Над презентацією працював Учень 8-А класу ЗОШ 8 Ященко Женя

ВОЛОДИМИР СОСЮРА ( ) Любіть Україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і води... В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди.

Як кожного року буває весна І літо, і осінь й зима Так вічна пам'ять поетам в сердцях Ніколи в житті не вмирала. Твої вірші ніхто не забуде, Вони в серці синів і батьків Ім'я Сосюри в історії буде, Проживе вого безліч років. Ти не вмер, ти живеш, наш поете, Хоч тебе серед нас і нема Твої вірші не можуть померти, Ти надав їм краси і життя. (Ти живеш, наш поете! В. Чорна). Найніжнішим ліриком, українським соловейком називають Володимира Сосюру, чиє поетичне слово народжувалося з любові і з любов'ю промовляло до всього сущого на землі. Ліричні вірші, поеми, автобіографічна проза це безмежний світ поета, це історія, пережита в любові й ненависті, радості й журбі, пережита гостро, до сліз, до знемоги.

м.Дебальцеве В. Сосюра народився 6 січня 1898р. на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.). Мати поета, Марія Данилівна Локотош, робітниця з Луганська, працювала в домашньому господарстві, батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою, перемінив багато професій: вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем, добре малював і співав. У імені твоїм Я чую рейок дзвін. Дало мені життя ти В срібний день зимовий, щоб, як і всі, Я йшов з тобою до вершин, І розцвітала весна І дружби, і любові. (Дебальцеве, 1962 р.)

Краєвиди Слобожанщини Дитинство поета минає на Донбасі. Родина Сосюр оселяється в старій хворостянці над берегом Дінця, в єдиній кімнаті якої туляться восьмеро дітей і батьки. Від одинадцяти років хлопець іде працювати - спершу до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурається випадкового заробітку. Початкову освіту здобуває під наглядом батька, зачитується пригодницькою літературою (Жюль Верн, М Рід, Ф. Купер), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна.

Мати поета, Марія Данилівна Локотош, робітниця з Луганська, працювала в домашньому господарстві, батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою, перемінив багато професій: вчителював по селах, був сільським адвокатом, шахтарем, добре малював і співав.

У роду матері Володимира Сосюри були євреї, українці, серби. А її дівоче прізвище угорське Антоніна Локотош. Вона, робітниця патронного заводу, замолоду в Луганську здобула перший приз на міському балу серед дворянських доньок. Предки батька нібито з французів на прізвище де Соссюр дід так і підписувався. По лінії батька й матері в роду було чимало бурхливих характерів. Я дитя першої любові, писав згодом поет. Природа наділила його дивним сприйняттям світу. Малим боявся кавунів вони здавалися йому сплячими звірами. Рано, ще до школи, відчув магію любові солодке й страшне захоплення. Закохувався часто. Батько шукав роботу, й сімя постійно змінювала житло. Усі любові мої в різних селах ніколи не

Алексей Сосюра любит читать стихи великого прадеда Початкову освіту Володимир здобуває під наглядом батька, зачитується пригодницькою літературою (Жуль Верн, Т. Майн Рід, Ф. Купер), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. Від 1911 р. в с. Третя Рота (нині м. Верхнє) навчається в міністерському двокласному училищі. Маючи блискучу пам'ять, легко виходить у кращі учні, захоплюється співом і художньою літературою. Лектуру поета становлять твори Гомера, Шіллера, Гоголя, Пушкіна, Шевченка, Лєрмонтова, Некрасова, Лесі Українки, Франка. У цей період він захоплюється й лірикою А. Бєлого, О. Апухтіна, С. Надсона; від 1912 р. сам пробує писати вірші російською мовою. «Конкурс становится более содержательным», - уверяет народный артист Украины Виталий Аверченко правнука Владимира Сосюры Алексея Сосюру и солиста Донецкой Национальной оперы Максима Иващука. «Улюбленим місяцем його був травень. Зоря Сосюри має виразно голубий колір, вона несе на собі відблиск голубої криниці безсмертної української пісні, колір високого неба його рідної Донеччини», - писал о великом украинском поэте, нашем земляке, другой признанный мастер слова Борис Олийнык. Именно в такие майские дни под высоким ясным небом Дебальцева, где в 1898 году родился автор пронзительной лирики и призыва «Любіть Україну», прошел традиционный областной конкурс чтецов-декламаторов, поэтов и художников «Срібні дзвони».

