Виконав Учень : 11 класу Великоберезовицької ЗОШ I-III ступен i в Л i совий Андр i й

Ернест Хемінгуей народився 21 липня 1899 в Оук - Прку, що у передмісті Чикаго, штат I лл i нойс, США.

Його батько, Кларенс Едмот Хемінгуей, працював лікарем, а його мати, Ґрейс Ґолл музиканткою. Ернест був другою дитиною в сім ' ї ( першою була донька Марселина, яка народилася 1898 року ). Його назвали на честь діда Ернеста, маминого батька. Проте, власне ім ' я Хемінгуею не подобалося, і він пов ' язував його з наївним, навіть дурнуватим, героєм комедійної п ' єси Оскара Вайльда « Як важливо бути серйозним ». Оскара Вайльда « Як важливо бути серйозним » Мати Хемінгуея часто давала концерти у містечку Оук - Парк та навколишніх селах. Майбутнє сина вона теж пов ' язувала з музикою і тому змушувала його співати у церковному хорі та грати на віолончелі. віолончелі Малий Ернест зовсім не хотів займатися музикою та співами, але його супротив було придушено, і він щодня мусив відвідувати уроки музики. Вже дорослим Хемінгуей часто стверджував, що ненавидить свою матір, хоча біограф Майкл Рейнольдс відзначав, що Хемінгуей з матір ' ю були дуже схожими за характерами. Пізніше Хемінгуей відзначав, що уроки музики були корисним для його творчості. Сім ' я Хемінгуеїв крім зимового будинку в Оук - Парку, мала ще й котедж « Віндемер » на озері Валлун. Кожного літа Хемінгуей з батьками, братами й сестрами вирушав у ці тихі місця. Для хлопчика поїздки у « Віндемер » означали повну свободу. Його ніхто не змушував грати на віолончелі, і він міг займатися своїми справами сидіти на березі з вудкою, блукати лісом, гратися з дітьми з індіанського селища. У 1911 році, коли Ернесту виповнилося 12 років, дідусь Хемінгуей подарував йому однозарядну рушницю 20- го калібру. Цей подарунок зміцнив дружбу діда і онука. Хлопчик обожнював слухати розповіді дідуся і на все життя зберіг про нього добрі спогади, часто переносячи їх у свої твори в майбутньому.

Літературне покликання Хемінгуея проявилося ще в шкільні роки. Після випуску із середнього навчального закладу він вирішив не вступати до Університету, а переїхав у Канзас, де влаштувався працювати у місцевій газеті Star. Канзас Хемінгуей дуже хотів служити в армії, однак через поганий зір йому відмовляли. Але він все ж зумів потрапити на І Світову війну, І Світову війну влаштувавшись водієм швидкої допомоги. 8 липня 8 липня 1918 він був поранений на1918 австро - італійському фронті, під Фоссальто - ді - П ' яве. У військовому шпиталі Ернест закохався у медсестру Аґнес фон Куровські, що не відповіла йому взаємністю. Ці найяскравіші спогади юності Хемінгуей ніколи не забував. Після війни Ернест почав працювати журналістом у Чикаґо й повернувся до своїх літературних експериментів. Тоді ж він перший раз ( із чотирьох ) одружився. Чикаґо У Парижі, куди його була відрядила газета Toronto Star, Хемінгуей познайомився з такими літературними корифеями, як Ф. С. Фітцджеральд, Гертруда Стайн і Езра Паунд, що оцінили праці юнака. У Парижі в 20- ті роки Ернест Хемінгуей бачився з Джойсом. Хемінгуей описав ці події в своїх мемуарах Свято, що завжди з тобою ( англ. A Moveable Feast). Вже у 1925 році була опублікована книга Хемінгуея « У наші часи » (« англ. In Our Times»). Перший, по - справжньому письменницький успіх прийшов до Хемінгуея 1926 року після виходу в світ « І сонце сходить » [2] або « Фієста » (« англ. The Sun Also Rises»), песимістичного, але водночас блискучого роману про « втрачене покоління » французьких та іспанських репатріантів х років. Післявоєнні роки Хемінгуей повністю присвятив літературі.Toronto Star Ф. С. Фітцджеральд Гертруда Стайн Езра Паунд Джойсом Свято, що завжди з тобою англ.1925« У наші часи »« англ.« І сонце сходить » [2]« англ.« втрачене покоління »

