Інформаційно- просвітницький тренінг Люди та ВІЛ для викладачів і студентів педагогічних ВНЗ Розроблено за підтримки Міжнародного Альянсу з ВІЛ/СНІД в Україні м. Київ

Люди та ВІЛ Коли ми говоримо про досягнення певних успіхів у боротьбі зі СНІДом, ми повинні принципову увагу приділяти проблемі профілактики цієї хвороби, а головним завданням повинно стати призупинення темпів поширення СНІДу в Україні. Віце-премєр міністр України з гуманітарних питань (засідання Національної координаційної ради з питань запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу, травень 2005 р.)

Перше знайомство Перші відомості про збудника нової хвороби повязаної з тяжкими розладами імунної системи людини зявилися у травні 1983 року. Фахівці лабораторії Люка Монтаньє з Інституту Пастера у Парижі та Роберта Галло з Національного інституту раку в Бетесдє (США) описали один і той же вірус, що викликає синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Вірус, що викликає СНІД, у 1986 році було вирішено називати вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ).

По-перше, це породило міф про особливо небезпечну інфекційну хворобу (Чуму ХХ століття), і викликало швидке формування певних стереотипів по відношенню до ВІЛ-інфікованих. По-друге, - зумовило надзвичайно велике фінансування наукових розробок з проблематики ВІЛ. Внаслідок цього нам сьогодні відомо про цей вірус значно більше, ніж про інших збудників хвороб. Ніколи відкриття вірусу не викликало такого широкого суспільного резонансу!

Та, незважаючи на активні дослідження, СНІД і сьогодні залишається хворобою, що неодмінно призводить до смерті хворого!

Від перших випадків до світової пандемії За період з 1983 р. до цього часу у світі інфіковано різними шляхами понад 60 млн людей. Понад 20 млн з них померло, залишивши понад 14 млн дітей-сиріт, частина з яких також ВІЛ-позитивні, або хворі на СНІД. Кількість дітей, які живуть з ВІЛ/СНІД перевищує 2,5 млн. Кожного дня інфікується приблизно 6 тисяч молодих людей віком від 15 до 24 років.

За прогнозами фахівців до 2020 року в 45 країнах світу, які найбільш уражені епідемією, від СНІДу передчасно загине майже 70 млн. людей!

Стадії розвитку епідемії Початкова стадія – хвороба реєструється в основному серед людей з високим рівнем ризику. Концентрована або локалізована стадія – росповсюдження ВІЛ серед груп населення з високим рівнем ризику інфікування. Генералізована стадія – ВІЛ-інфекція укорінюється серед усіх прошарків населення і основним шляхом її передачі стає статевий.

ВІЛ/СНІД в Україні У 1987 році було вперше виявлено 6 українців та 70 іноземців, інфікованих ВІЛ. До 1994 року було зареєстровано 183 ВІЛ- інфікованих. У 1994 році серед інфікованих ВІЛ вперше були виявлені споживачі інєкційних наркотиків (СІН). До середини 2005 року діагноз "ВІЛ-інфекція" підтверджено майже у 77 тис українців.

Майже 9 тис ВІЛ-інфікованих - діти, 98% з них народжені ВІЛ-інфікованими матерями. Понад 5,5 тис людей уже померли від СНІД, серед них дітей. Щомісяця в Україні реєструється нових випадків інфікування ВІЛ.

За прогнозами фахівців, до 2010 року в Україні, кількість ВІЛ-інфікованих може становити понад 500 тис осіб

Шляхи зараження ВІЛ 1. Статевий. 2. Від матері до дитини (перинатальний шлях). 3. Інєкційне споживання наркотиків. 4. Інші. - у світі – блакитним, - в Україні – червоним Переважання статевого шляху інфікування свідчить про генералізовану стадію розвитку епідемії ВІЛ/СНІД у більшості країн світу.

Співвідношення шляхів зараження ВІЛ в Україні вказує на прояв концентрованої стадії розвитку епідемії Якщо за кумулятивним показником з 1987 року на початок 2004 року, кількість ВІЛ-інфікованих споживачів інєкційних наркотиків становила 77,2%, то у лютому 2005 року цей показник знизився до 69,2%. А серед вперше зареєстрованих у 2005 році випадків інфікування ВІЛ СІН становлять лише %. Зменшення відсотку СІН серед ВІЛ-інфікованих, та зростання кількості випадків зараження статевим шляхом вказує на перехід до генералізованої стадії розвитку епідемії в Україні.

