рр.

Непослідовність політики Хрущова викликала, розчарування й незадоволення населення, розвинувся рух опору в національних республіках, спрямований головно проти нац. дискримінації; у керівних колах КПРС страх перед т. зв. «волюнтаристичними» методами хрущовського керівництва, які загрожували розвалити вироблену Сталіном тоталітарну систему. Це останнє й стало причиною внутрішнього перевороту в Політбюрі ЦК КПРС 1964, внаслідок якого Хрущова усунено з усіх керівних позицій. 1964

Першим секретарем ЦК КПРС було призначено Леоніда Брежнєва; Головою Ради Міністрів – О. Косигіна Головою Президії Верховної Ради СРСР – М. Підгорного.

У сімдесяті роки на міжнародній арені сталося часткове примирення двох систем. Так Брежнєвим були підписані угоди (1 серпня 1975) Хельсінкі і розвинувся «дух розрядки». Одночасно капіталістичні країни перейшли від ідеології «стримування комунізму», запропонованої Гаррі Трумэном, до ідеї «конвергенції двох систем» і «мирного співіснування».

Групі відомих радянських журналістів було доручено написати спогади Брежнєва («Мала земля», «Відродження», «Цілина»), покликані зміцнити його політичний авторитет. Завдяки мільйонним накладам, гонорар Брежнєва склав крб. Включивши мемуари генсека в шкільні і вузівські програми і зробивши їх обов'язковими для «позитивного» обговорення в усіх трудових колективах, партійні ідеологи добилися прямо протилежного результату Л. І. Брежнєв став героєм численних анекдотів ще за свого життя

На початку 1976 р. він переніс клінічну смерть. Після цього він так і не зміг фізично відновитися, і його важкий стан і нездатність управляти країною з кожним роком ставали все очевидніше. Брежнєв страждав астенією (нервово-психічною слабкістю) і атеросклерозом мозкових судин. Працювати він міг лише годину-два в добу, після чого спав, дивився телевізор тощо. У нього з'явилася наркотична залежність від снодійного нембутала.

Перше передноворічне телевізійне звернення від імені керівництва в СРСР до радянського народу зробив Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв 31 грудня 1970 року. Наступного року з поздоровленнями виступав голова Президії Верховної Ради Микола Підгірний, ще через рік голова Ради міністрів СРСР Олексій Косигін. Щорічне передноворічне звернення керівництва країни до її громадян стало традицією.

У 1976 році в Дніпродзержинську на привокзальній Жовтневій площі був встановлений бюст Брежнєва. Від цієї площі вниз до Дніпра до площі у Дніпровського металургійного комбінату спускалася зелена алея. На площі у ДМК давно стояв пам'ятник Леніну і незабаром в народі ця алея дістала назву «Від Ілліча до Ілліча». У 1977 році на екрани вийшов фільм «Солдати свободи», в останній серії якого Е. Матвєєв зіграв роль молодого полковника Брежнєва. Цей факт привів до того, що в народі стали подейкувати про відродження культу особи, цього разу Брежнєва.

Брежнєв єдина за всю історію існування СРСР людина, що мала п'ять золотих зірок Героя : одна зірка Героя Соціалістичної Праці і чотири зірки Героя Радянського Союзу. У маршала Жукова були тільки чотири зірки Героя Радянського Союзу, а у попередника Брежнєва Н. С. Хрущова три зірки Героя Соціалістичної Праці і одна зірка Героя Радянського Союзу. Іншим Героям в СРСР це звання і Золота Зірка більше трьох разів не вручалися. Також Брежнєв єдиний нагороджений орденом «Перемога», чиє нагородження було анульоване як що суперечить статуту ордену, який свідчить, що бути нагородженими орденом мають право тільки ті, хто під час війни командував фронтом і здійснив стратегічний перелом в якій-небудь операції.

Після смерті Леоніда Ілліча з 1982 по 1988 рік місто Набережні Човни в Республіці Татарстан носило ім'я Брежнєв. Характерно, що коли місто Іжевськ було перейменоване на згадку про колишнього міністра оборони Дмитра Устинова, існував автобусний маршрут Брежнєв Устинов. Брежнєв любив грати в доміно. Брежнєв хворів за хокейний клуб ЦСКА. Про Брежнєва в 2005 році знятий телесеріал «Брежнєв».

