Інфекція, спричинена герпесвірусом людини 6-го типу

Людський герпесвірус 6- го типу Син.: раптова екзантема, псевдокраснуха Це антропонозне вірусне захворювання, що є причиною раптової екзантеми (6-ї дитячої висипної хвороби) і характеризується гарячкою, еритематозним чи макульозним висипом, загальною тривалістю 4-8 днів, та,звичайно, сприятливим прогнозом; у пацієнтів з імунодефіцитом первинна чи активована інфекція може перебігати клінічно як фульмінантний гепатит, менінгоенцефаліт, лімфаденопатія, а також у дорослих ВГЛ-6 пов'язують із синдромом хронічної втоми.

Історична довідка Вперше характерну для ННV-6 розеолу описано у Практичному трактаті хвороб дітей(1870) названа літньою чи осінньою розеолою - рожевий висип як нерегулярний, циркулярний, схожий на великі латки, спочатку червоного кольору, але який швидко змінюється на насичений рожевий колір Уперше вірус був виявлений у 1986 р. відомим американським вірусо логом, одним із першовідкривачів ВІЛ-1 Р. Галло та його колегами Д. Аблаші,С.З. Салахуддіном у дорослих, хворих на ВІЛ-інфекцію, з лімфоретикулярними захворюваннями (це був HHV-6A). У 1988 р. американський лікар Ф. Пелетт і вірусолог К. Лопес і одночасно японські дослідники на чолі з вірусологом К. Яманіші і патологом Т. Курата виділили подібний вірус із крові новонароджених із вродженою розеолою (HHV-6B) і довели його роль у патології ЦНС.

Вважають, що ГВЛ-6 уражена переважна більшість населення планети. У США та багатьох інших країнах майже всі дорослі серопозитивні : специфічні антитіла до ВГЛ-6 виявляють у дорослих людей віком до 40 років у %. HHV- 6В спричиняє зараженість по всій планеті у 95 % людей, тоді як HHV-6A трапляється рідше, особливо в Японії, Північній Америці, Європі. Вважають, що до 30% випадків інфекційного мононуклеозу, серонегативного за АТ до ВЕБ, зумовлені ННV-6 Роль ГВЛ-6 у виникненні деяких хвороб (розсіяний склероз, саркоїдоз тощо) ретельно вивчається. ГВЛ-6 спричиняє інтерстиційну пневмонію у 30 % реципієнтів, яким було пересаджено кістки АКТУАЛЬНІСТЬ

ЕТІОЛОГІЯ : RoseolovirusВеtаherpesvirus Herpesviridae ГВЛ-6 належить до роду Roseolovirus, підродини Веtаherpesvirus, родини Herpesviridae. Вірус представлений двома варіантами, або підвидами: HHV-6A і HHV-6B, які різняться за клітинним тропізмом, молекулярними і біологічними властивос тями, епідеміологією і клінічними проявами. HHV-6B може спричиняти прямий цитоліз. HHV-6A має білки, подібні до таких, що входять до складу мієліну. Розеола та інші первинні інфекції HHV-6 зумовлені виключно варіантом В. Випадки первинної інфекції, повязаної з варіантом А, ще підлягають вивченню, проте вже наразі відомо, що Герпес 6 типу А є більш нейровірулентним, тобто вражає елементи нервової системи людини, впливаючи на розвиток таких нервово-дегенеративних захворювань, як розсіяний склероз. Ця недуга абсолютно не пов'язаний з віком людини. Була виявлена кореляція наявності цього підтипу вірусу з імунодефіцитними станами. Ряд досліджень показав, що обов'язковою умовою зараження ВІЛ є наявність в клітинах підтипу А герпесу 6 типу. HHV-6A і HHV-6B найбільше близькі до ГВЛ 7-го типу (HHV-7), але деякі амінокислоти подібні до ЦМВ, який уражує людину.

Вірус має характерне електронно-щільне ядро і капсид, оточений оболонкою і зовнішньою мембраною, де розташовані важливі глікопротеїни і протеїни мембрани. Основним компонентом рецептора для цього вірусу є CD46+, розташовані на поверхні всіх ядерних клітин, що сприяє їх інфікуванню. Головна мета ГВЛ-6 це зріла CD4+ клітина, але він може інфікувати й природні кілери, Т-лімфоцити, моноцити, дендритні клітини, астроцити та різноманітні лінії Т- і В-клітин, мегакаріоцитів, тканини епітелію, ендотеліальні клітини,нейрони, нейроглія, гліальні клітини, клітини слинних залоз, нирок, клітини тимуса та ін.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ Джерелом інфекції Джерелом інфекції є хворі люди та вірусоносії. Механізм передачі Механізм передачі аерогенний, вертикальний і гемоконтактний Шляхи передачі Шляхи передачі – повітряно-краплинний, орально-оральний (під час поцілунків, бо збудник постійно перебуває в носоглотковому слизу і слині інфікованих осіб), внутрішньоутробним шляхом (трансплацентарним), шляхом передачі у період пологів, шляхом передачі у післяпологовому періоді при грудному годуванні дитини, шляхом передачі через медичні засоби (ін'єкції, будь-які операції, будь- які інструментальні діагностичні маніпуляції, переливання кровопрепаратів тощо).

