ДИТИНСТВО, ЮНІСТЬ, ЗРІЛІСТЬ Народився Дж. Свіфт 30 листопада 1667 року в родині невеликого урядовця в столиці Ірландії Дубліні. Майбутній письменник досить сумно прожив дитячі роки в обставинах матеріальних нестатків ( батько помер у рік народження Джонатана ). З матеріальною допомогою дядька - брата батька, він протягом р. р. навчався. Спочатку здобував освіту в початковій і середній школі, а тоді навчався на богословському факультеті Дублінського університету.
У 1689 р. вирушив шукати щастя до Лондона. Досить швидко дістав посаду секретаря у відомого в ті часи можновладця Вільяма Темпля. Безперечно, перебування Свіфта в відомому Мур - Парку, маєтку Темпля, з його прекрасною бібліотекою й вибраним товариством було удачею, видатною " школою ", як політичною, так і літературною, для бідного, незначного і нікому не відомого юнака. Тут - таки сталася подія, що відіграла певну роль і в дальнішому житті письменника. Саме в Мур - Парку познайомився він з дівчиною, що стала мовчазним, покірним і нещасливим супутником його життя. Вона дістала безсмертя в щоденниках Свіфта під ім ' ям Стелли
Він навчався легко підтримувати розмови на будь - які теми : про політику, релігію, літературу. Саме тут розпочалися літератур. В 1711 р. був написаний памфлет " Поведінка союзників ", у якому автор викривав загарбницьку політику уряду Англії, виступав за припинення довготривалої війни. І як наслідок - уряд змушений був подати у відставку, а між державами був укладений мирна діяльність Дж. Свіфта. Письменник третину своїх прибутків віддав у казну для потреб ірландського народу. Тому не випадково, що Дж. Свіфт був чи не найпопулярнішою постаттю серед ірландців.
19 жовтня 1745 р. Ірландія проводжала письменника в останню путь. Читаючи на надгробку Свіфта епітафію, яку він сам склав : " Тут спочиває прах Джонатана Свіфта, Декана цієї кафедральної церкви, І жорстоке обурення Не може вже терзати його серце. Іди, подорожній, І наслідуй, якщо можеш, Ревного споборника Мужньої свободи,"
« Мандри Гулівера » програмний маніфест Свіфта - сатирика. У першій частині книги читач сміється над безглуздим зарозумілістю ліліпутів. У другій, в країні велетнів, змінюється точка зору, і з ' ясовується, що наша цивілізація заслуговує такої ж осміяння. У третій висміюється, з різних сторін, зарозумілість людської гордині. Нарешті, у четвертій з ' являються мерзенні єгу як концентрат споконвічної людської природи, не облагородженої духовністю. Свіфт, як звичайно, не вдається до моралізаторським повчанням, надаючи читачеві зробити власні висновки - вибрати між єгу та їх моральним антиподом, химерно зодягнені в кінську форму.