Економічна рефо́рма 1965 р. в СРСР, (у СРСР відома як Косигінская реформа, на заході як реформа Лібермана) реформа управління народним господарством і планування, здійснена в рр. Характеризувалася впровадженням економічних методів управління, розширенням господарської самостійності підприємств, об'єднань і організацій, широким використанням прийомів матеріального стимулювання. Обгортка журналуTime з матеріалами про косигінську реформу

Восьма п'ятирічка дістала назву «золота». Реформа мала виражений ефект разового залучення резервів росту : підвищилася швидкість обертання у фазі «товар гроші», зменшилася «штурмівщина», збільшилася ритмічність постачань і розрахунків, покращувалося використання основних фондів. Підприємства розробляли індивідуальні гнучкі системи заохочення. Середньорічні темпи росту, % роки Валовий громадський продукт Національний дохід , ,47, ,45, ,4

Економічні показники відносно попереднього року (1960 р. = 100) рік Валова продукція Чисельність персоналу Основні виробничі фонди

У пореформений період в економіці СРСР відбувається виражене зрушення у бік інтенсивних чинників економічного зростання. Основним чинником росту було підвищення продуктивності громадської праці і економії живої праці, тобто зменшувалася роль основного екстенсивного чинника збільшення числа зайнятих, що було характерним для 1930-х 1950-х рр. Агітаційний плакат 9-ї п'ятирічки, 1975 р.

Співвідношення чинників економічного зростання Приріст національного доходу середньорічний темп приросту6,57,75,74,4 Продуктивність громадської праці середньорічний темп приросту5,66,84,63,3 Зайняті в матеріальному виробництві (приріст)10,26,06,43,9 середньорічний темп приросту2,001,201,250,95 Динаміка фондовіддачі (відношення росту національного доходу до росту основних виробничих фондів) 0,860,980,870,89 Динаміка матеріаломісткості (відношення громадського продукту до національного доходу) за період 1,000,991,031,00

Оцінюючи підсумки реформи, зокрема, феномен «уповільнення темпів росту» в 1970-і 80-і рр. слід брати до уваги ряд чинників, що впливали на темп і якість економічного розвитку : вичерпання екстенсивних чинників росту необхідність прямого і непрямого дотування неефективних підприємств, галузей і економік окремих територій витратні програми господарського розвитку Сибіру і Далекого Сходу, що не дали валового прибутку. украй витратну програму розвитку збройних сил Брежнєва-Гречко-Горшкова кредити СРСР країнам третього світу у рамках боротьби за вплив у світі (Африка, Близькосхідний конфлікт і ін.) Об'єктивно, в ході реформи в СРСР була зроблена спроба переходу до інтенсивної (в протилежність екстенсивному) якості економічного зростання

Післяхрущовське двадцятиріччя ( рр.) в Україні пройшло під знаком неухильного поглиблення кризи радянського суспільства, що поширилася на всі сфери життя політику, економіку, соціальні відносини, ідеологію, культуру. У цей час суспільно-політичне життя в Україні розвивалося надзвичайно суперечливо. З одного боку наступ партапарату, його ідеології, з іншого зростання національної свідомості. Розвиток культурного життя теж носив суперечливий характер. Щорічно відкривалися нові школи, зростала кількість вчителів, і в той же час у зв'язку із зменшенням приросту населення зменшувалась кількість дітей шкільного віку. Все менше ставало шкіл з українською мовою навчання. А в деяких містах, особливо Донецького регіону, вони зовсім зникли. Офіційна влада посилено стимулювала процес русифікації. Освіта перебувала у стані постійного експериментування, політизації, пристосування до потреб «комуністичного будівництва».русифікації

Певних успіхів досягла українська наука у кібернетиці, фізиці, математиці. Проте були проблеми. Вітчизняні вчені були виключені з міжнародного обміну інформацією, часто важливі наукові відкриття не доходили до керівників. На науках гуманітарного профілю негативно позначилася заідеологізованість учених, тенденції до технізації всієї академічної системи. Але й тоді були історики, які не йшли на компроміси з владою: М. Брайчевський, Олена Компан, Я. Дзира.компромісиМ. Брайчевський Олена КомпанЯ. Дзира

