20 липня 1304 в Ареццо, поблизу Флоренції народився Франческо Петрарка. Його батько флорентійський нотар П ' єтро ди сер Паренцо ( сер Петракко ) був вигнаний з Флоренції ( як і Данте ) « чорними » ґвельфами за приналежність до партії « білих » ґвельфів ( прихильників папи ). 20 липня1304 Ареццо Флоренції Данте« чорними » ґвельфами папи 1310 Петрарка переїздить до Авіньйону ( місцевість Воклюз ) де живе його батько, що переселився з Італії вслід за папою Клементієм V Авіньйону Клементієм V 1316 За бажанням батька Петрарка вивчає право в університетах Монпел ' є ( ) та Болоньї ( ), проте більше цікавиться літературою та письменництвом Монпел ' є Болоньї 1326 Батько помирає і Петрарка пориває з навчанням та повертається до Авіньйону, де працює клерком у кількох конторах, попри роботу у нього залишається багато вільного часу котрий він присвячує літературній творчості клерком 6 квітня 1327, за власними словами поета, у Великодну п ' ятницю ( хоча насправді це повинен був бути Великодний понеділок ) в авіньйоньській церкві Св. Клари він вперше зустрічає жінку на ім ' я Лаура ( можливо Лаура де Саде, померла від чуми у 1348 році ), нерозділене кохання до котрої протягом сорока років він оспівує у численних сонетах, канцонах, сестінах, баладах та мадриґалах збіркиКнига пісень ( Il Canzoniere ). Існує думка, що це кохання було вигадано поетом як джерело натхнення своїх віршів. 6 квітня1327 Великодну Лаура чуми1348

26 квітня 1336 він разом зі своїм братом та двома слугами сходить на гору Венту ( Mont Ventoux, м ) поблизу міста Карпентрас ( департамент Воклюз, Франція ), про що пише звіт у листі до свого друга Франческо Діоніджі ( Francesco Dionigi ). Оскільки це є першим відомим документом про гірську експедицію, то 26 квітня 1336 вважається днем народження альпінізму, а Петрарка його засновником ( деколи « батьком альпінізму »). Водночас цей твір описував новочасне бачення природи. 26 квітня1336 м експедицію альпінізму 1337 отримавши церковні синекури він придбав будиночок у долині річки Сорги, де з перервами прожив 16 років ( ) синекури Поїздка до Риму, після котрої Петрарка пише свій твір Африка епічна поема про події Другої Пунійської війни та римського генерала Публія Корнелія Сціпіона Африканського, що робить його знаменитим у Європі. Риму В Авіньйоні народився син Джованні ( Giovanni ), хоча прийнявши духовний сан Петрарка не міг одружитись, він мав двох дітей ( жінка / жінки невідомі ) У Римі Петрарку як поета увінчують лавровим вінком ( poeta laureatus ), він стає першим з часів після античного Риму хто удостоївся цієї честі. При чому отримав такі запрошення також і з Парижу та Неаполя Римі лавровим Парижу Неаполя 1343 У місцевості Воклюз народилась донька Франческа ( Francesca ). Вона виходить заміж за Франческоло да Броссано ( Francescuolo da Brossano ), котрий пізніше був виконавцем заповіту Петрарки Воклюз

1344 Після двох тривалих подорожей по Італії ( й ), він зав ' язав численні дружні зв ' язки, у тому числі з Бокаччо Бокаччо 1347 Мріючи про відродження величі давнього Рима, Петрарка проповідує відновлення Римської республіки, підтримуючи авантюру « трибуна » Кола ді Ріенці, що зіпсувало його відношення з кланом Колонна й спонукало переселитися до Італії Петрарка назавжди покидає Воклюз, коли на папський престол вступив Інокентій VI. Той вважав Петрарку чарівником через його заняттяВергілієм Інокентій VIВергілієм 1361 Від чуми помирає син Джованні Народжується онучка Елета ( Eletta ). Утікаючи від епідемії чуми у Європі, Петрарка переїздить у Венецію до сім ' ї доньки Народжується онук Франческо. Помирає не досягнувши двохліття Петрарка переїздить до Падови ( Padova ), де до кінця своїх днів поглинається у релігію липня 1374 Петрарка помирає в Аркві ( поблизу Падови ) де і був похований. Він заповідає свою бібліотеку рукописів місту Венеція, ці рукописи стали важливою часткою бібліотеки Св. Марка у Венеції ( Biblioteca Nazionale Marciana ) 19 липня1374 Венеція

