Презентація на тему «Жінки в долі Тараса Шевченка» Виконала: Учениця 9 класу КЗШ 104 Дуброва Ганна Квітень 2015

Та хіба міг модний столичний художник, епатажний поет, поціновувач театральних вистав, бажаний гість на балах та в аристократичних салонах Тарас Григорович Шевченко не любити жінок? І хіба можна було його не любити? Кохання в житті Шевченка – чи не найболючіша сторінка його долі, бо не мав він сімейного щастя, родинного тепла, хатинки, обсадженої садочком, люблячої дружини, не було й діточок. Не судилося. За своє життя він закохувався багато разів. Любили й його, але кожного разу щось ставало на перешкоді одруженню. Сумний погляд з-під насуплених брів. Під густими, понуро опущеними вусами сховався найменший натяк на усмішку. Таким Шевченко дивиться на нас з більшості пам'ятників, яких незліченно стоїть скрізь по Україні. Біля цих монументів буває особливо людно Шевченківські дні, 9-10 березня: до постаменту кладуть квіти, звучать трибунні промови, грають урочисті марші. А от обдаровувати букетами своїх коханих, шепотіти на вухо сердечні зізнання чи на весь голос співати палкі серенади тут, під пильним оком Кобзаря, якось не прийнято. У такому місці чомусь майже ніколи не призначають закохані побачень. Так, ніби Шевченко й кохання речі несумісні.

Першим коханням Тараса була Оксана Коваленко. Перший поцілунок Шевченка вийшов трохи гірким через сльози. Рано осиротілий Тарас жалів себе, почуваючись особливо покинутим тут, на самоті, з самими тільки вівцями. І раптом прийшла вона така сама, як він, мала пастушка… Спогад про той поцілунок, яким висушила його сльози Оксана, згодом з´явився в одній із рідкісних ліричних поезій Шевченка. Оксанка Коваленко була на три роки молодшою від Тараса і жила по сусідству. Їхні матері, дивлячись на забави своїх дітей, думали, що вони колись одружаться. Але дитяча симпатія та підліткова закоханість не переросли у справжнє і глибоке почуття. Забракло часу. Пан Енгельгард, забрав з собою 15-річного Тараса-козачка у далекі мандри світом, а його кохану, у січні 1840 року видав заміж за кріпака К.М.Сороку. Розлука була несподівана і довга. Тож своє перше кохання Тарасові залишалося тільки згадувати і малювати. Коли Шевченко нарешті отримав волю і повернувся в свою Кирилівку, вона вже була заміжньою жінкою. Шевченко ж зберіг її образ на все життя і не раз відтворював у поезіях. Їй присвячена поема «Маряна-черниця», про неї згадує він у своїх автобіографічних віршах «Мені тринадцятий минало», «Ми в купочці колись росли».

«Ми вкупочці росли, Маленькими собі любились, А матері на нас дивились Та говорили, що колись Одружимо їх. Не вгадали… Мене по волі і неволі Носило всюди….» Перше кохання - Оксана Коваленко

Ядвіга Гусіковська Вільнюс рр. Польська дівчина, швачка рр. Він так лагідно й ніжно називав її «Дзюня». Схожою на Оксану була польська швачка Гусіковська, теж «чорнобрива» друге юнацьке кохання Шевченка, овіяне чарівністю великого міста Вільно, чужого народу й чужої мови. Вона навчила дворового козачка пана Енгельгарда польської мови, по-сестринськи жаліла його, допомогла йому відчути різницю між долями хоч і бідної, але вільної людини і раба.

Будучи студентом Академії мистецтв у Петербурзі Шевченко переживає своє захоплення натурницею Амалією Клоберг, яку він вивів під іменем Паші в повісті «Художниця». Пятнадцятирічною входить у його академічну мансарду ця дівчина, а тридцятирічною, знову в 1859 році відвідує ту саму майстерню і тепер уже немолодого хворого Шевченка. Столичні знайомства відкривають йому двері на бали та прийоми, які влаштовували в Україні провінційні аристократи.

1839 року студент Шевченко малює портрет молодої натурниці з розпущеним волоссям, напівдитячим ротом і великими очима. На цій акварелі художник уперше і востаннє підписався не Шевченко, а Чевченко. Амалія Клоберг

«Ганна Вродлива!» Тарас був поставлений на коліна її вродою. Але вона була дружиною його друга - поміщика Платона Закревського На одному з балів у 80-річної поміщиці Тетяни Густавівни Волховської в селі Мойсівці Шевченко познайомився з дружиною відставного полковника Ганною Закревською та племінницею декабриста Рєпніна княжною Варварою. Виник химерний любовний трикутник, врівноважити який не зумів би найдотепніший "піфагор". У 1843 році Шевченко їде в рідну Україну. І саме в ці роки 1843– 1847 переживає він справжнє, своє єдине велике кохання. 21-річна пані полковникова пробудила у Тарасові чуттєві порухи серця. До цього він зовсім не думав про шлюб. Але після подорожі до України в поета зявляється те характерне для нього і вже незмінне упродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переросло в гостру душевну потребу. І коли полковник Закревський запросив молодого художника до свого помістя в Березову Рудку, щоб той намалював портрети його сімейства, Шевченко з охотою погодився. Тарас малював родину Закревських неквапливо, щоб довше бути поруч із "Ганною вродливою".Він намалював її портрет, присвятив вірш «Немає гірше як в неволі…», поему ''Слепая'' та кілька віршів- спогадів про Україну. 29 червня 1843 року поет зустрів на балу Ганну Закревську.