В український літературі тих років червоною ниткою проходили теми жовтневої революції і Великої Вітчизняної війни. Водночас з'являлися і неординарні твори. Поміж них романи «Собор» (писався у рр.) і «Циклон» О. Гончара, проза Ю. Мушкетика, Є. Гуцала, Р. Іванчука, Ю. Дрозда, поезії І. Драча, Б. Олійника, Д. Павличка, Л. Костенко, інших.«Собор»О. Гончара Ю. МушкетикаЄ. ГуцалаР. ІванчукаЮ. ДроздаІ. ДрачаБ. ОлійникаД. ПавличкаЛ. Костенко

Кількість театрів зросла з 61 до 89. На сцені були суворо заборонені п'єси, які викривали недоліки існуючого ладу. Український театр дедалі більше втрачав свою національну особливість. Наприклад, з семи ТЮГів лише львівський був українським.

У музичному мистецтві в ті роки плідно працювали Г. Майборода, В. Губаренко, П. Майборода, І. Шамо. Але стало помітним і зникнення інтересу до національної музики. Її традиції намагалися зберегти хор імені Вірьовки, капела «Думка», заборонений у 1971 році етнографічний ансамбль «Гомін» та інші колективи. У 1979 р. трагічно обірвалося життя автора пісень Червона рута та «Водограй» В. Івасюка. Розвивалося оперне мистецтво (М. Стеф'юк, А. Солов'яненко, Д. Гнатюк).Г. МайбородаВ. ГубаренкоП. МайбородаІ. Шамо«Гомін»В. ІвасюкаМ. Стеф'юкА. Солов'яненкоД. Гнатюк

В образотворчому мистецтві того часу занадто багато місця займали образи Леніна (М. Божій, В. Касіян, С. Шипка). Але розвивалась і українська школа живопису (М. Дерегус, В. Чеканюк, Т. Яблонська, Й. Кошая). Твори деяких художників- новаторів просто знищували (А. Рибачук, В. Мельниченко). ЛенінаМ. БожійВ. КасіянС. ШипкаМ. ДерегусВ. ЧеканюкТ. ЯблонськаЙ. КошаяА. РибачукВ. Мельниченко

ті роки стали періодом формування українського поетичного кіно. Започаткували його випущені в цей час фільми «Камінний хрест» Леоніда Осики, «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка за сценарієм І. Драча, Білий птах з чорною ознакою і «Вавілон ХХ» Івана Миколайчука, «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Доля цих картин не була простою. Часто її вирішувала не професійність режисури чи майстерність акторів, а реакція влади.«Камінний хрест»Леоніда Осики «Криниця для спраглих»Юрія ІллєнкаІ. ДрачаБілий птах з чорною ознакою«Вавілон ХХ»Івана Миколайчука «Тіні забутих предків»Сергія Параджанова

У вересні 1965 р. під час презентації у кінотеатрі «Україна» фільму «Тіні забутих предків» з різкою критикою арештів інтелігенції виступили Дзюба, Стус, Чорновіл. Під їхнім листом підписалося 140 присутніх. Реакція властей була блискавичною. Їх всіх було звільнено з місць роботи. Листи звернення до керівників УРСР та СРСР стали однією з найпоширеніших форм протесту у ті роки.«Тіні забутих предків» ДзюбаСтусЧорновілУРСРСРСР У 1967 році в структурі КДБ створюється спеціальне «п'яте управління» на яке режим поклав обов'язки з боротьби із «ідеологічними диверсіями», а фактично з інакодумцями.КДБ Іншою формою діяльності дисидентів було поширення підготовлених книг, статей, відозв. Вони потайки переписувалися, передавалися з рук в руки. Така система називалася «самвидавом». Першою «самвидавською» роботою (1966 р.) була «Правосуддя чи рецидиви терору?» Вячеслава Чорновола. В січні 1970 року почав виходити журнал «Український вісник». До 1972 року вийшло шість номерів.Вячеслава Чорновола«Український вісник» У 1972 році досягла свого апогею кампанія репресій проти інакомислячих. Були заарештовані В'ячеслав Чорновіл, Євген Сверстюк, Тарас Мельничук, Іван Світличний, Іван Дзюба, Михайло Осадчий, Юлій Шелест, Василь Стус, Іван Коваленко та інші. Практично всі вони були засуджені до тривалого ув'язнення та відправлені до таборів суворого чи особливого режимів на Уралі та в Мордовії. Крім цього було поставлено систему «каральної медицини».В'ячеслав ЧорновілЄвген Сверстюк Тарас МельничукІван СвітличнийІван ДзюбаМихайло ОсадчийЮлій ШелестВасиль СтусІван Коваленко