Будова ВІЛ часточки грибоподібні вирости. Основна функція виростів – розпізнавання специфічних рецепторів на поверхні клітини-хазяїна. Вірус імунодефіциту людини – це складний РНК-вмісний вірус. Крім молекули РНК ВІЛ вкритий білковою оболонкою та глюкопротеїдами. Вони утворюють на поверхні вірусної Таким рецептором в організмі людини є молекули D4, що зазвичай розміщуються на мембрані Т-лімфоцитів. Молекули D4 зустрічаються і на поверхні деяких інших клітин людини, наприклад, моноцитів.

Після проникнення ВІЛ в ядро клітини-хазяїна, відбувається синтез ДНК на основі генетичного матеріалу вірусу. Цей процес має назву зворотної транскрипції. Вірусний фермент, що її забезпечує, називається зворотною транскриптазою або ревертазою. Молекула ДНК, що утворюється (провірус), вбудовується в геном людини за допомогою ферменту інтегрази. Провірус, у подальшому, забезпечує синтез компонентів нових вірусів. Процеси життєдіяльності ВІЛ

Остаточне формування вірусу, здатного інфікувати інші клітини, здійснюється вірусним ферментом протеазою. Генетичний апарат ВІЛ має гени, що забезпечують утворення ферментів, які прискорюють у тисячі разів процес транскрипції. Наявністю цих ферментів пояснюється «плодючість» ВІЛ. Існуючі сьогодні методи лікування ВІЛ-інфекції спрямовані на інгібування вище названих ферментів.

При кімнатній температурі, як у сухому вигляді, так і в розчині, зберігає активність до 4 діб (можливо і більше). Втрачає активність при 10-хвилинній обробці хлорним вапном або 70% розчином спирту. Гине під дією спирту, ацетону, ефіру. Швидко втрачає активність при нагріванні та відразу гине при нагріванні до 100 ˚ С. Стійкість ВІЛ

Мінливість ВІЛ Практично відразу після перших повідомлень про ВІЛ з'явилась інформація про його надзвичайно високу мінливість. Швидкість генерації помилок у ревертази ВІЛ настільки висока, що в природі, очевидно, немає двох абсолютно ідентичних геномів ВІЛ. Навіть у одного хворого варіативність вірусу часто складає 15%, а розходження між вірусами, виділеними в різних країнах, часом досягає 40-50%. Ця варіативність дуже ускладнює процес розробки універсальної вакцини.

Виділяють два види вірусу: ВІЛ-1 та ВІЛ-2. ВІЛ-1 розповсюджений у всьому світі, зокрема у Європі та Америці. ВІЛ-2 переважає у інфікованих та хворих в Африці. Сьогодні в міжнародній базі даних є інформація про геноми понад 25 тисяч варіантів ВІЛ-1!

Походження ВІЛ Питання про те, коли і як з'явився вірус імунодефіциту людини залишається остаточно нез'ясованим. Недостатні знання породжують необґрунтовані гіпотези. Наприклад, ВІЛ – це нова біологічна зброя, створена американцями (росіянами), або ВІЛ давно існує у світі, проте не має зв'язку із розвитком СНІДу. Отже від успішного вирішення питання щодо походження ВІЛ залежить успішність винайдення ефективних методів вакцинопрофілактики та лікування ВІЛ-позитивних людей.

Факти щодо походження ВІЛ 1. Сьогодні знайдено численні віруси імунодефіциту мавп (ВІМ). ВІМ не викликають СНІДу у природних хазяїв. Зелені мавпи, наприклад, самі не хворіють, однак можуть заражати мавп інших видів. Так, у Японських макак, що ніколи не зіштовхувалися з ВІМ, розвивається інфекція з симптомами СНІДу, яка закінчується летальним результатом.

