Жінки Т.Г Шевченка 1.Оксано Коваленко 2.Ядвіга Гусековська 3.Варвара Рєпніна 4.Катерина Піунова 5.Амалія Клоберг 6.Ганна Закревська 7.Феодосія Кошиць 8.Лікера Полусмак 9.Агата Ускова

Оксана Коваленко Перше кохання Оксана Коваленко Перше кохання

Доля Оксани Коваленко - першого кохання Т. Шевченка Подорожуючи Україною, Шевченко відвідав рідну Кирилівку, батьківські могили, зустрівся із ровесниками й однокласниками, серед яких не було його першого дитячого кохання, кучерявої Оксаночки Коваленко. Оксана і Тарас ще маленькими дітьми колись вкупі гралися. Матері, дивлячись на дружбу дітей, жартома говорили про їхнє одруження: Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились, А матері на нас дивились, І говорили, що колись Одружимо їх...

Ядвіга Гусаківська Ядвіга Гусаківська

У 1829-му році, приїхавши з Тарасом до Варшави, помішик Енґельгардт, віддає свого 16-річного козачка Тараса до відомого там маляра Франца Лямпі, щоб мати свого власного маляра. Його одягли, як панича, бо туди ходили більше вчитися панські діти. Отже у Варшаві відчув Тарас себе людиною. Тут він і закохався в гарненьку прачку польку Ядвігу Гусаківську, яка прала йому білизну, прасувала краватки та манишки. Але за цю любов чи прихильність Ядвіги Тарас теж мав платити данину: він мусів, на її вимогу, розмовляти з нею ТІЛЬКИ ПОЛЬСЬКОЮ МОВОЮ. Тарас швидко опанував її. Зрозуміло, що це кохання не могло не блиснути ясним промінням у його чутливому серці. Ця приязнь, як він признавався пізніше своєму приятелеві маляреві Сошенкові, облагородила його душу, піднісши його самого у власних очах. «Я вперше тоді подумав, казав Тарас, чому і нам, кріпакам, не бути такими ж людьми, як інші вільні люди». Та це захоплення Дунею тривало недовго: 20-го листопада 1830 року у Варшаві вибухнуло повстання проти російського окупанта, і пан швидко виїхав до Петербургу, а через якийсь час і вся челядь разом з Тарасом помандрувала туди ж. Тарас іще мав нагоду побачити з горища бій польських повстанців проти московського війська.

