Білий ведмідь Законний господар Аляски, Канадського архіпелагу та Гренландії.

Численні види дельфінів, касатки, кити( зокрема гренландський кит) є невідємною частиною океанів, що омивають Північну Америку. А в озерах Нікарагуа і Манагуа можна натрапити на прісноводних акул.

Морж Цей великий ластоніг добре почуває себе серед снігів і крижаної води. Головне – рибна дієта, що збагачує його організм Омега-3 жирними кислотами.

Песець – окраса Півночі і постійний обєкт полювання.

Ласка Цей маленький хижак полює на дрібних гризунів та жаб, любить поживитися пташиними яйцями. Ласка – найменший хижак у світі, її вага рідко перевищує 40г.

Полярний вовк – головний герой творів Дж.Лондона може становити серйозну небезпеку необачним туристам, особливо у голодний період – лютий-березень.

Заєць-біляк Один з найтиповіших жителів північних широт. Його доводиться охороняти від браконьєрів, що постійно ставлять чисельність популяції під загрозу.

Вівцебик (мускусний бик) Найвідоміший ендемік полярних областей Америки. Вівцебик мешкає на Алясці, на арктичних островах Канади, у Гренландії і на Шпіцбергені. У тундрі Євразії цей вид зник ще за часів первісних людей.

Вівцебики віддають перевагу гірському рельєфу, де всю зиму залишаються ділянки з неглибоким сніговим покривом., з-під якого вони добувають різноманітну рослинність ( від лишайників і трав до гілочок полярних кущиків верби, берези та ін.). Нерідко вони тримаються біля скель, що виступають з-під льодовика. Це, в повному сенсі слова, тварини льодовикового періоду.

Олені дуже поширені Північній Америці. Американського благородного оленя називають вапіті, а найбільше ж оленів карібу.

Вилоріг Ендемічний представник сімейства парнокопитних. Характерний для сухих прерій і напівпустель. Його популяція зазнала великих втрат у ХІХ - першій половині ХХст, але на сьогодні приведена в норму.

Гірський козел(сніговий) Швидконогого білого красеня з величними рогами можна спостерігати на травянистих гірських схилах.

Бізон Величний представник прерій. У ХІХ ст. майже повністю був знищений людьми. Але масові рухи із захисту бізонів врятували ситуацію. За чисельність нині певно стежать. Інколи вона підстрибує настільки, що на бізонів дозволяють полювати.

Ведмідь У Північній Америці поширеними є льодовиковий ведмідь, темношерстий барібал та чорний грізлі.

Грізлі Малими ведмедики грізлі дуже симпатичні. Але в дорослому віці можуть стати смертельною загрозою для людини, особливо, якщо вона розізлить їх.

Єнот-полоскун Єдиний (і найбільш північний вид сімейства), що впадає у сплячку. Поширений, тією чи іншою мірою,в усіх природних зонах. Найбільш характерний для листяних лісів.

Бурундук Смугастий гризун полюбляє густі ліси та парки, де можна поживитися смачними горішками чи насінням шишки.

Лемінгова миша Характерні гризуни тундри. Для Північної Америки відомий кільчатий лемінг. За способом життя до лемінгів подібні лемінгові миші, які притримуються заболочених лісотундрових ділянок.

Скунс смугастий Особливий представник сімейства куницевих. Ці, здалека милі створіння, насправді є малими хижаками. Найчастіше зустрічаються у зоні листяних лісів. Харчуються хребетними тваринами.

Куниця- пекан Типовий представник листяних лісів. Полює здебільшого на білок і поркупінів. Та може виходити і на риболовлю.

Куниця-мартен Лісова хижачка може гарно позувати на камеру, але надокучання людей не любить. Може проявити свій агресивний характер.

Рись канадська Мешкає на території Лаврентійської височини. Невеликий обережний хижак сімейства котячих добре почуває себе навіть у болотистій місцевості.

Пума Один з найгарніших та найграційніш их хижаків зустрічається у гірських районах.

Кріт У лісах Північної Америки кроти дуже різноманітні. Є кріт-зірконіс з мякими численними рухливими виростами на кінці мордочки у вигляді зірки. Більш типові кроти – скалопус і сканапус. Схожий на землерийку землеройкокріт з гірських районів Заходу США.

Гримуча змія Гримучих змій надзвичайно багато в Центральній Америці. Два найпоширеніші види – техаська і зелена.

Аніела червона В пустелях і напівпустелях широка популяція плазунів. Переважно вони отруйні, як ось ця аніела пульхра, або аніела червона.

Ящірки Багато їх у пустелях. Вони переважно представлені видами сімейства ігуанових. Також близько сорока видів ящірок-бігунів. Цікаво, що у двох видів таких ящірок на південному заході США є здатність до партеногенезу, тобто розмноження без участі самця.

Жаба-бик Серед усіх жаб є найбільшою і найцікавішою. Як бачимо, може запросто проковтнути мишу.

Міссісіпський алігатор Небезпечний річковий хижак вміє добре маскуватися. Навіть якщо він ситий, навряд чи пропустить можливість черговий раз поласувати, якщо трапиться слушна нагода.