2. Встановлено, що ВІЛ-2 близький до одного з мавп'ячих вірусів, який виділяється в Африці в природних популяціях димчастих мангобеїв. 3. Було описано кілька випадків зараження людей, причому в інфікованих розвивалися всі симптоми, які зумовлює ВІЛ Експериментальне зараження димчастих мангобеїв ВІЛ-2 приводило до розвитку хронічної інфекції без будь-яких симптомів СНІДу. Факти щодо походження ВІЛ

Висновок: Інфекція, яку викликає ВІЛ-2 – типовий зооноз. Природний резервуар вірусу знаходиться в популяції димчастих мангобеїв (Cercocebus atys) у Західній Африці.

Коли зявився ВІЛ? 1. Відомо декілька випадків виявлення вірусів, які нагадують ВІЛ-1 у шимпанзе. 2. Аналіз вірусних геномів дозволяє зробити припущення: природним резервуаром ВІЛ-1 може бути один з підвидів шимпанзе Pan troglodytes. 3. Вважається: вірус принаймні тричі долав міжвидовий бар'єр.

Гіпотези щодо походження ВІЛ-1 Гіпотеза 1. Найперший зразок крові, який містить ВІЛ-1 виявлено у місті Кіншаса (Конго, 1959 рік). Однак, вчені припускають, що вірус потрапив у людську популяцію приблизно у 1940 році (можливо і раніше). Гіпотеза 2. Професор Роберт Гаррі (США) вважає, що легка форма ВІЛ в популяції людей існувала сотні й тисячі років. А появу більш тяжкої форми СНІДу вважає результатом мутації вірусу, що мала місце у період від 1910 до 1940 року.

Взаємозвязок ВІЛ і СНІД усі хворих на СНІД інфіковано ВІЛ; при відсутності лікування у ВІЛ-інфікованих через 5-10 років зявляються ознаки СНІДу; більшість дітей, у яких розвивається СНІД, народилися від ВІЛ-інфікованих матерів; фармакологічні препарати, що блокують реплікацію ВІЛ, сповільнюють перехід захворювання в стадію СНІДу. Понад 5000 учених всього світу підписали Дубайську Декларацію, у якій підтверджується, що ВІЛ-1 і ВІЛ-2 є причиною СНІДу:

Динаміка змін ставлення суспільства до епідемії ВІЛ/СНІДу 1. Незначне розповсюдження хвороби, що супроводжується офіційним невизнанням можливості її розповсюдження в країні. 2. Розповсюдження хвороби в основному серед представників груп підвищеного ризику (сексуальні меншини, представники секс-бізнесу, споживачі інєкційних наркотиків, увязнені), що супроводжується їх дискримінацією і стигмацією. Таке ставлення суспільства переноситься на всіх ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД.

3. Вихід інфекції за межі стигматизованих груп викликає зміну ставлення суспільства до проблеми – розробку і впровадження загальнодержавних заходів щодо призупинення епідемії (стадія, в яку вступила Україна). 4. Стадія, коли країна витрачає більше коштів на лікування хворих, ніж на проведення профілактики. Високий рівень смертності та розповсюдження хвороби негативно впливає на економіку країни.

Глобальні цілі світової спільноти щодо епідемії ВІЛ/СНІД рік – засновано Глобальну програму ВООЗ із СНІДу рік – створено Об'єднану програму ООН з ВІЛ/СНІДу (ЮНЕЙДС), у рамках якої співпрацюють сім установ ООН: – Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ); – Програма розвитку ООН (ПРООН); – Фонд народонаселення (ЮНФПА); – Програма ООН з міжнародного контролю за наркотичними речовинами (ЮНДКП); – Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО); – Всесвітня організація охорони здоров'я та Всесвітній банк.

рік – країни-члени ООН взяли на себе обовязок досягти суттєвого зниження рівня розповсюдження ВІЛ-інфекції серед молоді в найбільш постраждалих країнах до 2005 року, а у світовому масштабі - до 2010 року рік – Україна отримала грант Глобального фонду на подолання епідемії та її наслідків у розмірі 92 млн. доларів США на період роки.

Законодавство України стосовно СНІДу 1. Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення», 1998 р. 2. Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу», 2000 р. 3. Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення урядової комісії з профілактики ВІЛ- інфекції/ СНІДу», 2001 р.

