ХУДОЖНІ ТЕЧІЇ І НАПРЯМКИ В ЛІТЕРАТУРІ Виконала : Лісовецька Юлія

Італія В Італії в перше ж повоєнне десятиліття проявили себе письменники, які писали про боротьбу з фашизмом, про історичний досвід народу. Незвичайною, дивовижною постаттю в громадському житті і літературі Італії х років був Курціо Малапарте. Очевидець і учасник багатьох великих подій напередодні і під час Другої світової війни, він був знайомий з безліччю знаменитих людей Європи і Америки.

Більшість його книг написані про війну. Майже в кожній з них він ставить запитання про те, хто ж переміг у цій війні. І сам на нього відповідає, що в Європі не переміг ніхто. Романи Малапарте «Капут», «Шкура» об'єднані наскрізною темою життя і смерті в країні і в світі, спустошених і виснажених фашизмом і війною.

Новий художній напрям неореалізм розроблявся в творах К. Леві, Е. Вітторіні, І. Кальвіно, В. Пратоліні. В 1963 році виникла «група 63» об'єднання італійських письменників і критиків-теоретиків «літератури експерименту». В групу входили 43 письменники, поети, критики, серед них і Умберто Еко.. Одним з шедеврів постмодернізму став роман У. Еко «імя троянди». Твори Умберто Еко стали яскравим прикладом постмодерністської іронії елітарних снобів.

Умберто Еко

Франція Головне місце в післявоєнній літературі цієї країни займали два напрямки реалістичний і екзистенціалістський. Досвід європейського реалізму найбільш яскраво проявився у творчості таких письменників Франції, як Ф. Моріак, Р. Мерль, Е. Базен, Р. Доржелес та ін.

Пануючим же напрямком в літературі кінця 40-х початку 50-х років став екзистенціалізм Пануючим же напрямком в літературі кінця 40-х початку 50-х років став екзистенціалізм Твори французьких філософів і письменників Жана-Поля Сартра і Альбера Камю сприяли розповсюдженню екзистенціалізму по світу. Твори французьких філософів і письменників Жана-Поля Сартра і Альбера Камю сприяли розповсюдженню екзистенціалізму по світу. В 60-х роках виник французький «новий роман». В 60-х роках виник французький «новий роман». Цей напрям очолили А. Роб-Грійє, Франсуаза Саган, Наталі Саррот. «Нові романісти» казали, що ми живемо в без-суттєвому, непізнаваному, непідвладному людині світі. Цей напрям очолили А. Роб-Грійє, Франсуаза Саган, Наталі Саррот. «Нові романісти» казали, що ми живемо в без-суттєвому, непізнаваному, непідвладному людині світі.

Нове покоління письменників Франції х років розвинуло напрямок, названий літературознавцями як «новий новий роман». Лідером цього напрямку став Ж.-Ф. Туссен. Адептами «нового нового роману» вважаються Ф. Бон, Б. Візаж, Ж. Ешное, П. Древе та інші.

Ф. МоріакАльбера Камю Р. Мерль

Велика Британія Дуже популярним письменником у Великій Британії у повоєнні роки був Д.Б.Прістлі. Усесвітньо визнаними стали англійські письменники Г.Грін,Ч.Сноу,які розглядали у своїх творах актуальні роблеми.Наприклад, романи Г.Гріна «Тихий американець», «Наш резидент у Гавані»,Ч.П.Сноуа «Чужі брати», «Коридори влади»

Течія «сердитої молоді» була представлена Д. Вейном та К. Емісом в 50-х роках. «Робітничі романісти» 60-х років А. Сіллітоу («Ключ від дверей», «Суботній вечір, недільний ранок»), Д. Брейн («Шлях нагору», «Життя нагорі»), С. Чаплін («День сардини», «Наглядачі і піднаглядні») обрали своїм героєм незаможну, демократичну молоду людину. Вони ж першими в післявоєнній літературі Англії змалювали образ підлітка (teen-ager).

