Пантелеймон Куліш ( )

Автопортрет П.Куліша

Микола Зеров 10 травня 1925 року написав сонет «Куліш» Давно в труні Тарас і Костомаров, Грабовський чемний, лагідний Плетньов; Сивіє розум і холоне кров; Літа минулі, мов бліда примара. Та він працює. Феніксом з пожару Мотронівка народжується знов; Завзяттям віє від його промов І в очах відблиск молодого жару. Він боре тупість і муругу лінь; В Європі хоче ставити курінь, Над творами культурників п'яніє. І днів старечих тягота легка, І навіть в смертних муках агонії В повітрі пише ще його рука.

Портрет художника Т.Шевченка

« Що ж до ідеального революціонера- громадянина, то більшого за Панька Куліша не знайти. « Що ж до ідеального революціонера- громадянина, то більшого за Панька Куліша не знайти. Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного українського минулого. Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західного інтелігента…» Здається, тільки він один маячить світлою плямою з темного українського минулого. Тільки його можна вважати за справжнього європейця, за ту людину, яка наблизилась до типу західного інтелігента…» М.Хвильовий М.Хвильовий

«Спасибі тобі, милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливо, спасибі тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що подарував «Чорну раду» по-нашому. «Спасибі тобі, милий друже мій великий, за твої дуже добрі подарунки і, особливо, спасибі тобі за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз, і все-таки не скажу більш нічого, як спасибі. Добре, дуже добре ти зробив, що подарував «Чорну раду» по-нашому. Я її прочитав і в «Руській бесіді», Я її прочитав і в «Руській бесіді», і там вона добра, але по-нашому лучче...» і там вона добра, але по-нашому лучче...» Т.Шевченко Т.Шевченко

« Мабуть, я не помилюся, коли скажу, що в тодішній українській літературі ми не знайдемо твору чи поезії, белетристики, публіцистики, де б так повно, з такою силою переконання було окреслено завдання українського національного відродження...» « Мабуть, я не помилюся, коли скажу, що в тодішній українській літературі ми не знайдемо твору чи поезії, белетристики, публіцистики, де б так повно, з такою силою переконання було окреслено завдання українського національного відродження...» О.Дорошкевич О.Дорошкевич

Народився Пантелеймон Олександрович Куліш 7 серпня 1819 року в містечку Вороніж колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер Шосткинський район Сумської області).

Був дитиною від другого шлюбу заможного селянина Олександра Андрійовича та дочки козацького сотника Івана Гладкого: Катерини

Дитинство хлопця пройшло на хуторі під Воронежем, де в атмосфері особливої пошани до народних традицій, слова, пісні, казок, легенд, переказів формувався характер майбутнього письменника. Навчався Куліш у Новгород-Сіверській гімназії, потім ( ) на правах вільного слухача відвідував лекції в Київському університеті, хоча повного курсу навчання так і не пройшов. Опісля вчителював у Луцьку (1842) та Києві ( ), де згодом почав працювати як археограф під керівництвом М.Максимовича.

Тут він зазнав у релігійно-філософському плані впливу П.Авсенєва, зійшовся з М.Гулаком, М.Костомаровим і В.Білозерським, у релігійно-філософському плані впливу П.Авсенєва, зійшовся з М.Гулаком, М.Костомаровим і В.Білозерським, які стали засновниками на межі рр. Кирило-Мефодіївського братства. які стали засновниками на межі рр. Кирило-Мефодіївського братства. У цей же час П.Куліш заявляє про себе як письменник. У цей же час П.Куліш заявляє про себе як письменник. Пізніше П.Куліш працює на різних посадах у Києві, Рівному.

Як співробітник Київської археографічної комісії, він подорожує Правобережною Україною, вивчає історичні документи й пам'ятки минулих епох, знайомиться з фольклором і народним життям. До цього періоду належать його балади, повість "Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад" та епопея "Україна", видані 1843 р. в Києві. Під впливом М.Максимовича Пантелеймон Олександрович захопивсь українською історією та етнографією.