Княжна Варвара Рєпніна

Княжній Варварі Миколаївні Рєпніній, Душі з небес благословенній Дано любить, терпіть, страждать, І дар приречений, надхнення, Дано сльозами поливать. Княжній Варварі Миколаївні Рєпніній, Душі з небес благословенній Дано любить, терпіть, страждать, І дар приречений, надхнення, Дано сльозами поливать. Ви розумієте це слово!.. Для Вас я радо відложив Життя буденного окови. Священнодіяв я ізнову І сльози в звуки перелив. Ви розумієте це слово!.. Для Вас я радо відложив Життя буденного окови. Священнодіяв я ізнову І сльози в звуки перелив. Ваш добрий ангел надлетів, Обвіяв крилами і снами, І тихограйними річами З душею чудо сотворив. Ваш добрий ангел надлетів, Обвіяв крилами і снами, І тихограйними річами З душею чудо сотворив. «Він передав мені аркуш, пише княжна, я прочитала; чиста й солодка радість сповнила моє серце. І якби мені спало на думку виявити свої почуття, я кинулась би йому на шию. Та я сказала собі: треба подумати; щоб виграти час, я вдруге перечитала вірш, потім підхопилась з місця. Він у цей час ходив по кімнаті, я сказала йому: «Дайте мені своє чоло», і поцілувала його чистим поцілунком, тому що це відбулось в присутності Тані і Глафіри. Наступного дня я розповіла мамі все, крім поцілунка». «Він передав мені аркуш, пише княжна, я прочитала; чиста й солодка радість сповнила моє серце. І якби мені спало на думку виявити свої почуття, я кинулась би йому на шию. Та я сказала собі: треба подумати; щоб виграти час, я вдруге перечитала вірш, потім підхопилась з місця. Він у цей час ходив по кімнаті, я сказала йому: «Дайте мені своє чоло», і поцілувала його чистим поцілунком, тому що це відбулось в присутності Тані і Глафіри. Наступного дня я розповіла мамі все, крім поцілунка». Загалом Княжна приховувала від матері своє захоплення й любов до Шевченка. Але одного разу, коли Варвара прочитала свій твір, повість «Дівчинка», в якому висловила щире захоплення Шевченком, мати зробила зауваження, що вона дуже легко ділиться своїми сердечними справами. На це Варвара відповіла, що Шевченко їй не чужий, що вона любить його й вірить йому. На це мати відповіла: «Безсоромність!» Загалом Княжна приховувала від матері своє захоплення й любов до Шевченка. Але одного разу, коли Варвара прочитала свій твір, повість «Дівчинка», в якому висловила щире захоплення Шевченком, мати зробила зауваження, що вона дуже легко ділиться своїми сердечними справами. На це Варвара відповіла, що Шевченко їй не чужий, що вона любить його й вірить йому. На це мати відповіла: «Безсоромність!» Княжна все тяжче переживала своє кохання до Шевченка, він розумів її, та не міг відповісти тим же. Вихід з того стану був один: лишити Яготин, що Шевченко й зробив 10-го січня 1844 року. Про це Княжна писала до свого вчителя Ей-нара так: «...Настав день і час його від'їзду. Я з сльозами кинулась йому на шию, перехрестила йому лоб, і він вибіг з кімнати...» Княжна все тяжче переживала своє кохання до Шевченка, він розумів її, та не міг відповісти тим же. Вихід з того стану був один: лишити Яготин, що Шевченко й зробив 10-го січня 1844 року. Про це Княжна писала до свого вчителя Ей-нара так: «...Настав день і час його від'їзду. Я з сльозами кинулась йому на шию, перехрестила йому лоб, і він вибіг з кімнати...» Шевченко дуже шанував княжну, присвятив їй одну з кращих своїх поем, «Тризну» і подарував дві свої картини. Але кохання в його серці до неї не спалахнуло. Може тут багато значило й те, що йому було 29 років, а їй 35 і її походження. Проте в листах він називав її янголом, а, повертаючись із заслання, він відвідав її в Москві. Шевченко дуже шанував княжну, присвятив їй одну з кращих своїх поем, «Тризну» і подарував дві свої картини. Але кохання в його серці до неї не спалахнуло. Може тут багато значило й те, що йому було 29 років, а їй 35 і її походження. Проте в листах він називав її янголом, а, повертаючись із заслання, він відвідав її в Москві.

