Людина прямоходяча (Homo erectus).

Історія знахідки останків Людини прямоходячої зайвий раз свідчить, що в антропології немає готових рецептів, і удача може посміхнутися навіть новачкам. А почалася вона в кінці XIX століття, коли молодий голландський військовий лікар Євген Дюбуа, пройнятий ідеями Дарвіна, відправився шукати missing link - відсутня ланка між мавпою і людиною. У ті часи анатомія вищих приматів була вивчена достатньо слабо, тому, слідуючи порадою професора Геккеля, друга Чарльза Дарвіна, Дюбуа відправився шукати мавпоподібних предків людини не в Африку, де шукають і знаходять численні останки древніх гоманоїдів, а в Азію, на острів Ява. Євген ДобуаЕрнст Геккель

Згідно гіпотезі Геккеля найближчим родичем людини була не шимпанзе, а гібон. Євгенію Дюбуа надзвичайно пощастило. За рік пошуків він знайшов на обривистих берегах Великої Ріки (місцеві тубільці називають її Бенгаван Соло) черепну кришку, два корінних зуба і стегнову кістку невідомого істоти.

Череп Людини прямоходячої. Досить дрібні вилиці Лицьова частина не сильно висунута вперед. Зуби великі, але трохи дрібніше ніж у Людини вмілого. Обсяг мозку 980см3.

Відкриття і вивчення Голландський анатом Ежен Дюбуа, зачарований теорією еволюції Дарвіна стосовно людини, відправився в 1886 р в Азію (яку, незважаючи на думку Дарвіна, стали вважати колискою людства), щоб знайти предків людини. Перші кілька років він провів на Суматрі, будучи армійським лікарем. Однак там його пошуки не дали результатів. Але в 1891 р його команда виявила на острові Ява в Голландської Ост-Індії (нині - Індонезія) останки людини. Дюбуа назвав його «пітекантроп» (лат. Pithecanthropus erectus). Назва походить від др.-греч. слів «пітекос» - мавпа і «антропос» - людина, тобто «Обезьяночеловек». Останки складалися з знайдених на березі річки Соло (ТРІН, Східна Ява) кількох зубів, зводу черепа і стегнової кістки, схожих на відповідні кістки сучасної людини.

Знахідка стала відома як «Яванский людина». Зараз ці скам'янілості класифікуються як людина прямоходяча. У 1921 р в Чжоукоудянь (близько Пекіна, Китай) в пошуках доісторичних скам'янілостей прибутку шведський геолог і археолог Йохан Гуннар Андерссон і американський палеонтолог Уолтер Грейнджер. Негайно були розпочаті розкопки, якими керував австрійський асистент Андерссона палеонтолог Отто Зданскі, який знайшов щось, що виявилося скам'янілим людським зубом.

Зданскі повернувся на місце розкопок в 1923 р, і витягнуті з землі в обидва його приїзду матеріали були відправлені в Упсальський Універстітет (Швеція) для аналізу. У 1926 р Андерссон оголосив про знахідку в матеріалах двох людських зубів, а Зданскі опублікував це відкриття. Канадський анатом Девідсон Блек з Пекінського об'єднаного медичного коледжу, захоплений знахідкою Андерссона і Зданскі, отримав фінансування з Фонду Рокфеллера і відновив розкопки в 1927 р спільно з китайськими та західними вченими. Шведський палеоантрополог Андерс Біргер Болин виявив в ході цих розкопок ще один зуб, опис якого Блек опублікував в журналі Nature. Він охарактеризував знахідку, як приналежну до нового виду (і роду), який він назвав Синантроп пекінський (лат. Sinanthropus pekinensis).

Родова назва «Синантроп» походить від др.-греч. слів, що позначають «Китай» і «людина», тобто «Китайський людина». Багато вчених скептично відгукувалися про ідентифікацію нового виду на основі єдиного зуба, і фонд зажадав додаткові зразки для продовження фінансування. У 1928 р були знайдені ще кілька зубів, фрагментів черепа і нижня щелепа. Блек представив ці знахідки фонду та отримав грант в доларів, на які заснував кайнозойської дослідницьку лабораторію. Розкопки за участю фахівців з Європи, Америки та Китаю тривали аж до 1937 р, коли в Китай вторглася Японія. До цього моменту були виявлені понад 200 різних останків, що належали більш ніж 40 особинам. Серед них було 15 частково збережених черепів, 11 нижніх щелеп, безліч зубів і деякі кістки скелета. Крім того було знайдено і багато кам'яних інструментів. Майже всі початкові знахідки були загублені під час Другої світової війни.

морфологічні особливості Обсяг мозку H. erectus більше ніж у H. habilis і становить від 850 см3 у найбільш ранніх особин, до 1200 см3 у найбільш пізніх (проте черепа з Дманісі помітно менше). Череп дуже товстий з масивними надочноямковими валиками. Зростання досягало 180 см, статура більш масивне, ніж у сучасної людини. Статевий диморфізм був більше ніж у сучасної людини, проте значно менше ніж у австралопітеків. В середньому чоловічі особини крупніше жіночих на 25%.

Матеріальна культура Еректус широко використовував кам'яні інструменти. Однак спочатку вони були більш примітивними, ніж ашельського інструменти Homo ergaster. Вироби ашельской культури за межами Африки з'являються лише близько мільйона років тому. Існують свідчення використання людиною прямоходящим вогню. Найбільш ранні з них відносяться до періоду близько 1 млн. Років тому і знаходяться в Північній Капській провінції ПАР. Сліди використання вогню, що мають вік тис. Років, є в північному Ізраїлі. Крім того такі свідоцтва є в Терра Амата на Французькій Рив'єрі, де як вважається, близько 300 тис. Років тому жили H. erectus.

Розкопки в Ізраїлі дають підстави вважати, що H. erectus міг не тільки використовувати вогонь і керувати ним, а й добувати його. Однак, деякі вчені стверджують, що використання вогню стало типовим лише для пізніших видів людини. Безсумнівно, розвиток технік обробки каменю і оволодіння вогнем зробили людини прямоходячої одним з найуспішніших видів роду. Кам'яне зброя дозволяло успішно захищатися від хижаків і полювати, вогонь зігрівав і висвітлював, термічна обробка робила тваринну їжу краще засвоюваній і знезаражувати її.

Суспільство і мова Ймовірно, поряд з людиною працюючим Homo erectus став одним з перших видів людей, що живуть товариствами мисливців-збирачів. Передбачається що еректуси були першими гоминидами, що полювали організованими групами, а також піклуватися про хворих і немічних членів групи. Збільшення розмірів мозку, наявність центру Брока і подібна з сучасною людиною анатомія дозволяють припустити, що людина прямоходяча став використовувати мовне спілкування. Мабуть, це був примітивний протомова, який не має складної розвинутої структури сучасних мов, однак набагато більш досконалий, ніж безсловесний «мова» шимпанзе.

Роботу виконала Учениця 9-Б класу Тригуб Наталія