Іван Манжура український поет, фольклорист, етнограф, який обійшов усю рідну Харківщину, а потім Катеринославщину в пошуках скарбів українського фольклору. Доля була непривітною до нього: він не мав навіть власного кутка, перебивався випадковими заробітками і, напевно, саме тому взяв собі псевдонім Іван Калічка. Талановитий з натури, та безталанний життям Іван Манжура своєю особою дав ще один приклад неабиякої пропащої сили, що згинула марно серед нашого лихоліття (Єфремов)

Іван Іванович Манжура народився 20 жовтня (1 листопада за новим стилем) 1851 року в Харкові в родині дрібного чиновника із зубожілих дворян. Після смерті матері, коли хлопчикові було 5 років, зі своїм вільнодумним батьком, який часто лишався без роботи, вони роками поневірялись містами і селами Катеринославщини і Харківщини. Навчався за державний кошт у Харківській гімназії, звідки його виключили за «непокору». У 1870 році він стає вільним слухачем Харківського ветеринарного інституту, але 1872 року його, як «неблагонадійного», звідти виключають без права вступу до будь-якого вищого навчального закладу.Скитався по селах і містечках Харківської і Катеринославської губерній, вів напівзлиденний спосіб життя. Харківська гімназія Харківська гімназія Село Рубанівське (Васильківський район Дніпропетровської області)

Саме тоді розпочинається систематична діяльність Івана Манжури як фольклориста й етнографа, відданість якій він зберіг до кінця своїх днів. Незабаром він налагоджує зв'язки з Південно-Західним відділом Російського географічного товариства в Києві, надсилає туди свої численні записи пісень та казок. Багато зібраних ним фольклорних матеріалів було згодом опубліковано у виданнях цього відділу та на сторінках деяких тогочасних періодичних видань. Після Іван Манжура живе переважно на Катеринославщині. Займаючи різні дрібні посади, сяк-так заробляє собі на хліб, часто міняє місце роботи, постійно мандрує по селах, містечках, мешкає серед убогого люду, пильно приглядається до його життя, переймається радощами і болями трудівника.

У середині 70-х років на Балканах розгорівся визвольний рух проти турецьких поневолювачів. Іван Манжура в числі інших добровольців з України відбуває до Сербії. Повернувшись наприкінці жовтня 1876 року після поранення, яке дістав у цій війні, на Україну, він майже постійно живе то в самому губернському місті Катеринославі, то в навколишніх селах Мануйлівці та Олексіївці, працює в місцевих газетах і журналах, збирає зразки народної творчості. Одним з перших Іван Манжура звернув увагу на усну поезію робітничого класу серед його записів є зразки фольклору, в яких зображено трударя, що знемагає під тягарем експлуатації. Чимало записаного з народних уст фольклорного матеріалу було надіслано ним до Харківського історико-філологічного товариства, до деяких наукових журналів, а також на адресу українських та російських дослідників народної творчості. Визвольний рух проти турецьких поневолювачів на Балканах село Мануйлівка

Із сумлінним і надзвичайно багатим збором матеріалу в парі йшли класифікація, зіставлення, узагальнення фольклорних явищ, стаючи предметом постійних роздумів цього подвижника науки й культури з далекої степової периферії. Один із близьких знайомих Манжури (а в певний період добрий приятель) у своїх спогадах вимічає лаконічним штрихом одну, як видається, характерну рису тієї внутрішньої, духовної діяльності поета й фольклориста, що виявлялася уже як звичка, у щоденних розмовах: "... До суспільних питань він ставився доволі байдуже. Найбільш охоче він любив говорити про народні казки в різних варіантах". Знайомий Манжури Олександр Кониський

Постійно і цілеспрямовано займаючись збиранням, а інколи й публікацією фольклорно- етнографічних матеріалів, Іван Манжура водночас формується і як пристрасний співець знедолених. Особливо виразно почав проявлятися талант поета у 80-х роках. Саме тоді на сторінках катеринославських газет і журналів (а трохи згодом і в галицьких виданнях) з'являються його вірші під псевдонімом Івана Калічки, а також у вигляді невеликих видань «метеликів» для масового читача поетичні переробки деяких популярних казкових мотивів. Певне місце в літературній спадщині поета посіли також переклади та переспіви з інших літератур. У рр. Манжура написав казку-поему «Трьомсин-богатир» про безстрашність запорозьких козаків. За активної допомоги і гарячої підтримки О. О. Потебні, який відіграв неабияку роль у формуванні та спрямуванні поетової музи, в 1889 році вийшла друком у Петербурзі перша і єдина прижиттєва збірка Івана Манжури «Степові думи та співи». О. Потебня

Манжура Іван – Лелії У пишних палатах якогось магната Розкішні лелії цвіли, їх люди здалека, де вихор та спека, На втіху собі завезли. Любують їх очі веселі дівочі, А часом і хмурий магнат На них як погляне, нудьга ураз тане І пруг на чолі вже не знать. Отак вони, пишні, усякому втішні, Мир в серце людське подають, А люди не знають і гадки не мають, Як сльози вночі вони ллють. Чого ж то їм шкода? Адже ж і урода, І розкіш, і шана їм є… Не люба їм шана у гордого пана, їм краще убоге своє. Їм краще у бідній країні їх рідній За панську ту ласку здались І спека пекуча, і вихор летючий, Що їх опаляли колись. Так ти, моя крале, з далекого краю, Неначе лелії мої: Здається, й на волі, у шані і холі, Та все-бо не в ріднім краї. Твій погляд ясненький, твій сміх веселенький Та щирая ласка твоя Усіх нас єднають, усіх нас вітають, Як тихая з неба зоря. Поглянеш ізбоку (нехай-бо нівроку!) Та й скажеш: «Життя тобі рай!» А вся ж твоя втіха поплакати стиха, Згадавши веселий свій край.

З раннього дитинства і до кінця свого життя знедолений, бездомний поет, не маючи постійного пристановища і певного заробітку, поневірявся по чужих хатах. У постійних клопотах про шматок хліба насущного Іван Манжура змушений був перебиватись випадковими заробітками, пишучи кореспонденції, нариси та фольклорно- етнографічні статті. Успіх окрилив поета, і він, як свідчать автобіографічні матеріали та листи письменника, розпочинає посилено готувати до видання збірки своїх творів «Над Дніпром», «Казки та приказки і таке інше». Проте цим намірам Івана Манжури не судилося здійснитись. Усі його дальші спроби знайти дорогу до читача розбивались об тверді мури царської цензури.

Могила поетаКатеринослав 3 кінця 80-х років за «неблагонадійним» поетом і фольклористом посилюється нагляд поліції, яка й раніше досить насторожено, з підозрою ставилася до його літературної та етнографічної діяльності. Хвороба дедалі більше підточувала здоров'я Івана Манжури. Знесилений у боротьбі зі злиднями, виснажений несприятливими умовами життя, постійно переслідуваний, надломлений хворобою, помер З травня 1893 року у Катеринославі на сорок другому році життя. Знепритомнів на одній з міських вулиць, був доставлений у земську лікарню (нині лікарня ім. Мечнікова), де згодом помер. Поховали поета як невідому особу на Севастопольському кладовищі. Сучасний Катеринослав

Пам'ятна дошка з горельєфом, відкрита 1993р. на стіні однієї з найстаріших книгарень Катеринослава- Дніпропетровська, яку відвідував І.І. Манжура за свого життя.

Джерела: Вірш Лелії з Єременко О.В. Українська література. 10 клас. Хрестоматія. – Х.: ФОП Співак В.Л., – 736 ст.// Іван Манжура. Лелії/ст