Давній Лисичанськ Продовжує навчання в Кам'янській сільськогосподарській школі, після смерті батька (1915 р.) йде працювати на шахту, потім знову повертається до школи. Тут в рр. В. Сосюра пише поезії, які вперше публікуються в бахмутській «Народной газете» та лисичанських газетах «Голос рабочего» і «Голос труда».

У 1918 р. В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських і гетьманських військ. Невдовзі потрапляє на кілька місяців до петлюрівських загонів, тікає до червоних, восени 1919 р. опиняється в полоні денікінців. У 1920 р. хворого на тиф В. Сосюру звільняють бійці Червоної Армії.

В.Сосюра писав: - Швидкий Дінець, і шум сосон, І аромати м'яти-рути, Як золотий дитинства сон, Мені ніколи не забути. Я починався звідтіля, Де гул заводів даль колише. Ясні Донеччини поля Мені на світі наймиліші р. в Одесі В. Сосюра політкурсант 41 стрілецької дивізії знайомиться з письменниками Ю. Олешею, Е. Багрицьким, К. Гордієнком, з поезією В. Чумака. У дружньому колі, а часом і в «Кафе поетів» читає власні вірші. Літературне товариство одностайно визнає його поетом, а за образно-інтонаційним ладом, тематикою і традицією поетом українським. 20 травня в газеті «Одеський комуніст» за підписом «Сумний» з'являється вірш «Відплата», що вважається одним із перших опублікованих українських поезій В. Сосюри. Колектив студії "Софійність" порадував шанувальників своєї творчості новою виставою. Студенти присвятили її життєвому та творчому шляху великого сина України, поета Володимира Сосюри, якого А.Малишко назвав "солов'єм української поезії, чиї вірші зіткані з блакитних небес України і з щебету дібров і ланів".

Рубіжне... знову путь... Володине... Кабаннє... Нарешті Сватове, і крикнув потяг: "Стій"! Сходили на базар, помилися у бані, - Я вірші став писать під вечір золотий... Писав чомусь про смерть... неначе знов, що ніччю Раптовий стрілів блиск важку прониже тьму... Й ми знов підем на бій за владу робітничу О, не забуть мені Червону ту зиму! 1921 р. виходить у світ перша збірка В. Сосюри «Поезії» р. з'являється друга збірка В. Сосюри, на той час студента Харківського університету, «Червона зима». Поет вільно почувається у складному, повному багатьох течій літературному процесі, не приєднуючись остаточно до якогось одного угруповання і не надаючи цьому особливої ваги. Сторінки історії залізничного вокзалу ст. Сватове пов'язані із ім'ям українського поета Володимира Сосюри. Поет був учасником героїчної громадянської війни. У пам'яті повстанця на все життя зберігалися епізоди далекої "червоної зими". Ось він стоїть з гвинтівкою на вокзалі, чекаючи поїзда. На душі сумно, що "мати не прийшла на бій випроводжати", що сестра в сльозах побивається. Але раптом хтось у натовпі затягнув пісню. ЇЇ підхопила кілька голосів. На душі поета зразу почало прояснюватися, хотілось й собі підтримати співаків. Уже й ніхто не запримітив, як були подані товарні вагони, як швидко вони заповнилися жартами, сміхом і тією піснею, що почалася на пероні. Поїзд рушив - і спів поплив у простори донецького степу. Попереду були важкі бої з поразками і перемогами, дні походів і небезпек. Пізніше поет закарбує той час у знаменитій поемі "Червона зима".

Українські письменники з Києва та Харкова під час відвідин Чернігова 1927 року. Пристрасну чуттєву лірику приносять книги 1924 р. «Осінні зорі» і «Місто». Народжуються такі перлини новочасної лірики, як «Ластівки на сонці...», «Магнолії лимонний дух...», «Вже в золоті лани...», «Такий я ніжний...» та інші. З 1923 р. після короткочасного навчання на робітфаку Харківського інституту народної освіти (тут поет опинився в рідкісній ситуації, коли він вивчав історію літератури, а вся молодь України за хрестоматією Плевако студіювала його власну творчість) В. Сосюра повністю віддається літературній праці. У рр. виходять поеми В. Сосюри «Вчителька», «Поет», «Заводянка», «ГПУ», публікуються збірки віршів «Коли зацвітуть акації», «Де шахти на горі» (1926), «Серце» (1931), «Червоні троянди» (1932). Поет бере активну участь у літературному житті багато виступає перед робітниками, на творчих дискусіях і вечорах. Дмитро Загул у третьому ряду перший ліворуч. Перший ряд, зліва направо: Максим Рильський, Юрій Меженко, Микола Хвильовий, Майк Йогансен, Григорій Михайлов, Михайло Вериківський. Другий ряд: Наталя Романович, Михайло Могилянський, Василь Еллан-Блакитний, Сергій Пилипенко, Павло Тичина, Павло Филипович. У третьому ряду після Загула стоять: Микола Зеров, Михайло Драй-Хмара, Григорій Косинка, Володимир Сосюра, Тодось Осьмачка, Володимир Коряк, Михайло Івченко(фото: ЦДАМЛМ України)