Законодавство України стосовно СНІДу 4. Постанова Верховної Ради України «Про рекомендації парламентських слухань на тему:«Соціально-економічні проблеми ВІЛ/СНІДу, наркоманії та алкоголізму в Україні та шляхи їх вирішення», 2004 р. 5. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції стратегії дій Уряду, спрямованих на запобігання поширенню ВІЛ- інфекції/СНІДу на період до 2011 року», 2004 р.

Законодавство України стосовно СНІДу 6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на роки», 2004 р. 7. Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення Національної координаційної ради з питань запобігання поширенню ВІЛ-інфекції/СНІДу», 2005р.

Шляхи зараження ВІЛ Джерелом ВІЛ-інфекції може бути тільки людина- вірусоносій або людина, хвора на СНІД Рідини організму людини, що можуть стати реальним джерелом інфікування – кров та препарати, що готуються з крові без її термічної обробки, сперма, виділення піхви та грудне молоко. Концентрація вірусу в сльозах, слині та сечі настільки незначна, що вірогідність інфікування цими рідинами майже нульова.

ВІЛ-інфекція може потрапити в організм: при потраплянні крові, сперми, виділень піхви або грудного молока, що містять вірус, на відкриті рани, порізи та подряпини на шкірі та слизових оболонках; при переливанні інфікованої крові та введені її препаратів; при використанні нестерильного колючих та ріжучих інструментів, на яких є залишки інфікованої крові чи інших рідин (при інєкції наркотиків одним шприцом, татуюванні, ножицями для манікюру та педикюру, хірургічним та стоматологічним інструментарієм).

статевий шлях (при ризикованій статевій поведінці). Вірогідність інфікування значно збільшується при наявності венеричних хвороб у партнерів; гемотрансфузійний шлях (до 2% від ВІЛ-інфікованих) та введення препаратів крові, що використовуються при лікуванні гемофілії (рівень зараженості ВІЛ хворих на гемофілію сягає 50-80%) ; при внутрішньовенному введені наркотиків з використанням одного шприца (вірогідність зараження лежить у межах 50-80%). Основні шляхи зараження ВІЛ:

від ВІЛ-інфікованої матері до дитини через кров, навколоплідну рідину, грудне молоко під час вагітності, пологів та грудного вигодовування. (загальний ризик інфікування – 25-40%). Основні шляхи зараження ВІЛ: Вірогідність зараження медичного персоналу при контакті з кровю, що містить ВІЛ, не перевищує 0,2%. Вірогідність зараження при контакті з кровю хворого на гепатит В сягає 7-30%.

Низький і суто теоретичний ризик зараження є при: татуюванні, голковколюванні, епіляції, голінні тощо; оральному сексі; уринотерапії, з використанням сечі, що містить вірус; під час бійки з пошкодженням шкіри і кровотечами. Епідеміологічних даних, що підтверджують ці шляхи зараження Н Е М А Є!

Діагностика ВІЛ Найпоширеніший метод діагностики ВІЛ-інфекції – імуноферментний аналіз (ІФА), що дозволяє виявити в сироватці крові антитіла до ВІЛ. Оскільки антитіла до ВІЛ з'являються лише через 1-3 місяці після зараження, в цей час виявити наявність інфекції неможливо (діагностичне «вікно»). ІФА може давати псевдопозитивні результати при наявності у пацієнта хронічних інфекцій, аутоімунних або онкологічних захворювань тощо. Для підтвердження ВІЛ-позитивного діагнозу використовують більш чутливий тест - імуноблоте.

В Україні пройти тестування на наявність ВІЛ-інфекції можна в спеціалізованих кабінетах. Про їхнє місце знаходження можна довідатись у районній поліклініці. Тестування буває двох видів: конфіденційне й анонімне. Конфіденційність результатів тестування повинна строго дотримуватись.

Оскільки ІФА може давати і псевдонегативний результат, то у випадках, коли зверненню до діагностичного центру передувала ризикована ситуація, необхідне повторне діагностування. Наявність діагностичного «вікна» створює ризик зараження при трансфузії донорської крові!