На початку 1970-х рр. дисидентство стало впливовим чинником політичного життя. Активні дії правозахисників стали відомі на Заході, повідомлення про них потрапили на сторінки іноземної преси. Перший Гельсінкський комітет було засновано в Москві у травні 1976 р. Незабаром, у листопаді 1976 р., в Києві з'явилася Українська Гельсінкська група. Аналогічні групи сформувались у Литві (листопад 1976 р.), Грузії (січень 1977 р.) та Вірменії (квітень 1977 р.).Гельсінкський комітет МосквіУкраїнська Гельсінкська групаЛитвіГрузіїВірменії

Очолив Українську Гельсінкську групу (УГГ), створену 9 листопада 1976 р., письменник Микола Руденко політичний комісар у роки другої світової війни та колишній партійний чиновник у письменницькій організації. Його близьким товаришем був генерал Радянської армії Петро Григоренко кавалер багатьох урядових відзнак, якого відправили у відставку.Микола РуденкоПетро Григоренко Група налічувала 37 учасників, найрізноманітніших за походженням. Тут були дисиденти, що вже відбули терміни ув'язнення, такі як Ніна Строката, Василь Стус, Левко Лук'яненко, Іван Кандиба, Надія Світлична та Вячеслав Чорновіл, такі колишні націоналісти (що вижили після десятиліть, проведених у сталінських концтаборах), як Святослав Караванський, Оксана Попович, Оксана Мешко, Ірина Сеник, Петро Січко, Данило Шумук та Юрій Шухевич (син командувача УПА Романа Шухевича), й такі релігійні активісти, як православний священик Василь Романюк.Ніна СтрокатаВасиль Стус Левко Лук'яненкоІван КандибаНадія Світлична Вячеслав ЧорновілСвятослав КараванськийОксана ПоповичОксана МешкоІрина СеникПетро Січко Данило ШумукЮрій ШухевичУПА Романа ШухевичаВасиль Романюк

(26 липня 1931, Миколаївка, Донецької області) Герой України, український літературознавець, критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, другий Міністр культури України ( ). Академік НАНУ. Головний редактор журналу «Сучасність», член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «Євроатлантика» тощо.26 липня1931 МиколаївкаДонецької областіГерой України український літературознавець громадський діяч радянських часів Міністр культури України Академік НАНУ«Сучасність»«Київська старовина»«Слово і час» «Євроатлантика»

(24 серпня 1928, с. Хрипівка, Городнянського району, Чернігівської області) український політик та громадський діяч, народний депутат України. Багатолітній в'язень радянських тюрем і таборів. Письменник.24 серпня1928 Хрипівка

(19 грудня 1920, селище Юр'ївка, Луганська область 1 квітня 2004, Київ) український письменник, філософ, громадський діяч, засновник Української Гельсінської Групи19 грудня1920 Юр'ївкаЛуганська область1 квітня2004 Київукраїнський письменникфілософ громадський діячУкраїнської Гельсінської Групи

(*24 грудня 1937 с.Єрки,Черкаської області 25 березня 1999, Бориспіль,Київської області) літературний критик, публіцист, діяч руху опору проти русифікації та національної дискримінації українського народу.24 грудня1937ЄркиЧеркаської області25 березня1999 БориспільКиївської областіпубліциструху опоруукраїнського народу Кілька разів ув'язнений за «антирадянську пропаганду» ( , , ) Перебував у мордовських таборах суворого режиму і на засланні.мордовських Один із ініціаторів створення Української гельсінської спілки. Української гельсінської спілки

На початку 1980-х рр. в Україні інтелігентський дисидентський рух було практично розгромлено. Але на відміну від сталінських часів таємна поліція вже не виявляла такого фанатизму й не знищувала дійсних і потенційних супротивників. Тепер вона намагалася ізолювати дисидентів від суспільства й, застосовуючи до них методи дедалі більшого тиску, змусити їх покаятися або замовкнути.