Підготувала : Учениця 8- Б класу СЗШ 37 м. Дніпропетровська Шуміліна Олександра Матеріал взято з Вікіпедії

1. Іван Сірко 2. Молоді роки. 3. Родина Івана Сірка. 4. Тридцятирічна війна. 5. Кошовий отаман. 6. Чигиринські походи. 7. Листування Івана Сірка і турецького султана Мехмеда IV Останні роки життя. 9. Іван Сірко характерник.

Іван Сірко (1605 (1610)1680) подільський шляхтич, козацький ватажок, кальницький полковник, напівлегендарний кошовий отаман Запорозької Січі й усього Війська Запорозького Низового. Здобув перемогу в 65 боях. Герой багатьох українських пісень і казок. Після своєї смерті вважався характерником. Турки і татари називали Сірка Урус - Руський. Характерник назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі, який займався не лише ворожінням, але й лікуванням видпоранених козаків, їх психотерапією та фізичною підготовкою, про що існує ряд історичних свідчень очевидців, народних легенд та переказів. Козак Мамай ідеалізований образ козака - мандрівника, воїна, мудреця, казкаря і характерника в одній особі.

Іван Сірко народився приблизно між роками. Це засвідчують результати досліджень останків Сірка, згідно з якими кошовому отаманові на момент його смерті було років. Сучасні дослідники вважають, що Іван Сірко походив зі Східного Поділля, а місцем його народження було сотенне місто Брацлавського полку Мурафа за кілька кілометрів від Кальника. За переказами, що були складені по смерті Сірка, майбутній отаман походив з козацького роду. Проте це твердження спростовують листи королів Речі Посполитої, в яких вони називали Сірка « уродзоним », тобто шляхтичем. Крім цього, в тогочасних джерелах під 1592 роком згадується ім ' я подільського шляхтича Войтеха Сірка, одруженого з якоюсь Оленою Козинською, що можливо був родичем ватажка запорожців.

Софія Сірчиха дружина Івана Сірка. Можливо, походила з Полтави. Проживала у місті Мерефа на Слобожанщині. Народила Івану двох синів Петра і Романа, і двох доньок. Згадується у народній думі « Вдова Івана Сірка і Сірченки ». Син : Петро Сірченко одружений на доньці молдавського господаря Хінкула. Загинув під час походу на Крим проти турків Син : Роман Сірченко одружений 1679 року з донькою покійного гетьмана Івана Брюховецького Донька : ім ' я невідоме дружина Івана Сербина, мереф ' янського козака. Донька : ім ' я невідоме дружина Івана Артеменка ( Артеміва ), козака Харківського полку.

В українській історіографії 20 століття вважалося, що Сірко брав участь у Тридцятирічній війні ( ) на стороні французів. Зокрема стверджувалося, що 1644 року Богдан Хмельницький, військовий писар Війська Запорозького у Варшаві зустрічався з послом Франції графом де Брежі і наступного року підписав контракт, за яким 2500 козаків дісталися морем через Ґданськ до французького порту Кале. Командиром цих козаків був Іван Сірко, який у жовтні 1645 року брав участь у боях проти Іспанії у Фландрії під командуванням Людовіка де Бурбона, а 1646 року, спільно з армією принца Конде, взяв « ключ від Ла - Манша » неприступну фортецю Дюнкерк. Проте дослідження сучасних істориків доводять, що в джерелах, які присвячені Тридцятирічній війні, ім ' я Івана Сірка не згадується. Так само відсутні прямі згадки про участь українських козацьких підрозділів у конфлікті. Робиться припущення, що « легенда про Сірка » виникла через перекручування попередніми істориками імені французького генерала, барона де Cipo. Попри це на честь « легендарної » перемоги Івана Сірка на березі Ла - Маншу встановлено пам ' ятник козацькому отаману.

