Курсант 103 навчального взводу факультету підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції

9 лютого 1844 року у Санкт - Петербурзі в родині літературно - театрального діяча і викладача історії Другого кадетського корпусу Федора Олексійовича Коні та акторки українського походження Ірини Семенівни Юр ' євої народився другий син – Анатолій..

З 1855 до 1858 рік Коні вчився в німецькій школі при церкві святої Анни, потім перейшов у 4 клас Олександрівської гімназії. За роки, проведені в навчальному закладі, Анатолій збагатився різноманітними знаннями. Він почав замислюватися про свою подальшу освіту. Заняття репетиторством переконало Коні в тому, що його доля - математика. У травні 1861 року, не закінчивши і шести класів гімназії, шістнадцятирічний Анатолій Коні вирішив піти прямо до університету. Для цього треба було скласти іспит в особливій випробувальній комісії і протягом тижня належало виступити з усіх предметів гімназичного курсу.

Студентські роки, повні молодечого завзяття і надій, минули. Попереду - випускні іспити. З римського права екзаменував Микита Іванович Крилов. Саме його Коні потім назве « найвидатнішим професором юридичного факультету ». Коли на витягнутий білет Анатолій відповів, як самому йому здавалося, « досить задовільно », Крилов сказав, звертаючись до аудиторії : « Ось, панове, він чудово знає римське право, так знає, що комар носа не підточить. Візьми ще білет. Можеш без підготовки ?». Як тільки Коні почав відповідати : « Право мислиться в стані спокою і руху...», Крилов перебив його і, звертаючись до аудиторії, вигукнув : « Гм ! мислиться ! яке хороше слово... мислиться !.. Як воно вам прийшло ? Я ніколи не говорив такого слова, ніколи !.. А тепер буду... Мислиться... Дуже добре !». І поставив юному Коні « відмінно ».

У березні 1865 року Коні завершив роботу над дисертацією « Про право необхідної самооборони ». Ця праця показала, що її автор, всього лише випускник юридичного факультету, відрізняється умінням розбиратися у складних юридичних проблемах, що безпосередньо стосуються політичних питань. Але саме це і привернуло увагу всюдисущої цензури. Виникла так звана « справа Коні »: автора дисертації ледь не притягли до відповідальності за звинуваченням у порушенні деяких статей чинного кримінального законодавства, і лише надання довідки про те, що праця надрукована у кількості всього 50 примірників, врятувало А. Коні від судового переслідування. Так почався шлях у науку і практику А. Ф. Коні, якому на той час було всього 22 роки. У 1865 році він закінчує курс навчання зі ступенем кандидата права і отримує пропозицію залишитися на кафедрі кримінального права Московського університету.

Незважаючи активну роботу в численних державних установах, Коні ніколи не залишає наукову діяльність. Він часто виступає з кафедри, не залишає без найуважнішої оцінки жодного законопроекту з судової тематики, його реферати та лекції відрізняються змістовністю і ретельною розробкою теми. У 1890 році Харківський університет присуджує йому вчений ступінь доктора кримінального права, а у роках Коні стає найпопулярнішим лектором у Петрограді, прочитавши близько тисячі лекцій. У цей же час його обирають професором кафедри кримінального судочинства Першого Петроградського університету. На початку свого службового шляху Коні мав секретарські посади в судових палатах Петербурга і Москви. Він швидко освоїв свої обов ' язки, чітко їх виконував і за рекомендацією тодішнього прокурора Московської судової палати в кінці 1867 був призначений товаришем прокурора Московської судового округу, а пізніше - переведений у Харківський судовий округ.

зовсім молодою людиною Коні декілька років працював товаришем прокурора в Харкові. Його призначення до Харкова збіглося зі скасуванням старого суду й запровадженням у Росії Судової реформи (1864). Коні дні й ночі вивчав кримінальні справи, розкривав злочини, інструктував присяжних засідателів, вимагаючи неухильного виконання законів. Між іншим, відразу після приїзду до Харкова він повинен був керувати слідством у справі про підробку серій кредитних паперів. Діяв він настільки вміло й енергійно, що злочинців було знайдено й засуджено ( у наш би час так !). Коні намагався довести своїм колегам, що навіть за умов царської Росії можна було чесно служити справі правосуддя. У Харкові Коні працював недовго, але залишив про себе добрі спогади, зріднився з містом, із колегами. Пізніше він був частим гостем харків ян ; а за 20 років Рада Харківського університету присвоїла йому ступінь доктора кримінального права за сукупністю праць без захисту.

У травні 1871 Коні призначають прокурором Петербурзького окружного суду. На цій посаді Анатолій Федорович працює більше чотирьох років. Він цілком віддається улюбленій роботі, вміло керує розслідуванням складних, заплутаних кримінальних справ, виступає обвинувачем у найбільших з них. Обвинувальні промови Коні публікуються в газетах, його ім ' я стає відомим в найширших колах російської громадськості. Будучи прокурором за посадою, Коні залишався захисником справедливого правосуддя.

30 січня 1885 Коні призначили обер - прокурором кримінального касаційного департаменту Урядового Сенату ( у той час вища прокурорська посада ). Олександр III погодився призначити Коні на цю посаду, коли В. Д. Набоков йому пояснив, що " обер - прокурор при першій же незручності або недобросовісності може бути вилучений зі свого місця ", а голова цивільного департаменту судової палати, будучи суддею, незмінна. На посаді обер - прокурора А. Ф. Коні керував слідством у справі про аварії поїзда імператора Олександра III в Бірках 17 жовтня жовтня Анатолій Федорович прибув на місце катастрофи спецпоїздом, а 19 листопада він доповідав у Гатчині Олександру III про результати слідства. Крім цього, Коні брав участь у багатьох судових справах. В 1890 Анатолій Федорович Харківським університетом за сукупністю робіт ( лат. honoris causa ) Був зведений у ступінь доктора кримінального права. Поступово з роками накопичувалася глибока душевна втома, гіркота від нерозуміння і недоброзичливості оточуючих. А. Ф. Коні написав прохання про відставку - 15 червня 1891 він був звільнений від обов ' язків обер - прокурора і призначений сенатором.

З 1907 р. і до Жовтневої революції Коні перебував членом Державної ради, де, як писали сучасники, « підпорядковував усі свої сили завданню правосуддя, боровся за справедливість і правду ». У цій постійній боротьбі велику службу послужила йому його широка освіченість, аналітичний розум, а також скрупульозне знання кожної подробиці кожної судової справи, яку він вів. А ще чуйна, неспокійна совість.

Після 1917 року Коні активно й плідно працював у Академії наук. Тоді він написав : « Я маю можливість озирнутися назад, не червоніючи й не соромлячись мого минулого ». Багато які його зауваження свідчать, що він, усупереч своєму віку, дуже точно аналізував 20- ті роки країни. Він, зокрема, писав : « Час ми переживаємо дійсно дивний і, скажу відверто, страшний. Суспільство виривається з пелюшок, у яких його насильно тримали багато років, усипляючи його розум і атрофуючи в ньому почуття власної гідності ». Анатолій Коні, його блискучий талант, багатостороння освіченість, його погляди на життя, на свої професійні обов язки, безстрашне слідування тому, що він сам вважав « великою справою правосуддя », сьогодні в нас не в пошані : судова клятва перестала мати будь - яке значення, « гонорари » суддів, адвокатів і обвинувачів перевищують вартість самого людського життя, а судові вироки визначаються « політичними » інтересами чи елементарними хабарами. Що ж буде ?