Підготувала учениця 10-А класу Кошина Анна

Гі де Мопассан, повне ім'я Анрі Рене Альбер Гі (народився 5 серпня 1850, замок Міроменіль поблизу Турвіля-сюр- Арк, Приморська Сена - помер 6 липня 1893, Париж) - французький письменник, якого вважають натуралістом і декадентом, відомий в основному завдяки своїм новелам. Його творам притаманні сильні акценти іронії, сатири та суспільної критики.

Гі де Мопассан - один із найвизначніших майстрів французького реалізму XIX ст., автор новел і романів, послідовник Бальзака та учень Флобера, прихильник «великого руського» Тургенєва. Поширеною була думка, що Гі де Мопассан - один із найкращих новелістів XIX ст. Перебіг часу лише підтвердив слушність цієї думки. Загалом Гі де Мопассан написав близько 300 новел, об'єднаних у півтора десятка збірок. Три з них були видані по смерті письменника, до них увійшли лише ті твори, які він не перевидавав за життя.

Засновник так званої «психологічної новели» Мопассан водночас був творцем бездоганних зразків цього жанру. Він писав: «Твір мистецтва досконалий лише тоді, коли він є водночас як символом, так і точним зображенням дійсності» Підпис письменника

У 1868 році, після семінарії, поступив до старшого класу Руанського ліцею. Руанський період вагомий у літературній біографії Мопассана. Тут він зустрів свого першого літературного наставника й першого критика: ним опікувався товариш його дядька Луї Буйне. Це був талановитий поет, викладав французьку літературу, обіймав посаду хранителя Руанської бібліотеки. Саме він познайомив Гі зі своїм товаришем Гюставом Флобером, який на той час уже був відомим і шанованим письменником. Руанський ліцей

Перші літературні спроби Мопассана розчарували Флобера, і довгий час він бачив у ньому лише здібного, але аж ніяк не талановитого юнака. Флобер навчив юнака таємницям літературної майстерності - довго і наполегливо вдивлятися в те, що прагнеш описати, щоб віднайти у кожному життєвому явищі новий бік, якого до цього часу ще ніхто не торкався і не відтворював. Гюстав Флобер

Мопассан восени 1869 р. вступив на факультет права в Парижі. Однак незабаром заняття були перервані, бо почалася франко-прусська війна, а він призваний до армії. Події цього часу мали величезне значення в духовному й творчому розвитку письменника. Розгром французької армії під Седаном, облога й узяття пруссаками Парижа, злочини, скоєні загарбниками, героїчний опір французів розбудили в Мопассані патріотичні почуття, допомогли зрозуміти героїзм народу й у той же час вселили йому невигубну ненависть до всякої війни, що приносить кров і страждання. Антивоєнна тема стане провідною у творчості Мопассана. Франко-Пруська війна, битва біля Марс-ла-Туре

Матеріальні труднощі не дозволили Мопассану продовжити навчання, і він змушений надійти на службу спочатку в морське міністерство, а потім у міністерство народної освіти. І хоча служба бачиться йому "каторгою", вона все-таки залишає час для літературних занять і дає безцінний матеріал для майбутніх творів. У цей період він багато пише, пробуючи себе в різних жанрах: новели ("Рука трупа", 1875), повісті ("Доктор Іраклій Глоссе", 1875), поеми ("На березі", 1876), драми ("Зрада графині деРюн", 1877). Твори ці в художньому плані були слабкими й носили відверто наслідувальний характер, однак, працюючи над ними, Мопассан опанував прийоми письменницького ремесла, виробив звички до систематичної праці. Флобер читав і правив рукописи Мопассана, шукав видавців для його творів, знайомив з відомими літераторами, що бували в його будинку.

До кінця 70-х рр. від- носиться зближення Мопа- ссана з Е. Золя і його оточен- ням. У їхньому колективному збірнику "Меданськівечори" (1880) була опублікована новела "Пампушка", що від- разу ж зробила ім'я її автора широко відомим. Він залишає службу й повністю віддає себе літературі. Один за іншим ви- ходять у світло його романи "Життя" (1883), "Милий друг" (1885), "Монт-Оріоль" (1886), збірники новел "Заклад Тельє" (1881), "Мадмуазель Фіфі" (1882), "Оповідання вальдшнепа" (1883), "Місячне світло" (1884), "Місс Гаррієт" (1884), "Сестри Рондолі" (1884), "Іветта" (1884), "Казки дня й ночі" (1885), "Туан" (1886), "Пан Паран" (1886), критичні статті, книги подорожніх нарисів. Еміль Золя

З 1887 року починається останній період творчості Мопассана, відзначений наростанням у ньому кризових явищ, поглибленням песимістичних настроїв. У романах ("Пєр і Жан", 1888; "Сильна, як смерть", 1889; "Наше серце", 1890) і новелах (збірники "Орля", 1887; "З лівої руки", 1889; "Марна краса", 1890) звучать мотиви безсилля й незначності людини перед лицем смерті, її трагічної самітності й загубленості в жорстокому світі. Після невдалої спроби покінчити із собою в січні 1892 р. письменник був поміщений у психіатричну лікарню в Парижу, де й помер у липні 1893 р. Могила Мопассана, цвинтар Монпарнас, Париж

Обкладинка "Мадемуазель Фіфі" Обкладинка "П'єр та Жан"" Обкладинка "Пампушка"

Новела - коротка оповідь про якусь подію чи людину, про її почуття і переживання. Відтворивши на обмеженому просторі новели чиюсь долю або випадкову подію, письменник прагнув показати фрагмент життя, а через нього - найхарактерніші риси всього суспільства. Якщо в епоху Ренесансу новела здебільшого мала комічний характер, в основі лежав анекдотичний, кумедний сюжет, була насичена динамічними подіями, мала чітку фабулу і майже не зображувала внутрішнього світу героїв, то французька новела критичного реалізму значною мірою втратила ці риси. Більш статична й описова, вона стала передусім психологічною, розповідала про душевні поривання людини.

війна; страждання і смерть, які вона несла людям; життя представників різних суспільних верств і прошарків; кохання; щастя чи нещастя у шлюбі; вірність і зрада; самотність людини; її ізольованість і приреченість; доля жінки у суспільстві і сім'ї; доля людей, які опинилися за межами суспільства; буржуазні й аристократичні звичаї у столиці та провінції; релігія та її вплив на людей; патріотичні твори про франко-прусську війну.

Гі де Мопассан створив новий тип новели, якого не знала європейська література. Аналізувати його твори досить складно, бо найчастіше сюжет і зміст у новелі не збігалися. Зазвичай автор відтворював лише окремий епізод людського буття без чітко визначеного фіналу «шматок життя». Але кожен такий епізод був проявом глибинних процесів життя, побачити, зрозуміти й осягнути які автор запропонував читачеві. Сюжет став ніби верхнім ґрунтом, який приховував значний художній шар. Такий принцип зображення пізніше отримав назву «підтекст».

одна сюжетна лінія; гострота та динамічність сюжетів; психологічна вмотивованість усіх дій героїв; найсуворіший добір головного, типового в слові, образі, характері, ситуації; сконцентрованість в одній події, у різкому зіткненні характерів; драматичне напруження дії; прийом контрасту; жвавий діалог; мова героїв індивідуалізована; широке використання художньої деталі; несподівана розв'язка; різноманіть форма творів; стислість і лаконічність.

Дякую за увагу!