Цілую вас - через сотні роз'єднуючих років! Марина Цвєтаєва

Вона була приголомшливою жінкою, талановитою поетесою, зводила з розуму чоловіків і жінок, божеволіла сама, не перестала любити однієї- єдиної людини, при цьому маючи вільний спосіб життя. Вона народила трьох дітей, яких безмежно любила, при цьому признавалася в тому, що ніколи не приділяла їм належної уваги. Вона - клубок суперечностей. Вона свята і розпусна, вона красива і грішна. Їй писали вірші, і вона їх сама присвячувала комусь. Вона не була скривджена розумом, характер її був суперечливий, а доля була до неї жорстока. Вона не втомлювалася любити життя, борючись за кожну мить, а у результаті пішла з неї із власної волі. Вона – Марина Цвєтаєва!

Кpасною кистью Рябина зажглась. Падали листья. Я pодилась. Споpили сотни Колоколов. День был субботний: Иоанн Богослов. Мне и доныне Хочется гpызть Кpасной pябины Гоpькую кисть. 28 вересня 1892 року – 31 серпня 1941 року 16 серпня 1916 року

Москва! Какой огромный Странноприимный дом! Всяк на Руси – бездомный. Мы все к тебе придём. Трёхпрудный переулок. Дом Цветаевых.

Батько - професор, засновник Московського музею образотворчих мистецтв. Мати - талановита піаністка, учениця А.Рубінштейна.

Батько - професор, засновник Московського музею образотворчих мистецтв. Мати - талановита піаністка, учениця А.Рубінштейна. Прекрасна освіта: мови, музика, малювання. «Книги мені дали більше, ніж люди. Я подумки все пережила, все взяла. »

Вся моя жизнь – роман с собственной душой. М. Цветаева

1910 – «Вечерний альбом» 1912 – «Волшебный фонарь» 1913 – «Из двух книг» 1920 – «Лебединый стан» 1921 – «Вёрсты» 1921 – «Стихи к Блоку» 1922 – «Разлука» 1923 – «Ремесло» 1923 – «Психея. Романтика» 1924 – «Молодец» 1928 – «После России» 1933 – «Живое о живом» 1934 – «Дом у старого Пимена» 1934 – «Пленный дух» 1935 – «Мать и музыка» 1936 – «Отец и его музей» 1936 – «Нездешний вечер» 1937 – «Мой Пушкин» 1938 – «Повесть о Сонечке»

Світогляд Романтик, що сприймає життя як дароване на мить щастя. Поет черпає натхнення з безкінечності своєї душі. Протиставлення власного «Я» та навколишнього світу. «Одна из всех – за всех – противу всех!» Життя і творчість розділити неможливо. «Я не верю стихам, которые льются. Рвутся – да!» «Стихи - есть бытие» «Равенство дара души и глагола – вот поэт»

Тема дитинства (період всебічного збагачення особистості) Тема природи (колиска людини) Тема дому та бездомів'я (пристань душі) Тема конфлікту побуту і буття Тема Росії (Москва, історична доля) Тема смерті (життя - дар, швидкоплинний) Тема високого призначення Поезії Тема кохання як дарованого долею щастя Тема приреченої жертовності («Лебединий стан») Тематика творчості

Улюблені образи Конкретно - історичні: Казанова, Лжедмитрій, Марина Мнішек, Карл VIII, Наполеон, Степан Разін, Пушкін, Блок, Магдалина. «Літературні»: Федра, Орфей, Гамлет, Офелія, Аріадна. Кармен, Кавалер де Гріє, Дон Жуан та інші. Предметні: Крило (крилатість), орел, лебідь, ворон... Шпага, клинок, кинджал, меч - знаки лицарства, символи мужності Плащ, завіса... Море, хвиля, піна, камінь... Дерева: тополя, горобина, бузина Письмовий стіл Вікно, свічка, ніч, зірки...

В. Брюсов хвалив Цвєтаєву за те, що вона сміливо пише про повсякдення, про життя, і застерігає перед дрібязковістю, милими дрібницями.

В. Брюсов хвалив Цвєтаєву за те, що вона сміливо пише про повсякдення, про життя, і застерігає перед дріб*язковістю, милими дрібницями. М. Гумільов писав: Марина Цвєтаєва внутрішньо талановита, внутрішньо своєрідна…Багато нового в цій книзі: нова, смілива (не раз занадто) інтимність; нові теми, наприклад, дитяча закоханість; нове безпосереднє, бездумне милування дрібничками життя. І, як і треба було думати, тут інстинктивно вгадані всі найголовніші закони поезії, отже, ця книжка – не лише мила книжка дівочих зізнань, а й книжка чудових віршів.

Душа у віршах

Мне нравится, что вы больны не мной, Мне нравится, что я больна не вами, Что никогда тяжелый шар земной Не уплывет под нашими ногами. Мне нравится, что можно быть смешной - Распущенной - и не играть словами, И не краснеть удушливой волной, Слегка соприкоснувшись рукавами. Мне нравится еще, что вы при мне Спокойно обнимаете другую, Не прочите мне в адовом огне Гореть за то, что я не вас целую. Что имя нежное мое, мой нежный, не Упоминаете ни днем, ни ночью - всуе... Что никогда в церковной тишине Не пропоют над нами: аллилуйя! Спасибо вам и сердцем и рукой За то, что вы меня - не зная сами! - Так любите: за мой ночной покой, За редкость встреч закатными часами, За наши не-гулянья под луной, За солнце, не у нас над головами,- За то, что вы больны - увы! - не мной, За то, что я больна - увы! - не вами! Мне нравится, что вы больны не мной

Я - Эва, и страсти мои велики: Вся жизнь моя страстная дрожь! Глаза у меня огоньки-угольки, А волосы спелая рожь, И тянутся к ним из хлебов васильки. Загадочный век мой - хорош. Видал ли ты эльфов в полночную тьму Сквозь дым лиловатый костра? Звенящих монет от тебя не возьму, - Я призрачных эльфов сестра... А если забросишь колдунью в тюрьму, То гибель в неволе быстра! Ты рыцарь, ты смелый, твой голос ручей, С утёса стремящийся вниз. От глаз моих темных, от дерзких речей К невесте любимой вернись! Я, Эва, как ветер, а ветер - ничей... Я сон твой. О рыцарь, проснись! Аббаты, свершая полночный дозор, Сказали: "Закрой свою дверь Безумной колдунье, чьи взоры позор. Колдунья лукава, как зверь!" - Быть может и правда, но темен мой взор, Я тайна, а тайному верь! В чем грех мой? Что в церкви слезам не учусь, Смеясь наяву и во сне? Поверь мне: я смехом от боли лечусь, Но в смехе не радостно мне! Прощай же, мой рыцарь, я в небо умчусь Сегодня на лунном коне! Колдунья

Я с вызовом ношу его кольцо... Я с вызовом ношу его кольцо! -Да, в вечности - жена, не на бумаге! - Чрезмерно узкое его лицо Подобно шпаге. Безмолвен рот его, углами вниз, Мучительно-великолепны брови. В его лице трагически слились Две древних крови. Он тонок первой тонкостью ветвей. Его глаза - прекрасно-бесполезны! - Под крыльями раскинутых бровей - Две бездны. В его лице я рыцарству верна, -Всем вам, кто жил и умирал без страху! - Такие - в роковые времена - Слагают стансы - и идут на плаху.