Брав участь у війнах Б. Хмельницького з Польщею, але найбільше й успішно воював проти татар і турків. В історичних документах зафіксована участь Івана Сірка у Ніціонально - Визвольній війні, зокрема в битві під Жванцем 1653 р року Іван Сірко, разом з полковниками Іваном Богуном, Петром Дорошенком, та іншими, виступає проти підписання Переяславської угоди (1630 р.), і, як більшість запорожців, відмовляється від присяги московському царю Олексію Михайловичу. У другій половині 50- х років Вінницький полковник. Після перемоги гетьмана Івана Виговського над московським військом під Конотопом 1659 року, Сірко на чолі запорожців завдає поразки союзникам гетьманців кримським татарам під Аккерманом і плюндрує степовий Крим. А вже за кілька місяців він несподівано відмовляється ставити свій підпис, навіть за присутності гетьмана Юрія Хмельницького, під Переяславськими статтями 1659 року.

У pp. дванадцять разів його обирали Кошовим отаманом. У 1672 р. претендував на гетьманську булаву, що посварило його з новим гетьманом Іваном Самойловичем і московським урядом, який заслав його до Тобольську. По поверненні з московскької неволі (1673 р.) до кінця життя лишився противником Москви і Самойловича, обстоюючи насамперед автономні інтереси Запоріжжя й в ім ' я їх встановлюючи зв ' язки то з Польщею, то навіть з Туреччиною і Кримом року здійснив блискучий похід, заблокувавши вторгнення Туреччини на Чигирин, розбив кримську орду і яничарів Ібрагім - паші, які вдерлися на Україну.

Запорозькі козаки взяли участь у відсічі другого так званого Чигиринського походу стотисячного турецько - татарського війська, яке взяло в облогу Чигирин, плануючи після завоювання цього міста зробити його плацдармом для загарбання Правобережної, а потім й усієї України. Чигирин захищали 40- тисячна царська армія під командуванням Ромодановського й 20- тисячне козацьке військо на чолі з гетьманом Іваном Самойловичем. У 1677 р. після безуспішної тритижневої облоги турки й татари змушені були ретируватися з України. У 1678 р. до Чигирина прийшло 200 тисяч турецьких і татарських військ, їм протистояли 70- тисячна царська армія й 50 тисяч українських козаків. І цей похід виявився безплідним для турецько - татарських військ, хоч вони й зайняли і зруйнували місто. Під час другого Чигиринського походу запорозьке військо мало завдати ударів по тилах турецько - татарських військ.

Основні сили запорожців, які очолював Іван Сірко, діяли над Лиманом. На військовій раді вирішили знищити великий морський транспорт із продовольством, котрий був відправлений із Константинополя. В Очакові хлібні запаси через мілководдя Дніпра були перевантажені з 15 каторг і 7 кораблів на 130 дрібних суден. Звідти паша рушив до Кизи - Керменя, котрий турецьке командування намагалося використати як продовольчу базу для постачання своїх військ. Запорожці пропустили турецькі кораблі в Дніпро, а потім із тилу вдарили по них. Бій був короткий. Козаки знищили турків, а гребців каторг полонених визволили. У листі до Самойловича Іван Сірко писав : «… липня 12 числа проти Краснякова на гирлі Карабельном, ударив на ті всі судна, оволоділи ними одне тільки судно вітрилами й многими гребці ушло ». Було взято 500 полонених, а також захоплено 7 гармат, 20 прапорів і все продовольство. Для турецького війська, яке й до того терпіло від нестачі продовольства і фуражу, це була велика втрата.

Залишивши частину військ з ясиром та полонених до українського гетьмана, а турецького начальника в Москву, нзапасами продовольства в Кардишині та відправивши низове запорозьке військо на чолі з Іваном Сірком пішло « на Буг к турскому мосту и заставе ». Запорозькі козаки спалили турецькі мости, знищили варту й захопили багато підвод із різними запасами, що направлялись у Чигирин. Візир змушений був відправити молдавського та волоського господарів з військом для відбудови мостів. У зв ' язку з підготовкою до нового наступу султанський уряд ще навесні 1679 р. приступив до спорудження в пониззях Дніпра двох фортець -" городків ". Турецький уряд уже давно мав намір збудувати на Дніпрі фортеці, які були б опорними пунктами під час походів на Лівобережну Україну. 25- тисячне військо мало виступити проти Запорозької Січі. Саме з цим турецьким походом історична традиція пов ' язує знамениту відповідь запорожців та їхнього кошового отамана Івана Сірка турецькому султану.

