаганна смерть спочатку забрала матір, а згодом і батька. В обох натури творчі і вразливі, унікальний талант, гострий розум. Мало кому в коханні так не щастило, як Михайлу Лермонтову. Наталія Іванова, Катерина Сушкова, Варвара Лопухіна… Власний досвід поета у коханні закінчувався болючим ударом по юнацькому почуттю, самолюбивому характеру. Особисте життя у великого українця також не склалося.Не судилося їм обом продовжити свій родовід у наступних поколіннях. Поети мали художній хист. У 30-х рокак ХІХст. водночас жили в Петербурзі. Невідомо про їхнє особисте знайомство, але, без сумніву, вони мали спільних знайомих. Скажімо, Тарас Шевченко жив у Карла Брюллова, а Карл Брюллов не раз бачив Лермонтова. Лермонтова народи Кавказу вважають своїм поетом. Шевченко написав поему «Кавказ», яка, на думку О.Гончара, принесла б довічну славу поету, коли б він більше нічого не написав. Обидва поети боролися з царизмом, перебували в засланні. Лермонтову доля подарувала надто коротке життя, інакше він почув би голос Кобзаря.