Життя заради світла і добра родина Алчевських

Серед великої когорти славних людей землі харківської яскравими зірками сяють імена сімї Алчевських. Ми і досі говоримо будинок Алчевських, школа Алчевської, сад Алчевських...

Ми і досі говоримо будинок Алчевських, школа Алчевської, сад Алчевських

Родина Алчевських Олексі́й Кири́лович Алче́вський (*1835, Суми 7 травня 1901, Санкт- Петербург) український промисловець, банкір, громадський діяч, меценат. Христи́на Дани́лівна Алче́вська (4 (16) квітня 1841, Борзна 27 жовтня 1920, Харків) український педагог, організатор народної освіти матибатько Григо́рій Олексі́йович Алче́вський (* ) український композитор, педагог- вокаліст, піаніст. Алчевський Іван Олексійович (*1876, Харків 1917, Баку) український співак (ліричний тенор), громадський діяч; організатор, голова українського літературно-мистецького товариства «Кобзар» (Москва). брати поетеса і педагог Христина Олексіївна Алчевська

Христина Данилівна Алчевська народилася 4(16).ІV.1841 р. в місті Борзна Чернігівської обл., померла р. у Харкові, де й похована. Відомий український педагог, письменниця. з 18 річного віку була кореспондентом «Колокола» Герцена, брала участь у роботі гуртка «Громада», була президентом Всесвітньої ліги освіти. У 1862 р. заснувала харківську жіночу недільну школу, де й викладала; 1870 р. домоглася офіційного дозволу відкриття школи для дорослих, у якій за 57 років навчалося понад 17 тис. Зустрічалася й листувалася з І. Франком, М. Павликом, Л. Толстим, Ф. Достоєвським, І. Тургенєвим, А. Чеховим, В. Короленком. Удостоєна високих міжнародних літературних і педагогічних нагород за поширення в народі письменності. Мати

Христина Данилівна Алчевська (Журавльова) народилася 4(16) квітня 1841 р. в м. Борзна Чернигівської губернії. Отец мой был учителем уездного училища, а мать внучкою господаря Молдавии – Гика. Она сделала то, что в старину называлось mesallianse: дочь заслуженного генерала, героя двенадцатого года, получившая блестящее образование в Смольном институте, обладавщая большими средствами и замечательным голосом (в бытность свою в Смольном она пела даже несколько раз при дворе), она принесла это в дар скромному учителю, отличавшемуся необычайной красотой и недюжинным умом. Я обожала мою мать, как существо любящее, порывистое, со светлым умом и даром привлекать сердца людей. (Алчевская Х.Д. Передуманное и пережитое: Дневники, письма, воспоминания.

Олексій Кирилович Алчевський (народився у м. Суми 1835 р., помер р. у Санкт-Петербурзі). Відомий український промисловець, банкір, засновник металургійних заводів, благодійник, меценат. У 1868 р. заснував Харківський торговий банк, 1871 р. Харківський земельний банк, (головою правління якого був понад 30 років)банк субсидував зі своїх прибутків школу глухонімих, Благодійне товариство, у закладах якого виховувалося 200 сиріт, утримувалося 80 літніх людей, діяло 19 дільничних піклувальних організацій про бідних; надавав фінансову підтримку різним закладам і церквам, за його участі влаштовувалися сільськогосподарські виставки, народні читання з агрономії, створювалися дослідні поля. На його кошти було відкрито недільну школу у Харкові, школи для сільських дітей. Серед його друзів були відомі українські письменники, вчені, театральні діячі. Людина честі і совісті, він покінчив життя самогубством, бо не зміг врятувати своїх робітників від безробіття під час криз в кінці ХХст.(кинувся під потяг). Похований у Харкові (могила не збереглася). Батько

Земельний банк

Операционный зал Земельного банка

Торговий банк

Сто тридцять років тому, 16 березня 1882-го, у Харкові в родині Алчевських народилася донька, яку нарекли іменем святої Христини на честь матері, що також носила це імя.

