Виконала Виконала Учениця 7-А класу Учениця 7-А класу ХЗОШ 26 ХЗОШ 26 Мальцева Олена Мальцева Олена
Це другий водний басейн Землі ХарактеристикаПоказники Площа91,7 млн км2 Середня глибина3926 м Максимальна глибина 8742 м Обєм води337 млн км3 Атлантичний океан другий за величиною, після Тихого океану, океан на Землі. Назва походить від імені міфічної країни Атлантиди. Атлантичний океан другий за величиною, після Тихого океану, океан на Землі. Назва походить від імені міфічної країни Атлантиди.
Існує кілька точок зору щодо походження назви океану: Існує кілька точок зору щодо походження назви океану: її могли дати стародавні греки на честь міфічного Атланта, який начебто стояв на краю землі й тримав на плечах небесне склепіння; її могли дати стародавні греки на честь міфічного Атланта, який начебто стояв на краю землі й тримав на плечах небесне склепіння; назва може походити від Атлаських гір, що на півночі Африки, або від назви міфічного континенту Атлантиди. назва може походити від Атлаських гір, що на півночі Африки, або від назви міфічного континенту Атлантиди. Від Північного полярного кола до берегів Антарктиди Атлантичний океан простягається на км. У найвужчому місці між мисом Сан-Рокі в Південній Америці та узбережжям Сьєрра-Леоне в Африці його ширина не перевищує 2900 км, а між західним узбережжям Мексиканської затоки й східними берегами Чорного моря сягає км. Від Північного полярного кола до берегів Антарктиди Атлантичний океан простягається на км. У найвужчому місці між мисом Сан-Рокі в Південній Америці та узбережжям Сьєрра-Леоне в Африці його ширина не перевищує 2900 км, а між західним узбережжям Мексиканської затоки й східними берегами Чорного моря сягає км. На півдні він сполучається з Тихим та Індійським океанами, на півночі з Північним Льодовитим. На півдні він сполучається з Тихим та Індійським океанами, на півночі з Північним Льодовитим.
Атлантичний океан на заході обмежений берегами Північної і Південної Америки, на сході берегами Європи й Африки до мису Голкового. Від мису Голкового умовна межа проходить по 20° сх. д. до Антарктиди. Північна межа з Північним Льодовитим океаном проходить по паралелі 70° пн. ш., на схід від мису Брустер до Ісландії, далі до Фарерських і Шотландських островів по 61° пн. ш. до берегів Норвегії. Площа океану 91,7 млн. км2, середня глибина 3600 м. У жолобі Пуерто-Рико глибини Атлантичного океану досягають максимальних значень 8742 м. Важливою особливістю океану є наявність середземних морів (Середземне море, Мексиканська затока і Карибське море).
Острови Атлантичного океану розміщені, як правило, у прибережній частині. Їхня площа складає близько 1 млн км2. Шість найбільших островів Великобританія, Ірландія, Ісландія, Куба, Гаїті, Пуерто- Рико, Ньюфаунд ленд займають понад км2. Великі архіпелаги розташовані біля берегів Америки. Це насамперед Великі і Малі Антильські та Бермудські острови. Багато архіпелагів на півдні океану: Південні Оркнейські, Південні Сандвічеві та Південні Шотландські острови. Крім того, в океані є кілька груп невеликих островів вулканічного походження: Канарські, Азорські, Кабо Верде, Мадейра, Св. Єлени, Тристан-да-Кунья. До вулканічних належать також Ісландія та деякі острови з групи Малих Антильських. Моря Атлантики, серед яких чимало внутрішніх і шельфових, становлять близько 11 % площі океану. Їхньому розвиткові сприяє геологічна будова материків, основні тектонічні компоненти яких розташовані перпендикулярно до океанічної западини. Так, із тектонічними улоговинами повязані Балтійське, Північне, Середземне, Чорне, Азовське та Карибське моря, Мексиканська затока, моря Уеделла й Лазарєва. Середземне поділяється на низку морів: Лігурійське, Тірренське, Адріатичне, Іонічне, Егейське. У межах Атлантичного басейну є карликові моря: Мармурове, Ірландське та інші.