Зняття ВІЛ-позитивного статусу Зняття діагнозу "ВІЛ-інфекція" стосується лише дітей, народжених від ВІЛ-позитивних матерів. Незалежно від ВІЛ-статусу дитини, материнські антитіла до ВІЛ зберігаються в її крові до 1-3 років, і лише після цього, якщо антитіла цілком зникли, дитина визнається ВІЛ-негативною.

Симптоми ВІЛ: У декого з ВІЛ-інфікованих через незначний час після зараження можуть з'явитися симптоми гострої стадії ВІЛ-інфекції (підвищена до 37,5-380°С температура і збільшення лімфовузлів). Як правило, вони тривають не більше 2-3 тижнів і проходять самі собою. Їх важко відрізнити від симптомів звичайної застуди або грипу. Безсимптомна фаза ВІЛ-інфекції може продовжуватись довгі роки. У цей час дізнатись про наявність і розвиток ВІЛ в організмі можна лише завдяки спеціальній діагностиці.

Практично всі симптоми, що з'являються при ВІЛ-інфекції і СНІДі, можуть бути схожі на симптоми якого-небудь іншого захворювання. ВІЛ-інфікована людина, яка не знає про свій ВІЛ-позитивний статус, може стати джерелом зараження оточуючих! У зв'язку з цим, без аналізу на ВІЛ неможливо визначити, чи є даний симптом ознакою ВІЛ/СНІДу!

СНІДофобія СНІДофобія - це одна з форм прояву психічного розладу, який зветься іпохондрією. У частини людей вона перетворюється на нав'язливу поведінку, що не дає можливості вести звичний спосіб життя, позбавляє здатності працювати і може реально зашкодити здоров'ю. Навіть, якщо ВІЛ-негативний статус підтверджено усіма можливими методами, паніка і страх можуть залишатися і людина, хвора на іпохондрію, нічого не зможе з ними зробити.

сформованого уявлення в суспільстві про ВІЛ як про "особливо небезпечну інфекційну хворобу"; значного перебільшення ймовірності передачі ВІЛ; СНІДофобія – закляття, яке супроводжує епідемію ВІЛ/СНІДу з самого її початку, і є ідеальним фактором для розвитку іпохондрії ВІЛ, бо це стигматизоване захворювання, що супроводжується наявністю багатьох ірраціональних страхів й абсурдних забобонів:

"симптоми ВІЛ" знайти в собі надто просто, оскільки вони схожі на симптоми застуди, хронічної втоми або яке-небудь висипання; "підхопити" ВІЛ можна в будь-який момент, досить лише одного незахищеного контакту. Елементи СНІДофобії є у багатьох людей, що є основою для прояву дискримінації стосовно ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД а також для їх стигматизації.

Дискримінація і стигмація людей, що живуть з ВІЛ в Україні ставлення суспільства до ВІЛ-позитивних людей негативне, що проявляється у їх дискримінації і стигматизації. Наслідок – ВІЛ-позитивні особи переважно приховують свій статус; найбільш дискримінуючими групами суспільства є медичний персонал, роботодавці, працівники сфери освіти та представники правоохоронних органів; Результати соціологічних досліджень, проведених в Україні «СНІД-Фонду Схід-Захід» у 2004 році показали:

основною причиною негативного ставлення до ВІЛ-позитивних є хибні стереотипи, що сформувалися на початку епідемії ВІЛ/СНІД («СНІД – чума ХХ століття» та «Вірусом імунодефіциту людини може інфікуватися лише представник маргінальних груп»); значна частина респондентів виступають за ізоляцію ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД; у більшості респондентів ВІЛ-позитивні та хворі на СНІД викликають почуття страху і жалості.

Абсолютно необґрунтованим є віднесення ВІЛ до категорії «особливо небезпечних» інфекцій. Ця хвороба не заразніша, ніж вірусний гепатит, сифіліс, туберкульоз, а тим більше грип. Профілактика ВІЛ-інфекції не потребує ізоляції хворих або носіїв вірусу, проведення будь-яких карантинних заходів. Попередити її розповсюдження можливо шляхом виконання універсальних правил гігієни та відповідної безпечної поведінки, що базується на певних знаннях.