Самітня Золотисті квіти днів моїх осінніх – Пісень здобутих спомини мої, Химерний сон під листя тихий шепіт І меду дух, як вмерли вже гаї! Журливий спів в осіннім тужнім серці, Хмарок рожевих танучий привіт – Останній знак колишнього спокою, Останній згук з пісень минулих літ... І я сама! Сама в широкім світі! Де ясний день і сонце де моє?! Це вечір мій...Вже сутінь ночі близько, Моє життя поволі розтає!... ( )

В цьому будинку, в талановитому українському роді виросли ще двоє старших братів Христі, які склали славу українській культурі. Тут в атмосфері любові до рідного слова, української пісні, звичаїв та обрядів формувалися естетичні смаки дівчинки, що й визначило її подальшу життєву путь. Христя розпочала свою освіту в першій харківській гімназії. Ще змалку дівчинка починає віршувати. Разом зі своїми шкільними подругами видає рукописний дитячий журнал «Товариш» (їй тоді усього 10 років), де вміщуються і її перші поезії, й оповідання.

У 1901 році помирає батько, і родину утримує брат Іван Олексійович. За його матеріальної підтримки Христя має змогу навчатися на вчительських курсах у Франції (1902 рік). Тут, у Сорбонні, вона захоплюється історією Паризької комуни, вивчає її архівні матеріали. Повернувшись на батьківщину закінчує Харківську художню школу, викладає українську та французьку мови у вищих та середніх навчальних закладах рідного міста. На урочистому відкритті в 1903 році в Полтаві памятника Івану Котляревському зустрілася з видатними українськими діячами культури: Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, Василем Стефаником, Михайлом Старицьким. У 1904-у знайомиться з Ольгою Кобилянською, і це знайомство переходить у теплу і сердечну дружбу на довгі роки.

У 1901 році помирає батько, і родину утримує брат Іван Олексійович. За його матеріальної підтримки Христя має змогу навчатися на вчительських курсах у Франції (1902 рік). Тут, у Сорбонні, вона захоплюється історією Паризької комуни, вивчає її архівні матеріали.

«Просвітителька Сходу» і «багатійка, що навчила Східну України писати», - так назвали Христину Алчевську. Ще 150 років тому вважалося, що жінка має бути перш за все гарною господинею, дружиною і мамою. Наука та освіта їй були ні до чого. Тому навіть заможні панянки часто залишалися неписьменними. Саме так в середині ХІХ сторіччя виховували і Христину Журавльову – доньку вчителів з Чернігівщини. Батько винаймав викладачів для своїх синів, але категорично забороняв вчитися доньці. Тому Христі довелось підслуховувати лекції... під дверима. Попри «вкрадену науку» читати і писати вона навчилася швидше за братів, але отримати освіту офіційно дівчина так і не змогла. Христина кинула виклик світу - вона поставила собі за мету навчити грамоті якомога більше жіно к.

Можливо, саме через те, що жінка у ті часи не могла отримати освіту на рівні з чоловіками, не мала таких прав, і було одним із чинників, що спонукали Христину присвятити все своє життя служінню справі народної освіт

У 1870 році Алчевська, яка не мала диплома про освіту, склала іспит на право викладання і домоглася офіційного дозволу на відкриття школи, яке відбулося 22 березня 1870 року. Христина Данилівна разом зі своїми трьома вчительками стала членом Товариства поширення грамотності у народі, створеного в Харкові. У 1871 році в школі навчалося 154 учениці і працювало 22 викладачі.

Так співпало, що саме тоді імператор Олександр ІІ підписує Емський указ, який забороняв вживання українськоі мови і викладання нею. Христина знову постає перед вибором: відкласти книжки улюбленого Тараса Шевченка подалі та перейти на російську чи далі викладати українською, але потрапити в немилість влади, а значить покинути справу усього її життя. Нарешті, після 8 років вчителювання вдома - Христина здає іспити та отримує диплом викладача. У 29 років вона відкриває офіційну недільну школу в Харкові, якій не було аналогів у царській Росії. Алчевська переконана, що тепер українки нічим не поступатимуться чоловікам.

Школа мала вісім класних кімнат, зал, кімнату музею й бібліотеку (зараз в цьому будинку виставкова зала художнього музею)

Навчання у школі проводилося у вихідні та святкові дні з 10-ї до 14-ї години у приміщенні 1 -го повітового училища. З 1896 року школа мала власний будинок, безкоштовно спроектований О.М. Бекетовим і збудований на гроші Алчевських. Всі вчителі працювали без винагороди, а навчання було безкоштовне.