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ Інфікування відбувається зазвичай на першому або другому році життя. Доки є мате ринські антитіла, новонароджений захищений від первинної інфекції. Майже всі діти інфікуються до З років і зберігають імунітет на все життя. Але внаслідок певних умов, пов'язаних зі зниженням імунітету можлива реактивація процесу.

ПАТОГЕНЕЗ : 1. Первинна інфекція: Потрапляння віруса через ВДШ Зараження і реплікація і клітинах-мішенях Вірусемія Ураження тропних до вірусу органів, імунодефіцити, в результаті ураження лімфоцитів, мікст-інфекція 2. Латентна інфекція: Імунна відповідь Пожиттєва персистенція в моноцитах, макрофагах, стовбурових клітинах кісткового мозку, епітелії слинних залоз 3. Реактивація при імунодефіцитих станах

КЛІНІКА РАПТОВОЇ ЕКЗАНТЕМИ : Інкубаційний період 5 днів 3 тижні. При первинному інфікуванні провідними клінічними симптомами є лихоманка та екзантема. На початку хвороби раптове підвищення температури в перші дні сягає ºС і більше, може супроводжуватися фебрильними судомами, зберігається протягом 3-6 днів, тоді швидко нормалізується, можливі сонливість, в'ялість, анорексія. У хворого на тлі гарячки та інтоксикаційного синдрому збільшуються шийні лім фатичні вузли, зявляються помірна гіперемія ротової частини горла, іноді макулопапульозний висип на мякому піднебінні та язичку (плями Нагаяма), гіпе ремія і набряк повік; можливі гіперемія барабанних перетинок, отит.

ЕКЗАНТЕМА : Висип плямистий чи плямисто-папульозний розміром 2-3 мм в діаметрі, рожевого кольору, блідне при натисканні, рідко зливається, може бути краснухо- чи короподібним, за звичай зявляється за добу чи відразу після нормалізації температури на тулубі з подальшим поширенням на шию, обличчя, верхні нижні кінцівки, у деяких випадках локалізований переважно на тулубі, шиї та обличчі. Елементи висипу зберігаються кілька годин або протягом 13 днів, зникають безслідно, іноді виникає екзантема у вигляді еритеми.

НЕОНАТАЛЬНА ІНФЕКЦІЯ : Первинна інфекція ННV-6 може спостерігатися в дітей перших 3 міс життя, в тому числі новонароджених. Клініка перебігу у цьому віці подібні, проте можуть перебігати легше. Найчастіша форма – гарячка без локальних симптомів, але температура зазвичай нижча, ніж у старших дітей. Частіше діагностуються безсимптомні форми в неонатальний період, ніж маніфестні. Іноді спочатку вірус може латентно персистувати, тоді в подальшому можливий розвиток маніфестної інфекції ННV-6.

ДІАГНОСТИКА : 1. ЗАК (лейкопенія вже на початку хвороби, мінімум лейкоцитів на 3-4-й день, після чого досягає нормального рівня; нейтропенія, лімфоцитоз, моноцитоз, може підвищуватися ШОЕ, С-реактивний білок) 2.Біохімічний аналіз крові (білірубін і фракції, заг білок, сечовина, креатинін тощо) 3.Загальний аналіз сечі 4.Імунограма 5.Вірусологічний метод ( золотий стандарт має високу специфічність 100% і чутливість %) 6. ПЛР(специфічність 94%, чутливість 98%). Виявлення ДНК ГВЛ-6 у плазмі крові за допомогою ПЛР є до сить чутливим, але позитивний результат може свідчити як про первинну гостру інфекцію, так і про реактивацію латентної інфекції. Одноразове виявлення ДНК вірусу в крові, особливо у слині, не є абсолютним підтвердженням захворювання і потребує проведення дослідження в динаміці.

7.Серологічну діагностику здійснюють за допомогою PH, реакції імунопреци- пітації (РІП), ІФА. У PH і РІП можливе вмяштення перехресно реагуючих антитіл до інших вірусів, особливо ГВЛ-7. ІФА є більш специфічним, атс не у всіх дітей, що переносять первинну інфекцію, визначають антитіла IgM, а приблизно 5 % клінічно здорових дорослих мають ці антитша. У звязку з тим що майже в усіх дорослих у крові міститься IgG до HHV-6, виявлення специфічних антитіл в од¬ ному зразку не є значимим. 8.Метод гібридизації ДНК 9.Методи визначення вірусних антигенів (можливість виявити специфічні вірусні молекули, які входять до складу капсиду та мембраноподібної оболонки віріонів, застосовуються спеціальні моноклональні антитіла в реакції ІФА) ДІАГНОСТИКА :

ЛІКУВАННЯ І ПРОФІЛАКТИКА : При неускладненому перебігу первинної ННV-6-інфекції показана патогенетична і симптоматична терапія : Імуномодулятори, дезінтоксикаційна терапія, пробіотики, ентнросорбенти, полівітаміни, за показами церебро- і ангіопротектори, гепатопротектори, ферменти, глюкокортикостероїди, інгібітори протеаз В разі тяжкого перебігу (ураження внутрішніх органів) етіотропна терапія : Нециклічні гуанозинові аналоги : ганцикловір, валганцикловір, конкурент пірофосфату фоскарнет, цидофовір. Профілактика : Профілактика : неспецифічна, специфічної не розроблена.