Презентація на тему: Виконала Учениця 8-А класу Безсмола ОксанаБезсмола Оксана
У 1865 р. Менделєєв захистив докторську дисертацiю за темою "Про сполуки спирту з водою". У 1867 р. Менделєєв перейшов у Петербурзький унiверситет на посаду професора хiмiї i повинен був читати лекцiї з неорганiчної хiмiї. Однак, на його думку, нi в Росiї, нi за кордоном не було курсу загальної хімiї, котрий можна було б рекомендувати студентам. Дмитро Iванович вирiшив написати його сам. Ця робота одержала назву "Основи хiмiї" i виходила протягом декiлькох рокiв окремими випусками.
Життя не завжди було прихильне до Менделєєва: були в ньому і розрив з нареченою, і недоброзичливість колег, невдалий брак і потім розлучення. Два роки (1880 і 1881) були дуже важкими в житті Менделєєва. У грудні 1880 року Петербурзька академія наук відмовила йому в обранні академіком: "за" проголосували дев'ять, а "проти" - десять академіків.
Але не дивлячись на всі життєві труднощі, Дмитро Іванович завжди був людиною творчою, яка з захопленням працює та достигає своєї мети. Улюбленим заняттям на дозвіллі у Менделєєва протягом багатьох років було виготовлення чемоданів і рамок для портретів. У 1895 році Менделєєв осліпнув, але продовжував керувати Палатою мір і вагів. Ділові папери йому зачитували вголос, розпорядження він диктував секретарю, а удома всліпу продовжував клеїти чемодани. Професор І. В. Костеніч за дві операції видалив катаракту, і незабаром зір повернувся.
Однак і Менделєєв далеко не відразу зміг виконати задумане. Існує легенда про те, що Менделєєв побачив свою таблицю уві сні. Правда це чи ні ми вже ніколи не дізнаємося. Відомо тільки, що Дмитро Іванович скаржився своєму співробітникові, що в голові у нього вже склалася схема, але от у таблицю він її вибудувати не може.
Одного разу до Менделєєва прийшов співробітник газети «Петербурзький листок», щоб проінтерв'ювати його з питань хімії. Репортер запитав: «Як вам прийшла в голову, Дмитро Іванович, ваша періодична система?» Менделєєв: «О-о! Господи! »Потім пішли стогони, колихання головою, зітхання і сміх. І, нарешті, рішуче: «Так адже не так, як у вас, батенька! Чи не п'ятак за рядок! Не так, як ви! Я над нею, може бути, двадцять років думав, а ви думаєте: сидів і раптом п'ятак за рядок, п'ятак за рядок – готово! Не так-с! »