У 1845 р. Куліша було запрошено до Петербурзького університету на посаду викладача російської мови для іноземних студентів. Переїхавши до північної столиці, він бере шлюб з Олександрою Білозерською. Пізніше вона стала відомою українською письменницею, яка публікувалася під псевдонімом Ганна Барвінок. Олександра Білозерська

Їде у відрядження до Польщі для вивчення мов, побуту, історії та культури західних слов'ян. Через кілька місяців після приїзду до Варшави, вже 1847 р., його було заарештовано у справі Кирило-Мефодіївського братства та відправлено на слідство до Петербурга. Через кілька місяців після приїзду до Варшави, вже 1847 р., його було заарештовано у справі Кирило-Мефодіївського братства та відправлено на слідство до Петербурга. У вироку йшлося про чотири місяці ув'язнення (в Петропавловській фортеці) й заслання до В'ятки. Завдяки клопотанню друзів покарання замінили поселенням (під наглядом поліції) в Тулі та забороною друкуватися. (в Петропавловській фортеці) й заслання до В'ятки. Завдяки клопотанню друзів покарання замінили поселенням (під наглядом поліції) в Тулі та забороною друкуватися.

У рр. Куліш видає "Записки о Южной Руси" у двох томах р. Куліш одержав дозвіл на повернення до Петербурга.

Пізніше пише перший історичний роман українською мовою : "Чорна Рада" (1859).

Наприкінці 50-х років у Петербурзі зібралося багато колишніх членів Кирило-Мефодіївського братства: В.Білозерський, М.Костомаров, Т.Шевченко.

У той час на урядовому рівні постало питання про відкриття початкових українських шкіл, для роботи яких Куліш підготував і видав свою "Граматку" (1857).

Тоді ж у Петербурзі він заснував видавництво, де публікував українських письменників, минулих і сучасних, а також почав випускати альманах "Хата". Разом із В.Білозерським, М.Костомаровим і Т.Шевченком він створює петербурзьку українську "Громаду» та випускають журнал "Основа", що виходив у рр.; у ньому Куліш умістив кілька своїх літературних та історичних творів, зокрема один розділ "Історії України від найдавніших часів", "Хмельнищину" і "Виговщину". У 1862 р. виходить друком його поетична збірка "Досвітки. Думи і поеми".

У середині 60-х років Куліш активно друкує у львівських періодичних виданнях свої твори, зокрема «Руїну» р. йде у відставку й вирушає за кордон і безпосередньо знайомиться з культурою західних країн, але значну частину часу мешкає у Львові, де співпрацює з місцевими журналами й публікує свої переклади біблійних текстів українською мовою. Ювілейне видання Біблії Куліша,Нечуя-Левицького та Пулюя.

Наприкінці 60-х років ставлення Куліша до ролі козацтва в історії стає відверто негативним. Масові народні повстання XVIXVII ст. він трактує тепер як руйнівну стихію, що протистоїть цивілізаторській місії Польщі на сході. Масові народні повстання XVIXVII ст. він трактує тепер як руйнівну стихію, що протистоїть цивілізаторській місії Польщі на сході р. повертається в Російську імперію, де продовжує досліджувати історію українського козацтва.

Макет Запорозької січі

На схилі віку він цілком щиро схиляється до позитивної оцінки факту возз'єднання України з Московією. З цих позицій написані тритомна "История воссоединения Руси" з додатковим томом "Материалов" ( ), а також "Мальована Гетьманщина" (1876) і "Казаки по отношению к государству и обществу" (1877).

У 1881 р. знову переїжджає до Львова, де видає другу збірку віршів "Хуторна поезія", в якій уміщує "Зазивний лист до української інтелігенції" із закликом іо культосвітньої роботи всупереч усім несприятливим обставинам. П.Куліш

Розчарувавшись у громадській діяльності, Пантелеймон Олександрович на схилі літ повертається до рідних країв і оселяється на своєму хуторі Мотронівка на Чернігівщині.

Цілком віддається творчій роботі: пише драму "Байда, князь Вишневенький" і поему "Маруся Богуславка", видає в Женеві третю збірку віршів "Дзвін". Байда Вишневецький

Будучи поліглотом, він робить численні переклади українською мовою з Біблії, В.Шекспіра, Дж.Байрона, Й.В.Ґете, Ф.Шиллера, Г.Гейне. В.Шекспір Дж.Байрон Й.Гете

Ф.Шиллера Г.Гейне

Куліш скінчив свій вік "у сільському схимництві" на хуторі Мотронівка 2 (14) лютого 1897року Могилаписьменника у селі Мотронівка