Одним із засобів поширення досвіду роботи недільних шкіл були виставки. Початок їм поклала Всесвітня виставка у Парижі (1889 р.). Харківська школа експонувала два томи Що читати народові? та інші твори і праці, які давали уявлення про її діяльність. За покажчик Що читати народові? школа одержала вищу нагороду. Христину Данилівну обрали віце-президентом Міжнародної ліги освіти.

Христина Алчевська виховала понад 17 тисяч жінок Східної України. У 1900 році в школі навчалося 619 учнів і працювало 82 вч ителя На початку девяностих років у школі почалося створення Книги для дорослих, над якою працювала комісія у складі 84 чоловік, серед них були вчителі і вчені міста, зокрема Д. Багалій. М. Бекетов, А. Краснов, В. Данилевський та інші. Праця складалася з трьох томів, які вміщували розділи з різних галузей знань та багато малюнків. Перше видання вийшло друком 1899 році і перевидавалося 17 разів.

Перший памятник Шевченко До 85-ї річниці з дня народження Т.Г. Шевченка на замовлення родини Алчевських академік В. Беклемішев виготовив мармурове погруддя поета. Його встановили на подвірї будинку Алчевських. Біля решітчастої огорожі збирались шанувальники поета. Ці збори і читання не подобалися хазяям міста і вони добилися зняття памятника. Це вдалося зробити в 1901 році.

Все життя Х.Д. Алчевської повязане з імям Т.Г. Шевченка, взірцем служіння народу. Христина Данилівна приділяла багато уваги вивченню його біографії і творів, а школу назвала імям поета. Популяризації творчості Шевченка сприяли і шкільні свята, на яких читали його вірші, співали пісні, ставили пєси.

«До Кобилянської» Лебеді білі над морем летіли, Над морем безкраїм до теплих країв; Лебеді з сонцем єднатись хотіли, Кричати про волю, про любих братів; Срібнії хвилі на морі здіймались, Бажали піднятись у ясну блакить, З променем сонця палким обіймались, Світилися радістю, щастям в ту мить… Люди тих лебедів всіх постріляли, Надії закинули в хвилі життя, Мрії і думи мої осміяли, До сонця спинили нове вороття… Ольга Кобилянська та Христя Алчевська

Як і О. Кобилянська, Христя активно займалася і громадською роботою, зокрема у жіночих організаціях, ведучи серед народу активну просвітянську та культурологічну пропаганду української мови і культури, що відображено у її численних статтях та листах до відомих її сучасників І. Франка, О. Олеся, Н. Кобринської та інших. У 1907 році виходить перша збірка поезій Христі Алчевської «Туга за сонцем», вона активно друкується у багатьох тогочасних українських альманахах і часописах: «Українська Муза», «Літературно-науковий вісник», «Рідний край», «Хлібороб», «Українська хата», «Громадська думка» тощо. Основний пафос її творів цього періоду життєдайні мотиви, заклики до волі, свободи, братерства. Особливістю творчої манери Христі Алчевської є те, що тонкий ліризм її поезії може поєднуватися з громадянським пафосом, а її пейзажні замальовки пронизують суспільні мотиви

Події рр. стали для Христини Олексіївни поштовхом для створення поезій, пройнятих громадянським пафосом, виразно публіцистичних за стилем. Піднесено привітавши революцію, письменниця згодом тяжко переживала наступ реакції. Тривога і смуток, роздуми про майбутнє оволоділи нею. Кращі вірші цього періоду «Воля», «Угорі яро сяють зорі», «Хвиля» та інші своєрідне звернення до народу, який уособлюється в «людському морі», а його боротьба уявляється як змагання хвиль з ніччю, як грандіозна буря. У них надія на духовне розкріпачення людини, на щасливе майбутнє рідного краю.

Я прозріла давно! І для нас бачу я, Що за хмарами сонце не згасло, Вже зібралась докупи народна сімя, Залунало відродження гасло!

1912 року світ побачила велика збірка ліричних поезій «Вишневий цвіт», у якій поетка опублікувала вірш, присвячений 50-й річниці з дня смерті Тараса Шевченка «Співець великий, син народу» вийшли збірки «Пісні серця і просторів» та «Моєму краю»,які сповнені алегоричними образами, в основі яких реальна дійсність і реальні дійові особи. Типовим їх образом-символом стає образ сонця як джерела духовної енергії, символу жаданої волі, очікуваного щасливого майбутнього народу, злету його творчої думки у багатьох поезіях. Потім виходять «Туга за сонцем», «Встань, Сонце!», «Сонце з-за хмар». Лірична поезія Христі Алчевської надзвичайно мелодійна(низкаїї віршів стали піснями).