Характерною особливістю дна океану є те, що частка шельфу становить лише 8,5 % усієї площі. Найбільший він у північній частині басейну вздовж берегів Європи й Північної Америки, де сягає завширшки сотень кілометрів. У південній частині він набагато менший, а поблизу берегів Бразилії та Африки становить лише кілька десятків кілометрів. Для рельєфу шельфу характерні жолоби. Важливим елементом дна Атлантики є великий підводний Серединно атлантичний хребет, що простягнувся посередині океану з півночі на південь майже на км. За формою він нагадує латинську літеру S і завширшки понад 1000 км. Це порівняно молода гірська споруда. У багатьох місцях він розчленований повздовжніми ущелинами й численними поперечними розломами. Ці розломи поділяють його на окремі блоки, що змістилися в широтному напрямі на сотні кілометрів. В осьовій зоні хребта виявлено вузьку (3060 км) і глибоку (12 км) повздовжню рифову долину. На екваторі Серединноатлантичний хребет поділяється жолобом Романш (7856 м) на Південноатлантичний і Північноатлантичний хребти.
Північноатлантичний хребет значно нижчий глибини над ним складають м. Північноатлантичний хребет значно нижчий глибини над ним складають м. Південноатлантичний хребет є вищим і більш розчленованим. У багатьох місцях глибини над ним менші за 2000 м і навіть 1000 м. Подекуди хребет підноситься над водою у вигляді вулканічних островів (Вознесіння, Тристанда Кунья, Гоф, Буве). Південноатлантичний хребет є вищим і більш розчленованим. У багатьох місцях глибини над ним менші за 2000 м і навіть 1000 м. Подекуди хребет підноситься над водою у вигляді вулканічних островів (Вознесіння, Тристанда Кунья, Гоф, Буве). Серединноатлантичний хребет симетричний щодо берегів, тому поділяє дно на дві рівні частини західну і східну. Серединноатлантичний хребет симетричний щодо берегів, тому поділяє дно на дві рівні частини західну і східну. У західній частині океану середні глибини більші ( м), ніж у східній ( м). У західній частині океану середні глибини більші ( м), ніж у східній ( м). Рельєф ложа досить складний. Біля материків у глибоководних улоговинах простяглися абісальні рівнини. Це невеликі пласкі ділянки, вкриті товстим (3 3,5 км) шаром осадових відкладів. Рельєф ложа досить складний. Біля материків у глибоководних улоговинах простяглися абісальні рівнини. Це невеликі пласкі ділянки, вкриті товстим (3 3,5 км) шаром осадових відкладів. Ближче до Серединноатлантичного хребта, на глибинах 5,56,0 км, розміщується зона абісальних горбів. Крім того, в океані є тисячі поодиноких підводних вулканічних гір. Ближче до Серединноатлантичного хребта, на глибинах 5,56,0 км, розміщується зона абісальних горбів. Крім того, в океані є тисячі поодиноких підводних вулканічних гір. На узбережжі океану та його морів розташовані найбільші за вантажообігом порти світу. Через Атлантику проходять найважливіші трансокеанські маршрути. У надрах шельфу зосереджені запаси залізних і титанових руд, сірки. На узбережжі океану та його морів розташовані найбільші за вантажообігом порти світу. Через Атлантику проходять найважливіші трансокеанські маршрути. У надрах шельфу зосереджені запаси залізних і титанових руд, сірки. Розробляються родовища нафти і газу (у Північному морі). Працює декілька ПЕС. Розробляються родовища нафти і газу (у Північному морі). Працює декілька ПЕС. Атлантичний океан найпродуктивніший у біологічному відношенні, але через надмірний вилов зростання обсягів промислу сповільнилося, і він поступився першістю Тихому. Атлантичний океан найпродуктивніший у біологічному відношенні, але через надмірний вилов зростання обсягів промислу сповільнилося, і він поступився першістю Тихому.
Органічний світ Атлантичного океану за кількістю видів поступається Тихому та Індійському.Органічний світ Атлантичного океану за кількістю видів поступається Тихому та Індійському. Це повязано з його молодістю, тривалою ізоляцією від Індійського і Тихого океанів, сильним впливом холодного клімату в четвертинний період..Це повязано з його молодістю, тривалою ізоляцією від Індійського і Тихого океанів, сильним впливом холодного клімату в четвертинний період.. Фітобентос північної частини океану представлений бурими водоростями (переважно мукоїди, ламінарії, алярії), у тропічній зоні поширені зелені, червоні та бурі (сарґасові) водорості, у південній частині океану найбільше ламінарій.Фітобентос північної частини океану представлений бурими водоростями (переважно мукоїди, ламінарії, алярії), у тропічній зоні поширені зелені, червоні та бурі (сарґасові) водорості, у південній частині океану найбільше ламінарій. Зообентос: восьминоги, коралові поліпи, ракоподібні, голкошкірі, губки, специфічні види риб.Зообентос: восьминоги, коралові поліпи, ракоподібні, голкошкірі, губки, специфічні види риб.