Лист турецького султана до козаків : « » « Я, султан і владика Блискучої Порти, син Мухаммеда, брат Сонця і Місяця, внук і намісник Бога на землі, володар царств Македонського, Вавілонського, Єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, цар над царями, володар над володарями, винятковий лицар, ніким непереможний воїн, невідступний хранитель гробу Ісуса Христа, попечитель самого Бога, надія і втіха мусульман, великий захисник християн, повеліваю вам, запорозькі козаки, здатися мені добровільно і без жодного опору, і мене вашими нападами не змушувати перейматись. » Турецький султан Мехмед IV

Відповідь козаків : « Ти шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого Люципера секретар. Який ти в чорта лицар ? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати, твого війська ми не боїмося, землею і водою будем битися з тобою. Вавілонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрійський козолуп. Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам ' янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча ср * ка, різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт ! Отак тобі козаки відказали, плюгавче ! Невгоден єси матері вірних християн ! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за те ось куди нас !» Запорожці пишуть листа турецькому султану. I.I.Рєпін, рр.

Сірко виходив переможцем з десятків антиосманських походів. Досить сказати, що у боротьбі проти агресії Османської імперії Сірко провів понад 55 успішних походів і жодного не програв ! Його запорожці наводили страх на все північне побережжя Чорного моря та Крим, не раз брали Очаків, Білгород - Дністровський, Ізмаїл, Кілію, Тягиню ( Бендери ), Арабат, Перекоп, навіть Ясси ; татарські матері лякали дітей іменем Сірка року спільно з донцями Сірко востаннє опустив свою переможну булаву в битві з ординцями. Повертаючись з походу, він дізнається про вбивство синів і дружини після чого занедужав і поїхав з Січі за 10 верств на свою пасіку в село Грушівка ( нині село Ленінське, Апостолівського району, Дніпропетровської області ). У « Літописі » Самійла Величка читаємо : «… того ж літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко … поховано його знаменито … з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього Низового війська. Бо це був справний і щасливий вождь, який з молодих літ аж до своєї старості … не тільки значно воював за Крим і попалив в ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях … численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир ».

Похований І. Сірко біля Чортомлицької Січі ( тепер село Капулівка, Нікопольського району Дніпропетровської області ) року його перепоховали на іншому краю села, через те, що води Каховського водосховища наблизилися до могили. Точно сказати, що то є тіло Сірка, не можливо. Відомо, що йому відрубали праву руку, так він заповів у своєму заповіті. При розкопках могили було віднайдено обидві цілі руки, тому де його в дійсності поховано нікому не відомо. Щороку,1-2 серпня, на могилі І. Д. Сірко ( що за 2 кілометри від с. Капулівка Нікопольського району Дніпропетровської обл.) проводиться вшанування пам ' яті Славного Кошового Отамана. Яке збирає тисячі українців з усієї країни та закордону.

Вважалося, що Сірко лежить у землі без голови : череп деякий час « мандрував » до Москви в антропологічну лабораторію, до Нікополя, й нарешті опинився у Дніпропетровському історичному музеї. На хресті, що стояв на могилі Сірка, деякий час, був напис : « Хто буде сім років перед Великоднем виносити по три заполи на мою могилу, то буде мати таку силу, як я, і знатиме стільки, скільки я ». Саме тут варто звернутися до феномена « характерництва ». Майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани і знамениті полковники були « характерниками » ( серед них Дмитро Байда - Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай і найбільший характерник із них Іван Сірко ). Це козаки, які володіли магією, могли бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів в інших краях, впливали на свідомість людей, неживу природу, лікували смертельні рани ( навіть ставили на ноги мертвих !), знаходили скарби, виходили сухими з води. Відомо, що під час одного з походів Івана Сірка в Крим вітер видув силу - силенну води з Сиваської затоки, завдяки чому козацьке військо перейшло її вбрід і увірвалося на півострів у неочікуваному для татар місці а потім так само повернулося на материк. Офіційна церква звинувачувала « характерників » у чаклунстві.