Скорпіон Напівпустелі і пустелі – його рідне середовище. Отрута на кінчику хвоста – це і зброя для полювання, і засіб самооборони.

Тарантул Один з найнебезпечніши х павуків на Землі. Сам нападати не стане, але якщо його потурбувати, то дуже розізлиться.

Бобер Чисельність цих тварин у Північній Америці завжди була стабільно високою. Хоча, свого часу, на них розгорнулося велике полювання, так як набув популярності одяг з їхнього хутра.

Черепаха Територія штатів Флоріда та Джорджія можуть похвалитися досить великою чисельністю флегматичних рептилій.

Кажан Крилатий нічний хижак зовсім не рідкісна тварина. Він любить лякати жителів та гостей Кордильєр. А суєвірні індіанці ототожнили його з вампірами.

Кондор Величний птах нині на суворому обліку. Побачити його можна переважно на території Мексики.

Сова Велика кількість та різноманіття сов допомагає регулювати чисельність гризунів. Дехто з плазунів також часто йдуть їм на поживу.

Біла сова – північні широти – звичне середовище її життя. Суворий клімат не стоїть на заваді, з такими очима харч можна знайти будь-де.

Рослинний світ Для тайги характерними є хвойні і дрібнолисті породи. Особливістю американської тайги є те, що листяні породи зустрічаються навіть у північних районах зони. Особливо багаті видами дерев і чагарників темнохвойні ліси тихоокеанського гористого узбережжя з мяким кліматом, що не відчув на собі у минулому різких похолодань і катастрофічних зледенінь. Тут багато ендемічних видів ялин і сосен. Зі 100 видів сосен у Північній Америці трапляється 80.

Ареали основних лісоутворюючих порід заходу витягнуті субмеридіонально. На півдні (Каліфорнія) ліси більшою мірою займають високі гори, а на півночі спускаються і на рівнини. Характерними є численні види туї, тсуги, псевдотсуги, торреї. Східний сектор американської тайги представлені канадською білою і чорною ялинами.

Секвоя Названа на честь одного індіанського племені. Досягає понад 100м у висоту і 9м в діаметрі. Живе понад 2000 р, має конічну крону і багаторічне лінійно- ланцетне листя. Шишки невеликі, до 3 см у довжину. Дерево здатне відростати з пня. Деревина дуже цінна. Секвоя-дендрон (мамонтове дерево) – друге за розмірами дерево, до 120м заввишки і у діаметрі. Досягає віку років. Росте невеликими масивами, що нині зосереджені у заповідних зонах на заході США. Від звичайної секвої відрізняється більш вузьким листям, і шишками довжиною 7-8 см.

Листяні ліси Північної Америки відрізняються особливим флористичним багатством. Особливо у південній частині Аппалачів. Тут представлені різноманітні види дуба, клена, платана, бука, каштана, горіха, липи, берези, тюльпановим деревом, вічнозеленими магноліями і персеєю. У вологих місцях ростуть болотні кипариси нісси, є ліани та епіфіти. На пн-сх США і Канади широколистяні ліси більш одноманітні, великі площі займають угруповання з домінуванням кількох видів, з яких найважливішими є цукровий клен, американський ясен, липа, платан, жовта береза.

Клен по праву вважається символом Канади. На території цієї держави це один з найпоширеніших видів листяних дерев. Найхарактерніші види – цукровий клен та ясенелистий або американський.

Різноманітні види верби та берези(зокрема жовта і паперова) є обовязковими складовими ландшафту зони широколистяних та мішаних лісів.

Магнолія Зосереджена переважно у тропіках і субтропіках Північної Америки, областях багатих давніми видами дерев. Має більше 10 родів і 100 видів. В корі листя є залози з ефірними маслами. Квіти здебільшого поодинокі, білого, рожевого, жовтого кольорів. Основний вид – магнолія крупноцвітна. Листя широке, воскувате, квіти великі білі з кремовим відтінком і лимонним запахом.

Тюльпанне дерево Зустрічається в умовах помірного і субтропічного клімату з достатнім зволоженням. Листя дещо нагадує кленове, але замість пяти зубців має шість. Квіти дуже схожі на справжні тюльпани. Найхарактерніше забарвлення – жовтувате з оранжевим вкрапленням.

Орхідея – чарівний епіфіт субтропіків. Використовує стовбури дерев як опору, при цьому не наносить жодної шкоди.

У нижній течії Міссісіпі і особливо у Флориді на великих просторах присутні вологолюбиві болотяні і долинні спільноти з переважанням пальм, численних ліан та епіфітів. Олійна пальма є найхарактернішим представником. Зустрічається вона і на західних узбережжях, де часом можна побачити такий незвичний пейзаж як засніжена пальма(наприклад у Ванкувері).

Зона прерій меридіонально витягнута від Канади до Техасу. Більшість фонових видів – злаки: ковила, мятлик, пирій, тонконіг. Характерниі також бородач блакитний та інші його різновиди, бізонова трава.

Рослинність пустель і напівпустель представлена колючими чагарниками і численними сукулентами. З них домінуючими є кактусові. Характерні також агави, види юкки і дазіліріон, ксерофітні бромелійові,парнолистні.