Катерина Піунова Катерина Піунова

Поминувши дрібні захоплення Шевченка Кошицівною та Усковою, варто згадати його спроби одружитися з Катериною Піуновою. Повертаючись із заслання, поет побачив її на виставі в 1857-му році в Нижньому Новгороді. Сюди тоді на зустріч з Шевченком приїхав відомий артист Щепкін. Вирішили поставити там жарт «Москаль чарівник» Котляревського. Шевченко, чекаючи дозволу їхати до Петербургу, мав уже нагоду бачити й перед тим молоденьку красуню артистку Піунову в театрі. Одного разу керівник театру запросив Шевченка за лаштунки, щоб показати сцену. Тут Шевченко и познайомився з Піуновою. Як згадує вона сама, «Я зробила перед Тарасом Григоровичем реверанс він подав мені руку... посміхнувся і сказав: «Вами я завжди милуюсь, коли бачу на сцені». Під гримом згадує вона, я почервоніла до вух». До речі, Піунова швидко вивчила українську мову, коли грала Тетяну в «Москалеві чарівникові». Шевченко разом з Щепкіном допомагав їй у вивченні української мови. Як видно з Шевченкового щоденника, Піунова зіграла свою ролю так, що глядачі ревіли від захоплення, та й сам Шевченко, за словами Щепкіна, більше всіх оплескував, кричав і тупав ногами. Поминувши дрібні захоплення Шевченка Кошицівною та Усковою, варто згадати його спроби одружитися з Катериною Піуновою. Повертаючись із заслання, поет побачив її на виставі в 1857-му році в Нижньому Новгороді. Сюди тоді на зустріч з Шевченком приїхав відомий артист Щепкін. Вирішили поставити там жарт «Москаль чарівник» Котляревського. Шевченко, чекаючи дозволу їхати до Петербургу, мав уже нагоду бачити й перед тим молоденьку красуню артистку Піунову в театрі. Одного разу керівник театру запросив Шевченка за лаштунки, щоб показати сцену. Тут Шевченко и познайомився з Піуновою. Як згадує вона сама, «Я зробила перед Тарасом Григоровичем реверанс він подав мені руку... посміхнувся і сказав: «Вами я завжди милуюсь, коли бачу на сцені». Під гримом згадує вона, я почервоніла до вух». До речі, Піунова швидко вивчила українську мову, коли грала Тетяну в «Москалеві чарівникові». Шевченко разом з Щепкіном допомагав їй у вивченні української мови. Як видно з Шевченкового щоденника, Піунова зіграла свою ролю так, що глядачі ревіли від захоплення, та й сам Шевченко, за словами Щепкіна, більше всіх оплескував, кричав і тупав ногами. Тарас Шевченко хотів навіть одружитися з нею, але різниця в роках їй було лише 15 років, а йому 43 роки була перешкодою. Тож ці залицяння скоро припинились. Він побачив, що ні вона, ні її батьки не бажають такого жениха. Він розгнівався й викинув її з свого серця. Проф. Зайцев вважає, що в особі Катерини Піунової Шевченко бачив нібито частку своєї колишньої Оксани. Проте Шевченко з Щепкіном намовили її переїхати грати на сцені до Харкова. 22-го лютого 1858 р. Шевченко пише в щоденникові: «Втретє сниться Піунова і весь час у вигляді обідраної сліпої жебрачки», а за день він довідується, що вона зрадила обіцянку, підписавши контракт з місцевим театром. Після цього поет навіть не вітався з нею при зустрічах. Тарас Шевченко хотів навіть одружитися з нею, але різниця в роках їй було лише 15 років, а йому 43 роки була перешкодою. Тож ці залицяння скоро припинились. Він побачив, що ні вона, ні її батьки не бажають такого жениха. Він розгнівався й викинув її з свого серця. Проф. Зайцев вважає, що в особі Катерини Піунової Шевченко бачив нібито частку своєї колишньої Оксани. Проте Шевченко з Щепкіном намовили її переїхати грати на сцені до Харкова. 22-го лютого 1858 р. Шевченко пише в щоденникові: «Втретє сниться Піунова і весь час у вигляді обідраної сліпої жебрачки», а за день він довідується, що вона зрадила обіцянку, підписавши контракт з місцевим театром. Після цього поет навіть не вітався з нею при зустрічах.