Рослинний і тваринний світ у тропічній зоні відзначається різноманітністю видів, але обмеженою кількістю особин, в помірній і холодній зонах навпаки. Рослинний і тваринний світ у тропічній зоні відзначається різноманітністю видів, але обмеженою кількістю особин, в помірній і холодній зонах навпаки. Донна рослинність представлена різними водоростями, які поширені у прибережній зоні до глибини 100 м. Фітопланктон у помірних і холодних широтах поширюється до глибини 50 м, у тропіках до 5080 м. Донна рослинність представлена різними водоростями, які поширені у прибережній зоні до глибини 100 м. Фітопланктон у помірних і холодних широтах поширюється до глибини 50 м, у тропіках до 5080 м. Зоопланктон населяє всю товщу води, але найбільш бурхливе життя спостерігається в її верхніх шарах. Зоопланктон населяє всю товщу води, але найбільш бурхливе життя спостерігається в її верхніх шарах. Характер фауни змінюється також з широтою. В помірних та холодних широтах водяться кити і ластоногі, з риб оселедці, тріскові, камбалові та ін., у теплих водах: медузи, краби, різні акули, літаючі риби, морські черепахи, кит-кашалот тощо. Характер фауни змінюється також з широтою. В помірних та холодних широтах водяться кити і ластоногі, з риб оселедці, тріскові, камбалові та ін., у теплих водах: медузи, краби, різні акули, літаючі риби, морські черепахи, кит-кашалот тощо. Найбільшим розвитком життя відзначаються смуги стику холодної і помірної зон. Вони і є основними рибопромисловими районами: Ісландські води, Північне море та райони китобійних промислів Південної півкулі. Найбільшим розвитком життя відзначаються смуги стику холодної і помірної зон. Вони і є основними рибопромисловими районами: Ісландські води, Північне море та райони китобійних промислів Південної півкулі.
Клімат Атлантичного океану на більшості просторів відзначається рівномірністю основних показників. Розподіл тиску над Атлантичним океаном та особливості атмосферної циркуляції в основному відповідають загальній схемі. В приекваторіальних широтах розташована смуга низького тиску (менше 760 мм), в субтропічних барометричні максимуми. В міжтропічних широтах переважають штиль і пасати. Лише влітку тут спостерігаються вест-індські урагани (оркани) великої сили. Помірні широти охоплені стаціонарною циркуляцією західних вітрів. Значний вплив на характер циркуляції атмосфери над Атлантичним океаном мають Антарктичний та Ісландський циклони. Вони зумовлюють розвиток штормів у помірних широтах. Шторми великої сили спостерігаються переважно у Південній півкулі. Через часті і сильні шторми в помірних широтах їх називають «ревучими сороковими». У Північній півкулі найтепліший місяць серпень, найхолодніший лютий, в Південній навпаки. На крайньому північному-заході та півдні завдяки особливостям атмосферної циркуляції та впливу прилеглих материків температура повітря над океаном знижується до 25° і більше. На розподіл температур повітря в значній мірі впливають теплі і холодні течії. Розподіл хмарності та опадів тісно пов'язаний з особливостями атмосферної циркуляції. В екваторіальній та циклонічній областях хмарність велика, опадів багато (понад 2000 мм). В областях високого тиску навпаки небо безхмарне, опадів мало (бл. 500 мм). У місцях стику теплих і холодних течій (район Ньюфаундлендської банки, Ла Плати тощо) часто бувають густі тумани.