Чарлз Персі СНОУ Ґрем Ґрін

Німеччина Вона потерпіла поразку у війні, тому в літературі їй все приходиться починати заново. Але завдяки цим умовам спочатку з'являється «література руїн», «група 47». Ядро цієї групи склало повоєнне покоління німецьких авторів, які повернулися з війни, її лідерами були Г. В. Ріхтер, А. Андерш та В. Вайраух.

Всередині цього руху і виникла література критичного реалізму ФРН. Г. Белль, В. Кеппен та інші видатні романісти писали у своїх творах про «неподолане минуле» в долі німецького народу. З надр «групи 47» вийшли і німецькі екзистенц-романісти А. Андерш, В. Ієнс, Г. Е. Хольтхузен. Та все ж магістральною лінією літератури ФРН стає саме критичний реалізм, твори, що проникнуті ідеями соціального критицизму і громадянської відповідальності.

Г. В. Ріхтер А. Андерш Г. Белль

Протягом х років в ФРН говорили і писали про кризу «старої літератури». Що стосується роману, то молоді письменники, які зараховували себе до «нової лівої літератури», вважали, що він загинув. Для них і Кеппен, і Белль були класиками, які застаріли, немов «кіно дідуся».

Росія На рубежі х pp. справжній розквіт в російській радянській літературі переживало оповідання. Відомими його майстрами були Ю. Нагібін, В. Астаф'єв, В. Распутін, Ф. Іскандер та інші. При цьому не кращим чином склалися справи з романом. Тільки один-два з них вибилися за межі щоденного читва.

Широко відомими і популярними були п'єси таких драматургів, як В. Розов, О. Арбузов, О. Володін. їх мелодрами добре сприймалися широким колом глядачів. Основи тридцятирічної традиції гуманістичної воєнної прози в російській літературі закладені ще В. Гроссманом, В. Виковим, Г. Баклановим, Ю. Бондаревим, В. Астаф'євим, Б. Окуджавою та іншими.

Величезне значення для розвитку російської радянської літератури мали філософські і літературознавчі праці М.М. Бахтіна. Обличчя російської прози і поезії пізньорадянського (післясталінського) часу визначав не тільки видатний поет XX ст. Б. Пастернак, а й В. Шаламов, О. Солженіцин, В. Аксьонов, Ф. Іскандер, Ф. Абрамов, Ю. Тріфонов, Г. Вла-дімов, В. Войнович, В. Єрофєєв, А. Бітов, Д. Прігов і ще декілька найбільш талановитих і відомих письменників.(постмодернізм)

Зародилося ціле літературне і театральне покоління Росії в особах Л. Петрушевської, В. Славкіна, Л. Разумовської та інших, їх п'єси в критиці 80-х років були названі «поствампіловською драматургією».

Шаламов В. Віктор Розов Солженіцин О.

Україна В післявоєнний період літературний процес в Україні знову активізується. Було видано друком твори молодих письменників воєнного і повоєнного покоління. Воєнні мотиви в їх творах були основними. Найяскравішим письменником серед них був Олесь Гончар. Його трилогія «Прапороносці» (1948 р.) увійшла до скарбниці вітчизняної літератури. Та найбільшої слави (як і переслідувань з боку влади) приніс О. Гончару роман «Собор» (1968 p.).

Проявом відродження мистецького життя в Україні було відновлення літературної періодики. В 1948 році відбувся II з'їзд письменників України. З середини 50-х років, а особливо після розвінчання «культу особи» Сталіна в літературі України почався процес переборення схематизму, безконфліктності, збагачення засобів психологічного аналізу. 60-ті роки були відзначені появою талановитих письменників і поетів Михайла Стельмаха, Миколи Вінграновського та інших

Однак рамки соціалістичного реалізму й надалі сковували мистецьку творчість письменників. Письменники того періоду були вилучені цензурою з української прози і поезії. Було арештовано і замучено в ув'язненні тонкого і ліричного поета- містика В. Стуса, заборонено видавати друком прекрасного новеліста Григора Тютюнника, якого Олесь Гончар назвав «живописцем правди», і відому поетесу Ліну Костенко. Відбулося повне одержавлення літератури. В кінці 80-х на початку 90-х років письменники старшого і середнього покоління І. Драч, Б. Олійник, Ю. Щербак та інші пішли в політику.