Ф. Достоєвський говорив про Некрасова, що його серце було зранене ще на початку життя. Та рана ніколи не загоювалася і впродовж усього життя поета була джерелом його пристрастей і страждань, що виливалися у поетичні рядки. Печать смутку і душевних мук лежить на всій творчості Миколи Некрасова.
Перша поетична збірка М. Некрасова "Мрії і звуки" побачила світ 1840 року. Під шквалом критики ще нікому не відомий поет викупив тираж і знищив його. Тільки через п'ять років зважився показати свій вірш "У дорозі" відомому російському критику Бєлінському. І той визнав у ньому справжнього поета. Некрасов повірив у свої сили і творчий хист. Уже наступні поетичні збірки викликали захоплення і мали успіх.
На початку 1840-х років Некрасов став співробітником авторитетного в Росії журналу «Отечественные записки », а з 1868 р.він очолював це видання й забезпечив йому нечуваний успіх у читача, збільшивши наклад учетверо.
Наприкінці 1846 р Некрасов і Панаєв придбали журнал Современник, заснований О.Пушкіним. Протягом рр. Некрасов був його редактором і видавцем.
Проте незаперечний талант редактора, яким володів Некрасов, не заважав розквіту й виявленню його власного поетичного хисту. Так, у рр. він створив ліричні вірші, поеми й цикли віршів про міських бідняків ( На вулиці, Про погоду), народну долю ( Незжата смуга), селянське життя ( Селянські діти, Забуте село, Мороз, Червоний Ніс).
Ніхто з російських письменників не написав стільки творів про простих людей, селян, фабричних робітників. Поема "Коробейники", великий твір "Кому на Русі жити добре" це той матеріал, за яким можна вивчати життя і побут селянства, народну мову, його вірування і звичаї. Це речі, які сильно і яскраво розповідають про трагічні долі простих людей. Про що б не писав поет, його думки пов'язані з долею народу, його мова часто наближається до простонародної. Улюблений розмір його творів- «плакучий дактиль»- допомагав створити сумний настрій.
У період рр. коли в Росії було відмінено кріпосне право в той же час творчість Некрасова досягла найбільшого розквіту. Були опубліковані твори Поет і громадянин, Роздуми біля парадного під їзду, а також поема Коробейники.
У 1862 р. Некрасов побував у рідних краях - селах Грешнєвому й Абакумцевому. Свої враження він втілив у поемі Лицар на годину ( 1862).
В останні роки життя поет працював над поемою Кому на Русі жити добре ( ), написав поеми про декабристів та їхніх дружин ( Дідусь, 1870; Російські жінки, ). Крім того, надрукував свої сатиричні твори, вершиною яких стала поема Сучасники( 1875).
Для пізньої лірики Некрасова характерні елегійні мотиви: Три елегії (1873), Ранок, Зневіра, Елегія (1874),повязані з утратою багатьох друзів, усвідомленням самотності, тяжкою хворобою. Тоді ж були написані твори Пророк (1874), Сівачам(1876).
Написаний в час хвороби цикл віршів Останні пісні (1877) за щирістю почуттів, що зосередились майже тільки на спогадах про дитинство та матір, належать до найкращих творінь пера Некрасова. У прекрасній колисковій Баїньки-баю як заповіт і втіха водночас, лунають слова його матері про свою вільну і щасливу Батьківщину (щира любов до неї не покинула поета до останніх хвилин його життя).
М. Некрасов своїм полум'яним словом зробив чимало для того, щоб розбудити дух народу, вселити у серця віру й надію. Виховане на його поезії покоління збиралося на силі і вчилося виявляти у собі громадянські почуття. Такого народного поета російська література ще не знала.
Дякую за увагу!