Історія дослідження Атлантичного океану поділяється на 3 періоди. Історія дослідження Атлантичного океану поділяється на 3 періоди. В перший період, до 1749 (плавання фінікійців, карфагенян, Б. Діаспа, X. Колумба, Дж. Каббота, Ф. Магеллана та ін.), зібрані відомості лише про розподіл суходолу і моря. В перший період, до 1749 (плавання фінікійців, карфагенян, Б. Діаспа, X. Колумба, Дж. Каббота, Ф. Магеллана та ін.), зібрані відомості лише про розподіл суходолу і моря. В другий період ( ) одержані перші дані про температури води на різних глибинах (Елліс, Дж. Кук, І. Ф. Крузенштейн, Ю. Ф. Лисянський та ін.). В другий період ( ) одержані перші дані про температури води на різних глибинах (Елліс, Дж. Кук, І. Ф. Крузенштейн, Ю. Ф. Лисянський та ін.). Третій період період комплексних океанографічних досліджень з кінця 19 століття триває й тепер. Експедиції на кораблях «Челленджер» (187276), «Витязь» (188689), «Метеор» ( , ), «Діскавері II» (з 1931). Дослідження вчених СРСР, проведені під час Міжнародного геофізичного року 1957/58 на кораблях «Обь», «Севастополь», «Ломоносов». Третій період період комплексних океанографічних досліджень з кінця 19 століття триває й тепер. Експедиції на кораблях «Челленджер» (187276), «Витязь» (188689), «Метеор» ( , ), «Діскавері II» (з 1931). Дослідження вчених СРСР, проведені під час Міжнародного геофізичного року 1957/58 на кораблях «Обь», «Севастополь», «Ломоносов».
В економічному і політичному відношенні Атлантичний океан має велике міжнародне значення. В економічному і політичному відношенні Атлантичний океан має велике міжнародне значення. Це вузол важливих економічних і стратегічних морських шляхів сполучення. Це вузол важливих економічних і стратегічних морських шляхів сполучення. Найбільше значення мають лінії: північноатлантична (між Європою, США і Канадою), далекосхідна (між Європою і Азією та Австралією, через Суец), середньо-атлантична (між Європою, Вест Індією і Південною Америкою). Найбільше значення мають лінії: північноатлантична (між Європою, США і Канадою), далекосхідна (між Європою і Азією та Австралією, через Суец), середньо-атлантична (між Європою, Вест Індією і Південною Америкою). Природними ресурсами Атлантичного океану користується переважна більшість країн світу. Природними ресурсами Атлантичного океану користується переважна більшість країн світу. Головні порти Атлантичного океану та морів його басейну: Одеса, Амстердам, Лондон, Ліверпуль, Гамбург, Марсель, Кейптаун, Лагос, Буенос-Айрес, Ріо-де-Жанейро, Новий Орлеан, Нью-Йорк. Головні порти Атлантичного океану та морів його басейну: Одеса, Амстердам, Лондон, Ліверпуль, Гамбург, Марсель, Кейптаун, Лагос, Буенос-Айрес, Ріо-де-Жанейро, Новий Орлеан, Нью-Йорк.
Гідрологічний режим зумовлюється в основному кліматом. Течії, викликані атмосферною циркуляцією, утворюють складну систему руху поверхневого шару вод Атлантичного океану. Завдяки пасатам виникають Північна та Південна Екваторіальні течії, які мають західний напрям. Далі, у тропіках і помірних широтах вони утворюють кільця антициклонального кругообігу. Складовою частиною кільця в Північній півкулі є теплі течії Антильська та Гольфстрім. Відгалуження Гольфстріму утворює Канарську холодну течію. На північному заході в Атлантичний океан вливаються холодні течії Східно-Гренландська та Лабрадорська. Береги Бразилії омиває однойменна тепла течія. Відхиляючись на схід, вона вливається в дрейфову течію Західних Вітрів. Біля південно-західних берегів Африки її північне відгалуження утворює холодну Бенгельську течію. З течіями зв'язаний розподіл температур води.
В Північній півкулі завдяки Гольфстріму температури води значно вищі, ніж у Південній, де позначається охолоджуючий вплив Антарктиди. Розподіл температур води в цілому аналогічний розподілу температур повітря. Пересічна солоність Атлантичного океану 35,4 %. Найвища солоність спостерігається в тропічних та субтропічних широтах обох півкуль, де мало опадів та велике випаровування. З глибиною температури води знижуються, солоність води зменшується. В придонному шарі температура води від 0 до +2°, солоність 34,6 34,9%. В широких межах змінюється амплітуда припливів у Атлантичному океані. У відкритому океані вона не перевищує 1 м. У затоці Фанді відомі припливи до 18 м, які є максимальними для світового океану. Лід у вигляді берегового припаю відомий тільки в Антарктиді. Більше поширена плавуча крига морського та континентального походження, яка може запливати у середні широти. До Атлантичного океану впадають: Амазонка, Дніпро, Дон, Дунай, Конго, ріка Св. Лаврентія, Маккензі, Міссісіпі, Нігер, Ніл, Оріноко, Парана, Рейн та інші, віддаючи разом близько 60% маси материкових вод, що стікають до світового океану.