Варвара Репніна «Шевчено зайняв місце в моєму серці, я часто думала про нього, я бажала йому добра притому, завдяки моїй запальності, зараз же і якнайбільше». Доля готувала йому нову зустріч з жінкою, якій у листопаді 1843 року Шевченко адресує такі рядки: О добрый ангел! Молюсь и плачу перед тобою. Ты утвердила во мне веру в существование святих на земле. Ця жінка – Варвара Миколаївна Рєпніна.

Закохане серце Варвари Рєпніної, дочки російського державного діяча, відчуло великий поетичний талант Шевченка. Княжна першою назвала його генієм нехтуючи людськими забобонами, сміливо простягла руку через соціальну безодню між нею і поетом. Чи соціальна нерівність, чи відсутність справжнього почуття з боку Шевченка стали на шляху до поєднання його долі з долею В. Рєпніної? Ця таємниця назавжди схована в їхніх серцях. Але вже той факт, що Шевченко подарував їй свій автопортрет, присвятив поему російською мовою ''Тризна'', є свідченням глибокої симпатії до цієї неординарної жінки. Згодом вона стала близьким другом, сестрою і сумлінням поета.

Узимку рр. Шевченкові знов блиснула зірка кохання й закотилася. Йдеться про дружину коменданта Новопетровської фортеці, матір трьох дітей Агату Ускову

Узимку 1854–1855 років йому знову зявилося кохання. Це була дружина коменданта Новопетровської фортеці Агата Ускова. Про сердечні почуття, ховаючись від усіх, Тарас писав: «Ця найпрекрасніша жінка для мене є благодать божа. Це одна-єдина істота, якою я захоплююсь іноді навіть до поезії» Але тверезий розум Тараса Григоровича побачив Ускову такою, якою вона була насправді: звичайною манірною провінційною дамою з міщанськими інтересами. У листі до Залеського (10 лютого 1855 р.) він писав:''Я полюбил ее возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодарною моей душой. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей''. На жаль, місцеві плітки порушили безпосередність цих взаємин, а але й у наступні роки вони підтримували дружні стосунки. Агафія в «Матросе, или Прогулке с удовольствием и не без морали» і Агафія Ємельянівна в «Художнике» це вона, Агата Ускова.

Катерина Піунова 20 вересня 1857 р. Т. Шевченко прибув до Нижнього Новгорода, де познайомився з 16- річною К. Піуновою. Це був прекрасний роман Поета й Актриси. Але актриса заключила контракт з театром…

Після всього пережитого на засланні почуття самотності ще більше заполонило душу Кобзаря, і він остаточно наважився одружитися. В дорозі до Петербурга і Москви обставини змусили Тараса Григоровича зупинитись у Нижньому Новгороді. Він дуже швидко знайомиться з оточенням, зокрема, з молодою і дуже вродливою 16-річною артисткою Катрусею Піуновою. Закохавшись, Шевченко попросив батьків віддати за нього дочку. Мати намагалася довести, що Катруся ще дитина, а Шевченко значно старший, щоб пом'якшити відмову. Змучений самотністю, поет мріє про пару. Боляче і сумно перегортати сторінки останніх його романів.

Марія Максимович «Якби така в мене була жінка – повінчався б та й умер!» Пізніше поет закохався у молоду дружину Максимовича, вона була черговою його музою, що надихнула його на написання величної поеми «Марія». Переживши гіркоту нерозділеного кохання, Шевченко продовжував пошуки молодої дружини у Петербурзі. Він мріяв придбати землю біля Канева, збудувати хату з комірчиною-робітнею і жити разом з вірною дружиною. "Без жінки і над самісіньким Дніпром, і в новій великій хаті, і з тобою, мій друже-брате, я буду на самоті, я буду одинокий", писав 46-річний Тарас у листі до свого троюрідного брата Варфоломія Шевченка за рік до своєї смерті. До речі, однією з претенденток на шлюб із поетом була наймичка Варфоломія, Харита Довгополенко. Але 19-річна селянка вважала Тараса занадто великим паном і через те не погодилася на шлюб.

Любов сліпа. І генії теж підвладні цій хворобі. Останнім почуттям, що спалахнуло в серці Шевченка, була любов до Ликери Полусмакової, колишньої наймички, кріпачки. Сучасники поета скептично ставилися до цього об'єкта його кохання. Ликера для Шевченка була останньою соломинкою, яка мала врятувати його від самотності, останньою надією на створення свого маленького раю. Він запропонував їй одружитися і виїхати в Україну. Вірив, що саме поруч з нею вдасться пережити всі негоди і знайти щастя у ''хатині тихій і веселій''. Адже неодмінною умовою ''благодаті'' він вважав сімейну ідилію у власній хатині. Але не судилося стати Ликері Шевченковою долею. Згодом вона виходить заміж за перукаря Яковлева.

Минули літа молодії, Холодним вітром від надії Уже повіяло. Зима! Сиди один в холодній хаті, Нема з ким тихо розмовляти, Ані порадитись… («Минули літа молодії») Серце поета переповнюють біль, розпач, безнадія від усвідомлення страшної, всепоглинаючої самотності. У поетичних рядках відчуваємо радість кохання і крах надій, невимовний душевний біль. Любовні поезії сумні, а подекуди й трагічні, як і його доля. Та навіки залишився з нами той, ''хто зробив своє велике діло, хто не зазнав щастя живим і кого ждало інше щастя вже по смерті, тяжко зароблене щастя, безсмертне слово во віки і віки...''.

Дякую за увагу!