Лікера Полусмак Лікера Полусмак

Листується поет і з названим братом Варфоломеєм, просить його підшукати йому дівчину для одруження. Але й ці спроби не дали позитивних наслідків. Тим часом Шевченко залицявся до наймички Лукері, що працювала в панства Карташевських, українців, що мали у Петербурзі салон. Там збирались видатні письменники, поети, мистці. Лукеря була красива, струнка, і йому сподобалась. Вона теж походила з України. Він їй справив український одяг, намалював з неї портрет. Але незабаром він побачив, що вона була цинічна, непорядна й розпутна, і він лишив її сам. Але через багато років, лишившись вдовою, Лукеря з пошани до Шевченка переїхала в Україну, до Канева, і часто згадувала про своє знайомство з поетом, а люди, побачивши її, коли вона ходила на могилу Шевченка, казали: «Шевченчиха пішла, Шев- ченчиха пішла». Листується поет і з названим братом Варфоломеєм, просить його підшукати йому дівчину для одруження. Але й ці спроби не дали позитивних наслідків. Тим часом Шевченко залицявся до наймички Лукері, що працювала в панства Карташевських, українців, що мали у Петербурзі салон. Там збирались видатні письменники, поети, мистці. Лукеря була красива, струнка, і йому сподобалась. Вона теж походила з України. Він їй справив український одяг, намалював з неї портрет. Але незабаром він побачив, що вона була цинічна, непорядна й розпутна, і він лишив її сам. Але через багато років, лишившись вдовою, Лукеря з пошани до Шевченка переїхала в Україну, до Канева, і часто згадувала про своє знайомство з поетом, а люди, побачивши її, коли вона ходила на могилу Шевченка, казали: «Шевченчиха пішла, Шев- ченчиха пішла».

