Доля, схожа на легенду Т. Шевченко (1814 –1861)

Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко. Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя. Доля переслідувала його в житті скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі в іржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.

Нащадок прибалтійських баронів і сенатор В.Енгельгардт володів у різних губерніях Росії пятдесятьма тисячами кріпосних душ. 9 березня (25 лютого за тодішнім календарем) 1814 р. в нього на одну душу побільшало: в селянській сімї Григорія та Катерини Шевченків народився син, охрещений Тарасом. Сталося це в селі Моринці, розташованому кілометрів за двісті від Києва. Через два роки сімя переїхала в сусіднє село Кирилівку, що належало тому ж поміщикові.

Не називаю її раєм, Тії хатиночки у гаї, Над чистим ставом край села. Мене там мати повила І, повиваючи, співала, Свою нудьгу переливала В свою дитину... В тім гаю, У тій хатині, у раю, Я бачив пекло...Там неволя, Робота тяжкая, ніколи - І помолитись не дають. Там матір добрую мою, Ще молодую, у могилу Нужда та праця положила.

1825 року -- Тарасові сповнилося тоді одинадцять літ -- помер його батько. За переказами, лишаючи своє убоге майно, Григорій Шевченко сказав: «Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком: з нього буде або щось дуже добре, або велике ледащо; для нього моє наследство або нічого не буде значить, або нічого не поможе». Він лишився круглим сиротою. Тяжко-важко в світі жити Сироті без роду: Нема куди прихилиться, Хоч з гори та в воду!

«Ходил я постоянно в серенькой дырявой свитке и в вечно грязной бессменной рубашке, а о шапке и сапогах помину не было ни летом, ни зимою. Однажды дал мне какой- то мужик за прочтения Псалтыря на пришвы ременю, да и то от меня учитель отобрал, как свою собственность» Із спогадів Тараса Шевченка

І. Їжакевич Тарас-пастух

Будинок пана Енгельгардта

Літній сад у Петербурзі

Євген Гребінка

Карл Брюллов

Василій Жуковський

Відпускна

Самому теперь не верится, а действительно так было. Я из грязного чердака, я, ничтожный замарашка, на крыльях перелетел в волшебные залы Академии художеств. Із спогадів Тараса Шевченка

Академія мистецтв м. Санкт-Петербург

Г. Меліхов Молодий Тарас Шевченко в майстерні К. Брюллова

…Волосся в мене на голові, що вже його не багацько, та й те настовпужилося, а біля серця так щось і щемить, у в очах зеленіє…

СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ Тарас Шевченко Минають дні, минають ночі, Минає літо. Шелестить Пожовкле листя, гаснуть очі, Заснули думи, серце спить, І все заснуло, і не знаю, Чи я живу, чи доживаю, Чи так по світу волочусь, Бо вже не плачу й не сміюсь... Доле, де ти! Доле, де ти? Нема ніякої; Коли доброї жаль, боже, То дай злої, злої! Не дай спати ходячому, Серцем замирати І гнилою колодою По світу валятись. А дай жити, серцем жити І людей любити, А коли ні... то проклинать І світ запалити!

І виріс я на чужині, І сивію в чужому краї: То одинокому мені Здається кращого немає Нічого в бога, як Дніпро Та наша славная країна... Аж бачу, там тільки добро, Де нас нема. В лиху годину, Якось недавно довелось Мені заїхать в Україну, У те найкращеє село...

Коли я розповів Шевченкові про існування товариства, він зразу ж виявив готовність пристати до нього, але поставився до його ідей з великою задеркуватісю і крайньою нетерпімістю, що призвело до багатьох суперечок між мною і Шевченком. Микола Костомаров

Каземат третього відділу місце ув'язнення Т. Шевченка Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторіками Кров у синє море Дітей ваших…

Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвратясь в Малоросию…я увидел нищету и ужасное угнетение крестьян помещиками… и все это долалось и делается именем государя и правительства…» Із свідчень Тараса Шевченка

Микола I

Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині Однаковісінько мені. В неволі виріс між чужими, І, неоплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій не своїй землі. I не пом'яне батько з сином, Не скаже синові: Молись. Молися, сину: за Вкраїну Його замучили колись. Мені однаково, чи буде Той син молитися, чи ні... Та не однаково мені, Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять... Ох, не однаково мені.

Т. Шевченко На березі Аральського моря р.

Т. Шевченко. Затока біля Новопетровського укріплення. Олівець р.

Т. Шевченко Покарання колодкою. 1856–1857 рр. Т. Шевченко Киргизеня. 1856–1857 рр.

СВІТ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ Тарас Шевченко І. Зноба. Думи мої, думи «Думи мої, думи мої...» Читає О. Петренко

«Мне иногда кажется, что я и кости свои здесь положу», - писал Тарас Шевченко у лютому 1855 року.

З 47 років недовгого свого віку Шевченко прожив 24 у кріпацькій неволі, 10 років на засланні й лише 13 – в умовах такої волі, про яку сам казав: Хоча й волі, сказать по правді, не було…

ТАРАС ШЕВЧЕНКО Памятник Т. Шевченку в Каневі

Памятник Т. Шевченку в Харкові І. Зноба Памятник Т. Шевченку в Хмельницькому

ТАРАСТАРАС ШЕВЧЕНКОШЕВЧЕНКО