Основним його місцем проживання був Париж, одначе він дуже багато подорожував, оскільки захоплювався гірськими лижами, полюванням і рибальством року вийшов збірник оповідань « Чоловіки без жінок » (« англ. Men Without Women»), а 1933 року « Переможець не отримує нічого » (« англ. Winner Takes Nothing»), які остаточно затвердили Хемінгуея в очах читачів як виняткового автора коротких оповідань. До найвідоміших з них належать « Вбивці », « Коротке щасливе життя Френсіса Макомбера » і « Сніги Кіліманджаро ». І все ж більшість читачів запам ' ятала Хемінгуея за його романом « Прощавай, зброє !» (« англ. A Farewell To Arms»),1929 оповідання про історію нещасливого кохання, що розвивалось на тлі баталій Першої світової війни Любов Хемінгуея до Іспанії та кориди відбилась у романі « Смерть після полудня » (« англ. Death In The Afternoon»), 1932 рік, а враження письменника від Танґаньїки зафіксовані у оповіданні « Зелені пагорби Африки » (« англ. The Green Hills Of Africa»), Роки Великої депресії описані у романі « Мати й не мати » (« англ. To Have And Have Not», 1937). Хемінгуей дуже переймався Громадянською війною в Іспанії середини х років. Він навіть організував збір пожертвувань на користь республіканців, що воювали проти генерала Франко. Враження від війни знайшли відбиття в іншому відомому романі « По кому подзвін » (« англ. For Whom The Bell Tolls»), Цей роман багато критиків уважають за найкращу роботу письменника. Річ у тім, що військова тема Париж1927« Чоловіки без жінок »« англ.1933 « Переможець не отримує нічого »« англ.« Коротке щасливе життя Френсіса Макомбера »« Сніги Кіліманджаро »« Прощавай, зброє !»« англ.1929 Іспанії« Смерть після полудня »« англ.1932 Танґаньїки« англ.1935 Великої депресії« Мати й не мати »« англ.1937 Громадянською війною в Іспанії Франко« По кому подзвін »« англ.1940 була однією з найулюбленіших у творчості Хемінгуея. З початком Другої світової війни він відновив свою Другої світової війни журналістську діяльність, переїхавши до Лондона. Лондона Хемінгуей завжди опинявся в найгарячіших точках та був свідком подій, які згодом стали хрестоматійним матеріалом. Тому його записи мають не лише літературну, але й історичну цінність.

Літературні критики відносять Хемінгуея до письменників - реалістів. Визначаючи завдання майстра слова, видатний американець писав : «... Воно завжди в тому, щоб писати правдиво, і зрозумівши, в чому правда, висловити її так, щоб вона увійшла у свідомість читача як частина його власного досвіду ». Саме правдивість стала основою його творчої манери. Однак її він розумів не як натуралістичний опис, а як відтворення правди силою письменницької уяви, що ґрунтується на спостереженні життя. « В Старому і морі, зазначав Хемінгуей, я намагався створити реального старого, реального хлопчика, реальне море, реальну рибу і реальних акул ». Ця реальність означала не копіювання конкретного життєвого матеріалу, а передачу сутності життя крізь призму власної фантазії. Саме тому в читачів виникає враження достовірності описаних подій. « Читаючи його, ми відчуваємо дихання могутнього океану, який грає у нас на очах своєю багатобарвністю ; вдивляємося в таємничу незбагненну глибинуГольфстриму ; співпереживаємо старому, в якого задерев яніла рука і який з усіх сил тягне жилу ; втамовуємо голод сирими шматками тунця ; з люттю колотимо всім, що трапляється під руку, по головах акул....». Старому і морі акулГольфстриму тунця Серед характерних рис так званого « телеграфного стилю » письменника дослідники називають точність і лаконічність мови, холодну стриманість в описах трагічних і екстремальних ситуацій, конкретність художніх деталей, уміння опустити необов ' язкове. Сам Хемінгуей ще у 1932 р. зазначав : « Якщо письменник добре знає те, про що пише, він може поминути багато чого з того, що знає і якщо він пише правдиво, читач відчує усе випущене так само сильно, як коли б письменник сказав про це. Величність руху айсберга в тому, що він тільки на одну поему височить над поверхнею води ». Розроблений письменником прийом увійшов в історію літератури під назвою « принцип айсберга ». Його сутність полягає в тому, що величезне значення надається підтексту прихованому змісту висловленого, який уважний читач розшифровує за допомогою деталей, натяків, символів. Саме цей матеріал твору нагадує ту значно більшу частину айсберга, яка схована під водою і зачаровує своєю таємничістю.1932« принцип айсберга

Після війни письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Він продовжував подорожувати і 1953 року десь в Африці потрапив у серйозну авіакатастрофу. Того ж року Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію за повість « Старий і море » («The Old Man and The Sea», 1952). Цей твір вплинув також на присудження Хемінгуею Нобелівської премії з літератури за 1954 рік. Кубу1953 Африці Пулітцерівську премію« Старий і море »1952 Нобелівської премії з літератури го року Фідель Кастро прийшов до влади на Кубі гороку письменник повернувся до США, Айдахо. Останні роки життя Хемінгуей страждав на тяжкі депресії і розлади психіки, а також на цироз печінки го він лежав у клініці Майо Фідель Кастро1960 Айдахо1960 в Рочестері ( штат Міннесота ) з діагнозом депресії та серйозного розумового розладу. Після повернення з лікарні Хемінгуей вкоротив собі віку, вистріливши собі в лоба з мисливської рушниці, яку подарував й йому його дідусь. Це відбулось 2 липня 1961 в його власному будинку в Кетчемі, штат Айдахо, США. Рочестері Міннесота2 липня1961 Кетчемі Айдахо США