Ганна Закревська Ганна Закревська

Серед жінок, які зустрічалися на життєвому шляху поета, що викликали його щире захоплення, була й Ганна Закревська. Хоч Тарас Шевченко найменше повязував можливість особистого щастя з нею (вона була дружиною П. Закревського), проте, можливо, на думку дослідників життя і творчості поета, це було найглибшим і найтривалішим його захопленням. Познайомившись у Мосівці Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині Драбівського району Черкаської області), поет потім зустрічався з нею у Березовій Рудці, куди їздив до братів Закревських під час першої та другої своїх подорожей в Україну. Найколоритнішою постаттю з усіх братів, людина, з якою познайомився Тарас Шевченко у згадуваній вище Мосівці й потім потоваришував, був Віктор Олексійович Закревський. Сам він був організатором й «старшиною» «товариства мочемордія», яке, за словами І. Франка, сприймалося як елементарна, часто цинічні реакція «проти усієї тієї фальші шляхетсько-панського життя, що вироблялася віками, та особливо при кінці XVIII і на початку ХІХ ст. дійшла до найвищого ступеня…» Варті уваги і такі важливі, на мою думку, подробиці, які повідомляє Петро Жур (один із дослідників життя і творчості поета) про В. Закревського. Він, зокрема, звертає увагу на спогади Г.П. Галагана, які той наводить у своєму щоденнику 21 вересня 1840 року: «Коли Закревський почув, як я читаю по-малоросійськи («Кобзаря»), почав од радості мене обнімати». І далі повідомляє: «Віктор усе життя прожив у цивільному шлюбі з простою селянкою. Сам він очолював той невеликий гурток («товариство мочемордія») молодих вільнодумців, з якими зблизився Шевченко в першу свою поїздку на Україну». «В гостинному домі Закревських, - згадує також О.С. Афанасьєв-Чужбинський, - Шевченко був своїм. Взимку ми зїхалися у Закревських. Шевченко був у них як свій і охоче жив у їхньому гостинному домі. Іноді зїжджалися до Віктора Олексійовича деякі поклонники Бахура, і відбувалися славнозвісні свята. Але Тарас Григорович любив і жіноче товариство, нерідко просиджував у вітальні господині в дружньому колі, весело розмовляючи, слухаючи музику або гучним своїм голосом співаючи сумовитих українських пісень. Тоді ніякі зусилля поклонників Бахура не в змозі були відняти його в нас, і кінчалося тим, що Віктор Олексійович з товаришами приходив з флігеля і ми всі разом просиджували далеко за північ». Старший брат Віктора Закревського, Платон, значно відрізнявся від нього, і за своїм характером був завзятим кріпосником. Відставний полковник після бурхливої і далекої від бездоганності казенної служби завзято господарював у своєму великому маєтку. «Можна повірити, - зазначає П. Жур, - свідченням старих селян, записаним Маріеттою Шагінян про те, що «Платон Олексійович «не бридився» особисто шмагати селян на конюшні». Портрет П.О. Закревського, котрий Шевченко намалював у грудні 1843 року, дає наочне уявлення про паскудний характер цього вгодованого тупоокого мужчини з ріденькими вусиками над губами року від одружився з Ганною Іванівною Заславською – 17-річною дочкою померлого поміщика села Марківки, полкового сотника, вихідця зі старовинної козацької родини. Жених був удвічі старший за наречену. До приїзду Шевченка у подружжя Закревських було вже двоє дітей – чотирирічний Гнат і дворічна Ольга. За свідченнями М.А. Маркевича, Ганна Іванівна була чарівна. Серед жінок, які зустрічалися на життєвому шляху поета, що викликали його щире захоплення, була й Ганна Закревська. Хоч Тарас Шевченко найменше повязував можливість особистого щастя з нею (вона була дружиною П. Закревського), проте, можливо, на думку дослідників життя і творчості поета, це було найглибшим і найтривалішим його захопленням. Познайомившись у Мосівці Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині Драбівського району Черкаської області), поет потім зустрічався з нею у Березовій Рудці, куди їздив до братів Закревських під час першої та другої своїх подорожей в Україну. Найколоритнішою постаттю з усіх братів, людина, з якою познайомився Тарас Шевченко у згадуваній вище Мосівці й потім потоваришував, був Віктор Олексійович Закревський. Сам він був організатором й «старшиною» «товариства мочемордія», яке, за словами І. Франка, сприймалося як елементарна, часто цинічні реакція «проти усієї тієї фальші шляхетсько-панського життя, що вироблялася віками, та особливо при кінці XVIII і на початку ХІХ ст. дійшла до найвищого ступеня…» Варті уваги і такі важливі, на мою думку, подробиці, які повідомляє Петро Жур (один із дослідників життя і творчості поета) про В. Закревського. Він, зокрема, звертає увагу на спогади Г.П. Галагана, які той наводить у своєму щоденнику 21 вересня 1840 року: «Коли Закревський почув, як я читаю по-малоросійськи («Кобзаря»), почав од радості мене обнімати». І далі повідомляє: «Віктор усе життя прожив у цивільному шлюбі з простою селянкою. Сам він очолював той невеликий гурток («товариство мочемордія») молодих вільнодумців, з якими зблизився Шевченко в першу свою поїздку на Україну». «В гостинному домі Закревських, - згадує також О.С. Афанасьєв-Чужбинський, - Шевченко був своїм. Взимку ми зїхалися у Закревських. Шевченко був у них як свій і охоче жив у їхньому гостинному домі. Іноді зїжджалися до Віктора Олексійовича деякі поклонники Бахура, і відбувалися славнозвісні свята. Але Тарас Григорович любив і жіноче товариство, нерідко просиджував у вітальні господині в дружньому колі, весело розмовляючи, слухаючи музику або гучним своїм голосом співаючи сумовитих українських пісень. Тоді ніякі зусилля поклонників Бахура не в змозі були відняти його в нас, і кінчалося тим, що Віктор Олексійович з товаришами приходив з флігеля і ми всі разом просиджували далеко за північ». Старший брат Віктора Закревського, Платон, значно відрізнявся від нього, і за своїм характером був завзятим кріпосником. Відставний полковник після бурхливої і далекої від бездоганності казенної служби завзято господарював у своєму великому маєтку. «Можна повірити, - зазначає П. Жур, - свідченням старих селян, записаним Маріеттою Шагінян про те, що «Платон Олексійович «не бридився» особисто шмагати селян на конюшні». Портрет П.О. Закревського, котрий Шевченко намалював у грудні 1843 року, дає наочне уявлення про паскудний характер цього вгодованого тупоокого мужчини з ріденькими вусиками над губами року від одружився з Ганною Іванівною Заславською – 17-річною дочкою померлого поміщика села Марківки, полкового сотника, вихідця зі старовинної козацької родини. Жених був удвічі старший за наречену. До приїзду Шевченка у подружжя Закревських було вже двоє дітей – чотирирічний Гнат і дворічна Ольга. За свідченнями М.А. Маркевича, Ганна Іванівна була чарівна.