Альбер Камю

Я б ув д есь н а п івдорозі м іж з лиднями і с онцем. Злидні н е д озволяли м ені п овірити, н ібито в се гаразд в і сторії т а п ід с онцем ; с онце н авчало мене, щ о і сторія ц е щ е н е в се. З мінити життя т ак, а ле т ільки н е с віт, я кий я обожнював.

Навесні 1940 року вперше приїхав до Франції, куди остаточно переселився через рік. В окупованій країні приєднався до Руху Опору, друкувався в підпільній газеті « Комба », а згодом її очолив. У рр. видав у нелегальній пресі « Листи німецькому другові », в яких з гуманістичних позицій засуджував спроби виправдання ідеї фашизму. На цей час А. Камю став відомим як автор « Стороннього » та « Міфу про Сізіфа », що побачили світ у рр. і викликали захоплення французької інтелігенції. Ці твори були сприйняті як екзистенціалістські, співзвучні з напрямами, що за національної катастрофи поширювалися серед свідомої частини населення.1940 Руху Опору фашизму Саме завдяки творчості А. Камю філософське вчення екзистенціалізму стало популярним у Франції. В його основі, а надто у варіанті А. Камю, є твердження абсурдності буття (« абсурд є метафізичним станом людини у світі »,- говориться у « Міфі про Сізіфа »), уявлення про світ як про царство хаосу і випадковості. Чільне місце посідає думка про те, що людина відповідальна сама за себе. Людині доводиться жертвувати собою. Аби виправдати своє існування. Вже самим актом народження вона виявляється закинутою у світ поза своєю волею і бажанням. З моменту появи вона отримує від природи й смертний вирок, термін виконання якого їй невідомий. Убивають хвороби, старість, війни, кати, злидні, навіть сонце, як у романі « Сторонній » екзистенціалізму У годину вирішального випробовування людина залишається наодинці з собою. Зі своєю долею. Тепер їй належить стати Людиною, створити себе із закинутої у світ матерії. Людина народжується не тоді, коли з ' являється на світ, а тоді, коли силою свого розуму створює себе як мислячу істоту. Це духовне народження відмежовує її від природи, робить свідомою своєї минущості. Суспільство потребує віри в уже існуючі цінності. Воно карає бунтарство за допомогою своїх соціальних інституцій армії, поліції, суду, громадської думки. Такий внутрішній конфлікт романів і п ' єс письменника - екзистенціаліста. Водночас А. Камю проголошував, що розум людини, усвідомлюючи абсурдність буття, не може змиритися з нею. Людина, що мислить, кидає виклик абсурдові, не сподіваючись на його остаточне подолання.

Для л юдини б ез ш ор н емає в идовища прекраснішого, н іж с відомість у д вобої з дійсністю, я ка п еремагає. Н і з ч им н е з рівняти образ г ордої л юдяності … Д исципліна, я кій д ух себе п ідпорядковує, в оля, я ку в ін к ує з б удь - якого підручного м атеріалу, р ішучість з устрічати в іч - на - віч у ц ьому є м огутність і н епересічність.

У х роках А. Камю пережив світоглядну і творчу кризу, що призвело до зниження його творчої активності. Письменник чимдалі частіше не знаходив відповіді на складні проблеми, які ставило перед ним суспільне життя. Загострилися суперечності, притаманні його світогляду й суспільно - політичній позиції, що знайшло вираження у тракті « Бунтівна людина » (1951). Відкриваючи вади буржуазного суспільства Франції та його Заходу, Альбер Камю не приймав і соціалізм Східної Європи у його сталінському варіанті. Книга « Бунтівна людина » значною мірою була реакцією на злочини сталінізму, на сталінські масові репресії та терор. На великому історичному матеріалі Альбер Камю дійшов висновку про неминучість переродження революції у тиранію, перетворення колишніх борців проти гноблення на значно жорстокіших гнобителів. На думку автора, це універсальний і фатальний закон історії, її абсурд. Протистояти йому може тільки постійне бунтарство, опозиція влади, яка є неминучим насильством і несправедливістю. У 1957 році Альбер Камю одержав Нобелівську премію за свою літературну творчість. 4 січня 1960 року письменник потрапив у автомобільну катастрофу біля міста Санс. Помер у невеличкому містечку Вілльблевен. Похований в місті Лурмарен в районі Люберон на півдні Франції1951 сталінізму тиранію1957 Нобелівську премію 4 січня1960 Санс