Я кщо л атинські т вори П етрарки м ають в елике і сторичне з начення, т о с вітова с лава й ого я к п оета з аснована винятково н а й ого і талійських в іршах. С ам П етрарка с тавився д о н их і з з невагою, я к д о « дрібниць », « дрібничок », я кі в ін п исав н е д ля п убліки, а д ля с ебе, п рагнучи « як - небудь, н е з аради с лави, п олегшити скорботне с ерце ». Б езпосередність, г либока щ ирість і талійських в іршів П етрарки о бумовила ї хній величезний в плив н а с учасників і п ізніші п окоління. С вою к охану в ін н азиває Л аурою й п овідомляє п ро н еї т ільки т е, щ о в перше п обачив ї ї в ц еркві С анта - К ' яра 6 квітня 1327 р. і щ о р івно ч ерез 21 р ік в она п омерла, п ісля ч ого в ін о співував ї ї щ е 10 р оків, р озбивши з бірник присвячених ї й с онетів і к анцон ( звичайно н азиваний «Canzoniere») н а 2 ч астини : « на ж иття » й « на с мерть мадонни Л аури ». П одібно п оетам «dolce stil nuovo», П етрарка і деалізує Л ауру, р обить ї ї о середком у сяких досконалостей, к онстатує щ о о чищає й о благороджує д ію ї ї к раси н а й ого п сихіку. А ле Л аура н е г убить с воїх реальних о брисів, н е с тає а легоричною ф ігурою, б езтілесним с имволом і стини й ч есноти. В она з алишається реальною п рекрасною ж інкою, я кою п оет л юбується, я к х удожник, з находячи в сі н ові ф арби д ля о пису ї ї краси, ф іксуючи т е с воєрідне й н еповторне, щ о є в д аній ї ї п озі, д аній с итуації. К рім з ображення к охання д о Л аури в К анцоньєре в тримується к ілька в іршів р ізного з місту, п ереважно політичного й р елігійного, і а легорична к артина л юбові п оета Т ріумфи (Trionfi), у я ких з ображується перемога л юбові н ад л юдиною, ц нотливості н ад л юбов ' ю, с мерті н ад ц нотливістю, с лави н ад с мертю, ч асу над с лавою й в ічності н ад ч асом. К анцоньєре, щ о в итримало в же д о п очатку XVII с толіття близько 200 в идань і к оментоване ц ілою м асою вчених і п оетів в ід Л. М арсільї в XI с толіттідо Леопарді в XIX с толітті, в изначає з начення П етрарка в і сторії італійської й з агальної л ітератури. В ін с творив і стинно х удожню ф орму д ля і талійської л ірики : п оезія в перше є в н ього в нутрішньою і сторією і ндивідуального п очуття. Ц ей і нтерес д о в нутрішнього ж иття л юдини проходить ч ервоною н иткою і ч ерез л атинські т вори П етрарки, я кі в изначають й ого з начення я к гуманіста.

Д о н еї в ідносяться, п о - перше, д ві й ого а втобіографії : о дна, н езакінчена, у ф ормі листа д о п отомства («Epistola ad posteros») в икладає з овнішню і сторію а втора, інша, у в игляді д іалогу П етрарка з Блаженним А вгустином « Про п резирство д о світу » («De contemptu mundi» а бо «De secreto conflictu curarum suarum», 1343), з ображує й ого м оральну б оротьбу й в нутрішнє ж иття в загалі. Д жерелом цієї б оротьби с лужить п ротиріччя м іж о собистими п рагненнями П етрарки і традиційною а скетичною м ораллю ; з відси о собливий і нтерес П етрарка д о етичних п итань, я ким в ін п рисвятив 4 т рактати («De remediis utriusque fortunae», «De vita solitaria», «De otio religioso» й «De vera sapientia»). У двобої з А вгустином, щ о п ерсоніфікує р елігійно - аскетичний с вітогляд, п еремагає все - таки г уманістичний с вітогляд П етрарки. Я к в іруючий к атолик, П етрарка в ц их т рактатах, а т акож у п ереписці й і нших творах, н амагається п римирити с вою л юбов д о к ласичної л ітератури ( латинської, тому щ о г рецькою П етрарка н е н авчився ) і з ц ерковною д октриною, п ричому р ізко нападає н а с холастиків і н а с учасне й ому д ухівництво. О собливо в « Листах б ез адреси » («Epistolae sine titulo»), п ереповнених р ізкими с атиричними в ипадами проти р озпусних в дач п апської с толиці ц ього « нового В авилона ». Ц і л исти с кладають ч отири к ниги, в они а дресовані р еальними а бо у явлюваним особам с воєрідний л ітературний ж анр, н авіяний л истамиЦицерона й Сенеки, що к ористався в еличезним у спіхом я к з авдяки м айстерному л атинського с кладу, так і с илі ї х р ізноманітного й а ктуального з місту.