Тема уроку: «Ліквідація української держави. Зруйнування Січі.»

Після Полтавської битви Лівобережна Гетьманщина опинилася в міцних лещатах царської влади. По смерті Івана Скоропадського 1722 р. цар Петро І видав наказ не обирати нового гетьмана. Життям України відтепер мала управляти спеціальна установа із шестьох російських офіцерів - Малоросійська колегія. Таке рішення царя викликало обурення козацької старшини. Обмеження державних прав Гетьманщини, зубожіння козаків і селян спонукали звернутися з клопотанням до царя ПетраІ.

Павло Полуботок помер 18 грудня 1724 р. Через сорок днів помер російський цар Петро І. Після смерті Петра І гетьманська влада на Лівобережжі була відновлена.

Василь Волков, «Петро І відвідує в тюрмі наказного гетьмана Павла Полуботка в 1724 році», в якій він зобразив момент, коли, за переданням, Полуботок кинув цареві фразу «Скоро, дуже скоро суд Божий розсудить Петра з Павлом!».

У народній пам'яті й досі живуть легенди про незламного гетьмана. У них, зокрема, оповідається про величезні скарби, приховані Полуботком від царського ока й передані на зберігання в один з європейських банків. Щоправда, документів, які підтверджували б існування такого внеску, дослідникам виявити не пощастило.

Після смерті московського царя Петра І гетьманство було ненадовго відновлене. Тоді гетьманом обрали Данила Апостола ( ). Після його смерті гетьмана знову не обирали.

Року 1750 гетьманську булаву, востаннє в українській історії, отримав Кирило Розумовський.

Кирило Розумовський народився 18 березня 1728 року, в селі Лемеші. За допомогою брата Олексія був викликаний з рідного села Лемеші до Санкт-Петербургу, звідки посланий був, на навчання за кордон (Німеччина, Франція, Італія), де перебував у рр. Повернувшись до Петербургу, 1745 р. був призначений президентом Російської Академії Наук року одружився з родичкою цариці Єлизавети I, Катериною Наришкіною р. Імператриця Єлизавета Петрівна іменним указом відновила гетьманат. Кирила Розумовського обрали гетьманом на раді в Глухові (лютий 1750 р.). Однак самого Кирила на церемонії не було, він не захотів їхати зі столиці у провінцію. Лише в 1751 р., за суворим наказом імператриці Єлизавети, гетьман поїхав до Глухова. Було відновлено автономію Гетьманщини, а права гетьмана поширено на Київ і Запоріжжя.

Палац К. Розумовського у Батурині Єлизавета Петрівна 6-та імператриця Російської імперії Російської імперії Час на посаді: 6 грудня6 грудня січня січня1762

У 1764 р. цариця Катерина II остаточно ліквідувала гетьманство. У своїх наказах цариця вимагала від слухняних урядовців: «Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все, щоб зітерти з пам'яті їх та їхню добу». Тож зазнало нищення все українське життя. Незабаром царський уряд знищив рештки козацького устрою Гетьманщини, а козацькі полки перетворив на полки російської армії. Також знищено було козацькі полки на Слобожанщині.

Катерина ІІ Софія Авґуста Фредеріка Ангальт- Цербст-Дорнбурґ

Останньою Запорізькою Січчю, що існувала від 1734 р. до 1775 р., була Нова Січ. Її заклали козаки-запорожці, коли царський уряд дозволив їм повернутися на рідні місця. Запорізькі козаки влаштували свою нову столицю на півострові, що вдавався в дніпровські плавні Великого Лугу. Півострів омивав глибокий повноводий рукав Дніпра - річка Підпільна (саме тому Нову Січ називали ще Підпільненською).

В операції з ліквідації козацтва на Запоріжжі брала участь ціла армія - сто тисяч вояків. Під командуванням генерал-поручника Петра Текелія. Січ- столицю оточили десять тисяч царського війська. Зваживши на сили сторін (запорожців було у фортеці до трьох тисяч), козаки 5 червня 1775 р. склали зброю. Протягом наступних двох тижнів царські війська захопили землі всього Запоріжжя. Козаків-запорожців спеціальним указом перетворили на селян. Багато старшин зазнало переслідувань. Жорстоко покарали кошового отамана Петра Калнишевського, якого на 25 років ув'язнили в далекому Соловецькому монастирі в кам'яному казематі.

Роки життя: роки Час на посаді: – роки Петро Калнишевський

...Це сталося на Зелені свята. За наказом Катерини II стотисячна російська армія, що поверталася з війни проти Туреччини, оточила Запорізьку Січ. Не чекали козаки такої підступності, бо не раз допомагали царським військам перемагати ворога в південних степах і на морі. Тому, не втрачаючи надії якось зарадити лихові, козацька старшина на чолі з кошовим Калнишевським вирушила до російського табору вести переговори. Однак їхні зусилля виявилися марними: російські можновладці вже визначили долю Січі. 5 червня 1775 р. в поле було вивезено боєприпаси, клейноди, прапори та архів запорізької військової канцелярії; усе інше, крім укріплень, підлягало знищенню.

Разом із старшиною Калнишевського було заарештовано і на пропозицію Потьомкіна довічно заслано до Соловецького монастиря, куди доправлено наприкінці липня 1776 року. Монастирському керівництву було наказано утримувати Калнишевського «без відпусток із монастиря, заборонити не лише листування, але ще й спілкування з іншими персонами та тримати під вартою солдат монастиря».

Петра Калнишевського утримували у казематі 15. Просидівши в тюрмі такий довгий час, він здичавів, став похмурий і втратив зір; в нього, як у звіра, виросли великі пазурі, довга борода і весь одяг на ньому, каптан з гудзиками розпався на лахміття і звалювався з плечей. Указом нового імператора Росії Олександра Павловича від 2 квітня 1801 року він був помилуваний за загальною амністією та отримав право на вільний вибір місця проживання. За своїми літами (йому йшов 111 рік) і станом здоров'я залишився ченцем у монастирі, де й помер на 113 році життя 12 листопада (31 жовтня) 1803 року.

Похований Петро Калнишевський на головному подвір'ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором. Могила не збереглася, але на паперті Спасо- Преображенського собору Соловецького монастиря досі збережено могильну плиту з текстом: «Здесь погребено тело в Бозе почившего кошевого бывшей некогда Запорожской грозной Сечи казаков атамана Петра Кальнишевского, сосланного в сию обитель по Высочайшему повелению в 1776 году на смирение. Он в 1801 году по Высочайшему повелению снова был освобожден, но уже сам не пожелал оставить обитель, в коей обрел душевное спокойствие смиренного христианина, искренно познавшего свои вины. Скончался 1803 года, октября 31 дня, в субботу 112 лет от роду смертию благочестивою, доброю».

Соловецького монастир: камінь біля могили П. Калнешевського

Памятник П.Калнешевському на Запоріжжі.