Звенигородка Підготувала Учениця 10 класу Литвин Анна

Звенигоро́дка (Звенигород) місто в Україні, районний центр Звенигородського району Черкаської області. Розташоване на річці Гнилий Тікич за 114 км від обласного центру міста Черкаси та 12 км від залізничної станції Звенигородка. Населення 18,3 тисяч осіб (2011). У межах сучасного міста виявлено кам'яні знаряддя праці доби бронзи, предмети скіфських часів та поселення черняхівської культури.

річка Гнилий Тікич

Історія Місто виникло ще в часи Київської Русі. За існуючою легендою воно було розташоване за 3 км від сучасного, навколо конусоподібної гори. На одній з його веж нібито висів дзвін, яким населення повідомлялось про напад ворогів. Згідно з легендою, назва міста походить від назви гори (Звенигора Звенигород).[4] Під час монголо-татарського нашестя місто було вщент зруйноване і перша згадка про Звенигород на Гнилому Тікичі відноситься до 1394 року.

Каленик Мишкович був намісником Свидригайла в Звенигородці Менґлі I Ґерай спустошив київські землі і спуштошив околиці Звенигородки також, але замок вистояв. В цей цас перестали існувати також торгові шляхи Олександр Ягеллончик назначив князя Констянтина Острозького намісником в Звенигородці,Вінниці та Брацлавлю. В звязку з тим, що князь Острозький попав на сім років в московський полон, намісником на той час був назначений князь Михайло Васильович Збаражський.Після повернення з московщини князь Острозький знову отримав Звенигородку, а після нього його син Ілля.

В цей час посилилисьтатарські напади і старі торгові шляхи між містами перетворені були на Чорний шлях. Звенигородка стояла на самому Чорному шляху татари вщент знищили Звіногородку, в люстрації 1545 Звіногородький замок не існував. Замок був відбудований, але на ін. місці, там де зараз сучасне місто. Намісником на замку проти татарських нападів був князь Федір Сангушко. З 1569 Звенигородка відійшла, до щойно утвореного Брацлавського воєводства. Звенигородка стала центром Звенигродського повіту. Першим старостою тут був тоді князь Корецький, після нього з 1579 Юрій Струс. В тому часі татари знищили Звенигогодський замок і Звенигородка стояла пусткою. В 1616 ці землі привласнив собі руський воєвода Ян Данилович і приєднав до свого корсуньського староства. В 1633 король дав Звенигородки подільському воєводі Мартину Казановському.

Після захоплення Правобережної України шляхетською Польщею 1569 року посилюється соціально- економічний гніт населення, яке зазнавало великих утисків від феодалів. Жителі сплачували панам численні податки: чопове, подимне, шкіряне, що спричиняло заворушення пригноблених. Під час визвольної війни українського народу 1648–1654 під проводом Богдана Хмельницького жителі міста повстали й вигнали польську шляхту. У 1648–1667 роках Звенигородка входила до складу Корсунського полку. За Андрусівським перемир'ям 1667 Правобережна Україна лишилась у складі Польщі, і населенню Звенигородки довелося й далі терпіти гноблення з боку польської шляхти.

Після придушення Коліївщини Звенигородка неодноразово переходила від одного власника до іншого року король Понятовський Станіслав-Август затвердив Звенигородці герб і надав статусу міста за магдебурзьким правом. У 1793 році правобережні землі України приєднано до лівобережних в складі Росії. З 1795 року Звенигородка ввійшля до складу Вознесенського намісництва, а з січня 1798 року стала повітовим містом Київської губернії.[5] Після повалення самодержавства в Звенигородці почала діяти Рада робітничих і солдатських депутатів.[6] Восени 1917 року в місті виникла більшовицька організація із 17 чоловік. Протягом 1917 створилися профспілкові організації друкарів та швейників.

Водночас з цим на Звенигородщині заявила про себе ще одна сила Вільне козацтво. Звенигородський кіш Вільного козацтва тривалий час тримав владу на теренах повіту у своїх руках. З ліквідацією волостей в 1923 році Звенигородка стає центром однойменного району, а з 1927 року її віднесено до категорії селищ міського типу року Звенигородку було віднесено до категорії міст районного підпорядкування.