« Я н амагаюся, в б удь - якому р азі, с амотній я ч и н і, р обити с вою справу. І я кщо м ені ч асом с тає в ажко, т о ц е т ому, щ о я переважно р облю ї ї у ж ахливому і нтелектуальному середовищі, у я кому м и ж ивемо. У я кому б езчестя с тало причиною д ля г ордості, у я кому р ефлекс з амінив р ефлексію, у якому л юди д умають г аслами і в я кому з лість д уже ч асто хоче з даватися р озумом. Я н е з т их л юбителів с вободи, я кі х очуть з акути ї ї у в двічі більше к айданів, н е з т их с лужителів с праведливості, я кі думають, щ о є диний с посіб д осягти ї ї, ц е п риректи д екілька поколінь н а н есправедливість. Я ж иву я к м ожу, у н ещасній к раїні б агатій с воїм н арод т а молоддю, а ле т имчасово б ідним н а е літу, у п ошуках п орядку і відродження у я ке я в ірю. Без с правжньої с вободи і б ез п евної ч есті, я н е м ожу ж ити. Ось ц е і дея м оєї с прави »

Найкращий твір Камю роман « Чума » (1947). В алжирському містечку Оран спалахує чума. Протягом дев ' яти місяців триває пошесть, містечко повністю ізольоване від світу, дев ' ять місяців для оповідача доктора Ріє і його команди не вщухає напружена боротьба за кожне людське життя. І, нарешті, чума відступає, епідемія згасає, до міста повертаються люди, тварини, проте « бацила чуми ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закутку, і, можливо, настане день, коли на лихо і на науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулицях щасливого міста ». Альбер Камю пише докладну хроніку чуми як страшної хвороби через розповідь лікаря Ріє, котрий є свідком і учасником, організатором подій, залучає нотатки і щоденники ще одного борця з чумою Тарру. Він також включає до твору історичний екскурс, в якому повідомляється про всі відомі людству випадки епідемії. Проте багато деталей наводять на думку, що його оповідь не є лише хронікою конкретної пошесті, що і задум, і витлумачення події набирають певного філософського сенсу.

Сам Камю не вважав себе ні філософом, ні, тим більше, екзистенціалістом. Тим не менш, роботи представників цього філософського напряму мали на творчість Камю великий вплив. Разом з цим його прихильність до екзистенціалістської проблематики зумовлена і важким захворюванням ( а значить, і постійним відчуттям близькості смерті ), з яким він жив з дитинства ( за іронією долі, помер він не від хвороби, а в силу трагічної випадковості ). У « Міфі про Сізіфа » Камю пише, що для того, щоб зрозуміти, що змушує людину здійснювати безглузду роботу, потрібно представити, що вона спускається з гори Сізіфа щасливою. Багато героїв Камю приходять до схожого стану душі під впливом обставин ( загроза життю, смерть близьких, конфлікт із власною совістю і т. д.), їхні подальші долі різні. Вищим втіленням абсурду по Камю є різноманітні спроби насильницького поліпшення суспільства - фашизм, сталінізм і т. п. Будучи гуманістом і антиавторитарним соціалістом, він вважав, що боротьба з насильством і несправедливістю « їх же методами » можуть породити тільки ще більші насильство і несправедливість.

« Сторонній » ( L'Étranger ) ( повість ) (1942) « Сторонній » повість1942 « Міф про Сізіфа » ( Le Mythe de Sisyphe ) ( есе ) (1942) « Міф про Сізіфа » есе1942 « Чума » ( La Peste ) ( роман ) (1947) « Чума » роман1947 « Каліґула » ( Caligula ) п ' єса (1944) п ' єса1944 « Листи до німецького друга » ( Lettres à un ami allmand ) ( есе ) (1944) есе1944 « Справедливі » ( Les justes ) (1950)1950 « Бунтівна людина » ( L'Homme révolté ) ( роман ) (1951) « Бунтівна людина » роман1951 « Падіння » ( La Chute ) (1956) « Падіння »1956 « Вигнання і царство » ( Exil et le royaume ) ( есе ) (1957) есе1957 « Перша людина » ( Le premier homme ) ( роман ) (1994 посмертно ) роман1994

Є сенс вмирати тільки за свободу, бо тільки тоді людина впевнена, що вона вмирає не повністю ! Свобода це, передовсім, не привілеї, а обов ' язки. Бути язичником для себе, християнином для інших до цього інстинктивно схиляється будь - яка людина. Завжди є привід для вбивства людини. Що більше величі в людині, то більше правди в її філософії. Подорож як найвеличніша і найсерйозніша наука допомагає нам знову знайти себе.