Душа се конвалія ніжна, Сокрита у темному лісі; В ній мрія таїться кохана… Для неї вона й розцвітає Нікому незнана... Душа се безсилая квітка, Що пахощі ллє, але гине, Що з тихого смутку завяне… І в лісі ніхто в оту пору На неї не гляне…

Ярослав Гнатюк – «Душа се конвалія ніжна»

У перші пожовтневі роки Христя Алчевська переживає один удар долі за іншим: у 1917-у не стає брата Івана, у 1920-у помирають мати і брат Григорій. Деякий час вона нічого не може писати. Але згодом публікує збірку «Clematis» (1922), а через кілька років з-під її пера виходить драматична поема «Луїза Мішель», яку вона написала 1926-го (опублікована у 1930-у) твір про паризьку комунарку, побудований на історичному матеріалі, з використанням реальних персонажів (недарма ж колись так ретельно вивчала архіви Паризької комуни). Цим твором Христя Алчевська розпочала у своїй творчості розробку революційно-історичної тематики. У 1927 році Христя Алчевська знайомиться з Анрі Барбюсом відомим французьким письменником, автором знаменитих на той час романів про Першу світову війну «Вогонь», «Правдиві історії», «Ясність». Під впливом цих творів Барбюса пише драматичну поему про подвиг 26 бакинських комісарів «Загибель юнака» (1931), яку присвячує своєму французькому другові.

Христя Алчевська збагатила світову культуру і як перекладач творів українських письменників на російську мову і навпаки з російської та французької на українську. Хоча значна частина цих перекладів залишилася, на жаль, у рукописах, але світ побачили такі її переклади, як збірка «З галицької і нашої літератури» (1915) російською мовою. Вона переклала на російську ліричні вірші та поему І. Франка «Мойсей». Українською мовою переклала вірші О. Пушкіна, І. Нікітіна, О.К. Толстого, Я. Полонського, М. Огарьова, уривок з поеми К. Рилєєва «Наливайко». Високо оцінені її переклади українською романів Віктора Гюго «Бюг-Жаргаль» (1928), «93 рік» (1929), «Трудівники моря» (1931), а також поезій Вольтера та П. Корнеля. Вона також переклала французькою мовою поезії Тараса Шевченка, Івана Франка, Павла Тичини.

«Пісня життя» Се сонцю всміхатись, боротись зі злом, Се серцеві й думам не дати заснути, Се здирству й неволі не бити чолом. Мертві й бездушні, що з благом не в згоді, Ви злі і нікчемні, ви всі хробаки, Ви смерті і темряві тільки в пригоді, Ви гасите світло, життя і думки. Жити се з моря глибинного пити, Гірке коштувати, пить щастя до дна, То серцем до сонця палкого стреміти, Кайдани скидати, не відати сна. Христя Алчевська Слово.

Померла Х.О. Алчевська 27 жовтня 1931 р. в Харкові. Христина Алчевська невтомно втілювала все нові й нові задуми до останніх днів життя, друкувалася у харківських газетах і журналах, була членом Українського товариства драматургів і композиторів, готувала двотомне видання творів, яке після її смерті з різних причин не побачило світ. Вона залишила величезну рукописну спадщину (близько 4 тисяч творів), значна частина якої зберігається у відділі рукописів Інституту літератури НАН України та у Національній бібліотеці ім. В. Вернадського.

«Мене не викреслите при всьому бажанні з історії ніяк...», писала Христя Алчевська на схилі своїх літ, добре розуміючи ціну здобутого, дбаючи про багатство духовного потенціалу свого народу. І справді, «пісня життя» Х. Алчевської не змовкла, не загубилась у плині часу, як залишилася живою і нетлінною краща частина її літературної спадщини, як завжди лишаються для вічності найкоштовніші витвори людського духу.

Христина Данилівна Алчевська виростила та виховала славнозвісних дітей, які залишили помітний слід в історії вітчизняної науки та культури: Дмитро став кандидатом природничих наук, добре грав на віолончелі й малював, Іван – знаменитий оперний співак, Микола – педагог і громадський діяч, Григорій – композитор, Христя – поетеса і педагог.