Тому ставити ВІЛ/СПІД по рівню контагіозності в один ряд з такими карантинними інфекціями як чума, віспа, холера і т. ін., не тільки недоцільно, а й шкідливо. Це заважає здійсненню правильно спрямованих профілактичних дій щодо призупинення епідемії та порушує права людини і захист її від дискримінації.

відмежування від проблеми подолання епідемії ВІЛ/СНІД; порушення прав і свобод людей, що живуть з ВІЛ та їх близьких. Соціальними наслідками негативного ставлення до людей, що живуть з ВІЛ, є: Зміна ставлення до ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, усвідомлення того, що «ВІЛ/СНІД стосується кожного» - необхідна умова подолання епідемії в Україні.

Лікування ВІЛ/СНІД Існує два основних напрями досліджень, спрямованих на лікування ВІЛ/СНІД: 1. Розробка фармакологічних препаратів, які роблять організм людини несприйнятливим до вірусу імунодефіциту (вакцина проти ВІЛ). Ці дослідження зосереджені на протидії вторгненню вірусу в D4-клітини. На жаль, такого препарату ще не існує.

фармакологічні форми, що пригнічують активність зворотної транскриптази (антиретровірусна терапія) – найбільш розроблені на сьогоднішній день; препарати, що ігібують активність інтегрази – успішних розробок поки ще немає; інгібітори протеази блокують дозрівання нових вірусів – розроблена велика кількість ефективних препаратів. 2. Розробка препаратів, які пригнічують різні етапи життєдіяльності вірусу:

Використання противірусної терапії дозволяє значно продовжити безсимптомну стадію розвитку СНІД. На жаль вартість фармакологічних препаратів, спрямованих безпосередньо проти ВІЛ, дуже висока (до 5 тис гривень на місяць). Це дуже обмежує їх застосування в Україні. Цей же фактор (вартість ліків) визначає прояв дискримінаційних санкцій по відношенню до ВІЛ-інфікованих з боку страхових компаній.

Замісна терапія – це перехід наркозалежних до вживання метадону (наркотичної речовини), що відкриває можливість їх соціальної реабілітації. Замісна терапія для наркозалежних Тільки за таких умов можливе застосування противірусної терапії по відношенню до споживачів ін'єкційних наркотиків, які мають ВІЛ-позитивний статус.

Вірус вражає не тільки Т-лімфоцити, які мають короткий термін життя, але й клітини з довгим терміном життя, такі як моноцити і макрофаги. Ці клітини можуть зберігати в собі великі кількості вірусу і при цьому самі не гинуть. Вони служать резервуаром вірусу в організмі. Вірус у таких резервуарах неактивний і невразливий для існуючих противірусних препаратів. Лікування ВІЛ/СНІД (продовження) Це головна перешкода на шляху до повного знищення ВІЛ в організмі, тобто – до одужання.

зараження ВІЛ відбувається лише у певних ситуаціях, і його можна уникнути Сьогодні, як і 20 років тому, важливим є усвідомлення того, що

1) формування захищеної поведінки, що забезпечує уникнення потенційної можливості ВІЛ-інфікування; Профілактика ВІЛ-інфекції Існує дві стратегії профілактики ВІЛ-інфекції (це стосується всіх інфекційних хвороб, зокрема тих, що передаються статевим шляхом): 2) заходи щодо охорони суспільного здоровя.

Профілактика ВІЛ-інфекції За відсутності ефективних медичних засобів уникнення зараження ВІЛ (наприклад, вакцинації) або лікування, превентивна просвітницька робота в різних її формах і з різними цільовими групами – основа подолання епідемії ВІЛ/СНІД.

Серед цільових груп слід виділити дві категорії: 1. Люди з високим ризиком зараження ВІЛ (споживачі інєкційних наркотиків, представники сексуальних меншин і представники секс-бізнесу, хворі на венеричні хвороби, безпритульні, увязнені тощо). 2. Діти і молодь (основна частина нових випадків інфікування ВІЛ мають місце серед молодих людей віком від 15 до 25 років).

Основний напрям профілактичної діяльності серед молоді – освіта в галузі здоровя на основі формування життєвих навичок