У 1930-х роках поет багато працює в галузі художнього перекладу (поезія О. Пушкіна, М. Лєрмонтова, О. Блока, Христо Ботева, І. Петникова). Здобута в багатьох роздумах філософічна ясність думки вносить у книжки поета («Нові поезії», 1937; «Люблю», 1939) почуття творчої впевненості й оптимізму. У 1937 р. В. Сосюра починає працювати над романом у віршах «Червоногвардієць», який закінчує 1940 р.

Золотым янтарем блещет утренний свет, а на стеклах узором старинным и цветы и леса... Моей песни здесь нет, моя песня в степях Украины. Тенью бродит она меж далеких руин, жадно смотрит в разбитые окна. Расплелись ее косы, все в нитях седин, струи слез, что тумана волокна. Гневно бродит она... Сердце мести полно, и гремит ее оклик орлиный. А вокруг нее гром... и от дыма темно в партизанских степях Украины. Велика Вітчизняна війна застає В. Сосюру в Кисловодську. Він повертається до Києва і за рішенням урядових інстанцій разом з іншими письменниками старшого віку виїздить до Уфи. Тут пише поему «Син України» (1942), видає поетичні збірки «В годину гніву» і «Під гул кривавий» (1942). У 1944 р. В. Сосюра закінчує роботу над поемою «Мій син». В роки війни він як військовий кореспондент фронтової газети «За честь Батьківщини» бере участь у роботі українського радіокомітету, виступає як пропагандист і агітатор, виїздить на фронт р. поет повертається до Києва.

1947 р. виходить з друку збірка поезій «Щоб сади шуміли», відзначена в 1948 р. Державною премією І ступеня. Активно працює В. Сосюра у великих поетичних жанрах (поеми «Студентка», 1947; «Вітчизна», 1949), в галузі художнього перекладу звертається до поезії С. Кудаша, М. Тихонова, Л. Гіри, О. Одоєвського, К. Рилєєва та ін.

Надгробок Володимира Сосюри на Байковому цвинтарі в Києві За збірки поезії «Ластівки на сонці» і «Щастя сім'ї трудової» В. Сосюра 1963 р. удостоюється звання лауреата Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка. Останньою ліро-епічною поемою В. Сосюри була поема «За владу Рад» (1964), останніми збірками «Осінні мелодії» і «Весни дихання» (1964). 8 січня 1965 р. поета не стало, але старість і хвилини не мала над ним влади. Марка України 1998 р.

Автори: Тичина Павло, Сосюра Володимир, Бичко Валентин, Вінграновський Микола, Воронько Платон Художники: Пономаренко А. Вийшли вранці ми Віршики про природу для найменших.

Збірник віршів про багатство, мелодійність та красу української мови - мови, якою ми розмовляємо й думаємо, без якої не уявляємо свого існування. Автори: Олесь Олександр, Воробкевич Сидір, Глібов Леонід, Терен Віктор, Тичина Павло, Сосюра Володимир, Блажкевич Іванна, Симоненко Василь, Коломієць Володимир, Скомаровський Вадим, Павличко Дмитро, Малкович Іван

Для тебе зорі сяють Вірші Володимира Сосюри, написані для його онуки

Вперше окремою книгою (без купюр і вилучень) видаються поеми Володимира Сосюри, переважна більшість з яких побачили світ вже після смерті поета. Володимир Сосюра. Розстріляне безсмертя: поеми; прим. Сергія Гальченка. К. : Знання, с. (Класна література). Сосюра В.М. Червона зима: вірші, поеми / В.М. Сосюра; упоряд. Ю.С. Бурляй; іл.В.Є. Савадова.- К.: Дніпро, с.:іл.

ДЯКУЮ ЗА ПЕРГЛЯД!