Христина Алчевська виховала понад 17 тисяч жінок Східної України. Але справжній талант педагога проявила у власних дітях. Шестеро нащадків Алчевських стали не менш яскравими, ніж їхні батьки. Родина гуманістів поповнилася викладачами, композитором, поетесою, художницею та всесвітньо відомим оперним співаком.

У Харкові Григорій Олексійович створив кілька струнних аматорських оркестрів, якими сам керував, пізніше допомагав влаштовувати концерти брата Івана. Відомий Григорій Алчевський і як композитор: він написав кілька романсів, створив симфонічну поему Альоша Попович. Григорій Олексійович видав методичний посібник із вокальної техніки для співаків Таблиці дихання, який набув широкої популярності і тричі перевидавався. На початку ХХ століття Григорій Олексійович з сімєю переїхав до Москви, де провів останні роки життя.

Іван закінчив 3-ю гімназію (вул. Гоголя) й фізико-математичний факультет Харківського університету, після чого за прикладом своєї матері вирішив присвятити себе педагогічній діяльності. Але, як кажуть, доля розпорядилась інакше. Три покоління Алчевських по материнський лінії ( прабабуся, красуня Олена Вуїч, бабуся – Анетта Вуїч і мати) мали добрі голоси і неабияку музикальність. Батько кохався в поезії і сам дещо складав. Тож Іван з молодих літ з успіхом співав серед аматорів у гімназії та в університеті.

Іван Алчевський в ролі Фауста Час закінчення Іваном університету (1901 р.) збігся з трагічною смертю батька. Через скрутне фінансове становище довелося продавати будинок на Мироносицькому провулку. Старший брат, Григорій, порадив Іванові стати співаком столичної опери: той поїхав до Петербурга, де після іспиту був прийнятий солістом Маріїнського театру.

Іван Алчевський в ролі Лазарро (опера А.Башле Шемо, Париж, 1914 р.). У наступних сезонах Алчевський виступав у Нью- Йорку. Його партнерами були великий Карузо, Баттістіні та інші зірки західноєвропейської опери. Вистави в Гранд опера – важлива сторінка творчості Івана Олексійовича. Він знав пять мов і завжди співав мовою того народу, серед якого перебував. Для виступів в Італії співак довго готував партії італійською мовою. Перша світова війна завадила його виступу у Ла- Скала. Італійці гаряче бажали послухати співака, який володів універсальним голосом (вони називали його мецце-каратере благородного тембру). Алчевський виконував ліричні партії Ленського, Фауста, Дон-Жуана, драматичні – Рауля, Германа, героїчну – Сабініна. Він був талановитим драматичним актором, окрім того добре грав на фортепіано – співав на концертах під власний акомпанемент.

Христина – молодша дочка родини Алчевських. Народилася вона 16 березня 1882 року, навчалася в жіночій гімназії (зараз – школа 6 ) по вулиці Римарській, а згодом у Парижі. Її перші літературні твори побачили світ у 1903 році. На революційні події 1905 року молода поетеса відгукнулася віршами Гей, на бій! музику до яких склав брат Григорій. До 50-ї річниці з дня смерті Т.Шевченка Христина написала поезію Співець великий, син народу та інші твори, що увійшли до її збірки Вишневий цвіт (1912 р.).

Протягом рр. вийшли друком поетичні збірки Христини Алчевської: Туга за сонцем, Пісні життя, Моєму краю, Пробудження. За радянської доби її вірши друкувалися в журналах Червоний шлях, Всесвіт.

Як бачимо, кожен член великої сімї Алчевських залишив помітний слід в історії нашого краю. Необхідно увічнити память славної родини. До 350-річчя Харкова місто Алчевськ подарувало нам памятник Олексію Кириловичу Алчевському.

Використані джерела та посилання: Енциклопедія сучасної України. К., т. I. С ; Матеріали Людмили ТАРНАШИНСЬКОЇ, старшого наукового співробітника Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, члена оргкомітету ХХ Міжнародних Шмельовських читань; Сохань, А. Люди и судьбы: Алчевские [Текст] / А. Сохань // ВЕЧЕРНИЙ ЛУГАНСК июля ( 28). - С. 19. Грузинская Л. М. Украинская писательница Христя Алчевская и русская литература [Текст] / Л. М. Грузинская // Огни янв., 7 фев. Костенко В. В. Христя Алчевська. «Радянське літературознавство», 1982, 3 Тетяна АНАНЧЕНКО, стаття «Пісня життя»; інтернет-джерела