Астероїди вважають залишками протопланетного диска, що залишилися після формування Сонячної системи. Загальна їх кількість більше 575 тис., а їх загальну масу оцінюють у 4,2 × 1021 кг, що становить менше одного відсотка від маси Землі. Орбіти більшості відомих астероїдів розташовані між орбітами Марса й Юпітера (так званий головний пояс астероїдів) Астероїди вважають залишками протопланетного диска, що залишилися після формування Сонячної системи. Загальна їх кількість більше 575 тис., а їх загальну масу оцінюють у 4,2 × 1021 кг, що становить менше одного відсотка від маси Землі. Орбіти більшості відомих астероїдів розташовані між орбітами Марса й Юпітера (так званий головний пояс астероїдів) Презентація на тему: Малі тіла сонячної системи. Етапи її формування

розміри від 1 км до 1500 км; розміри від 1 км до 1500 км; відсутня атмосфера і гідросфера; відсутня атмосфера і гідросфера; різна форма: від кульової до сигароподібної; різна форма: від кульової до сигароподібної; різна структура поверхні, здатність відбивати світло; різна структура поверхні, здатність відбивати світло; різні періоди осьового обертання: від декількох годин до декількох діб. різні періоди осьового обертання: від декількох годин до декількох діб. Астероїди

Великих астероїдів порівняно небагато. Найбільший діаметр має Церера – 1020 км. Форма різноманітна від круглих до продовгуватих. Також є кратери, які є свідченням утворення з рідини, або удари менших за розмірами уламками Розміри та форми астероїдів

Церера

Коме́та мале тіло Сонячної системи, яке обертається навколо Сонця і має так звану кому (атмосферу) або хвіст. Кома і хвіст комети це наслідки випаровування ядра комети під дією сонячного випромінювання. Ядро являє собою малу планету, що складається з каменю, пилута криги. Комети

Орбіти постійно змінюються під впливом гравітації основних планет. Внаслідок цього деякі з комет переходять на близько- сонячні орбіти і Сонце знищує їх, коли вони наближаються до нього Орбіти постійно змінюються під впливом гравітації основних планет. Внаслідок цього деякі з комет переходять на близько- сонячні орбіти і Сонце знищує їх, коли вони наближаються до нього Орбіти комет

Метеор – світлове явище, що виникає на висоті від 80 до 130 км при вторгненні в земну атмосферу метеорних тіл (шматків каменю або скупчення космічного пилу). Метеор – світлове явище, що виникає на висоті від 80 до 130 км при вторгненні в земну атмосферу метеорних тіл (шматків каменю або скупчення космічного пилу). Боліди – особливо яскраві метеори. Боліди – особливо яскраві метеори. Метеорити – метеорні тіла, які досягають Землі. Метеорити – метеорні тіла, які досягають Землі. Радіант – точка на небі, з якої розлітаються метеори. Радіант – точка на небі, з якої розлітаються метеори. Метеори й метеорити Метеорні потоки: Персеїди (20 липня – 20 серпня); Ліріди (середина квітня); Леоніди (середина листопада). Спостереження боліда в штаті Вайомінг, 1972 рік

В 1908 році над Підкамяною Тунгускою пролетів яскравий болід. Вибухова хвиля поклала дерева на площі діаметром більше 100 км. Вчені не знайшли практично ніяких останків самого боліда. Швидше за все, Тунгуський метеорит був кометою або невеликим (~30 м) астероїдом, що врізався в Землю. Вчені не знайшли практично ніяких останків самого боліда. Швидше за все, Тунгуський метеорит був кометою або невеликим (~30 м) астероїдом, що врізався в Землю. Тунгуський метеорит

Камяний хондрит Залізний метеорит Залізно- камяний метеорит

Метеоритний дощ

Сонячна система Теорії щодо формування та еволюції Сонячної системи складні і різноманітні, переплітають різні наукові дисципліни, від астрономії і фізики до геології і планетології. Протягом століть, багато теорій виникло щодо її створення, але тільки у вісімнадцятому столітті розвиток цих теорій набув сучасної форми. З початком космічної ери, образи і структури інших світів Сонячної системи збагатили наше розуміння цього питання, тоді як розвиток ядерної фізики дав нам можливість поглянути на процеси, що створили зорі і привів до перших теорій їх виникнення і руйнування.

Небулярна гіпотеза Небулярна гіпотеза (от лат. nebula туман) космогонічна гіпотеза, що описує процес утворення Сонячної системи, зокрема планет. За цією гіпотезою Сонце і планети утворилися з розрідженої туманності. Гіпотеза була висловлена ще Левкіппом, далі у 1734 р. Еммануїлом Сведенборгом. Іммануїл Кант довів, що туманність обертається навколо центра і завдяки гравітації сплющується, з часом з неї формується зірка (зірки) і планети. Аналогічна модель у 1796 р. запропонована П'єром-Симоном Лапласом. Спершу гіпотеза стосувалася виключно Сонячної системи, але згодом її розповсюдили на аналогічні утворення Всесвіту.

Зоряна туманність Сучасну загальноприйняту гіпотезу («теорія туманності») щодо формування Сонячної Системи першим запропонував Еммануїл Сведенборг в 1734 році.

Сонячна система У Со́нячну систе́му входить Сонце, восьми великих планет з більш ніж 100 супутниками, більше астероїдів, порядку 1011 комет, а також незліченна кількість дрібних, так званих метеорних тіл (поперечником від 100 метрів до мізерно малих порошин). Центральне положення в Сонячній системі займає Сонце. Його маса приблизно в 750 разів перевищує масу всіх інших тіл, що входять у цю систему. Гравітаційне тяжіння Сонця є головною силою, що визначає рух всіх тіл Сонячної системи, які обертаються навколо нього. Середня відстань від Сонця до найдальшої від нього планети Нептун складає 30 а.о., тобто 4,5 млрд. км., що дуже мало в порівнянні з відстанями до найближчих зірок. Тільки деякі комети віддаляються від Сонця на 1015 а. о. і піддаються впливу притягання зірок.

Рухаючись в Галактиці, Сонячна система час від часу пролітає крізь міжзоряні газопилові хмари. Внаслідок крайньої розрідженості речовини цих хмар занурення Сонячної системи в хмару може проявитися тільки в невеликому поглинанні і розсіюванні сонячних променів. Прояв цього ефекту в минулому історії Землі поки не встановлено. Будучи обертовою системою тіл, Сонячна система має момент кількості руху (МКР). Головна частина його зв'язана з орбітальним рухом планет навколо Сонця, причому масивні Юпітер і Сатурн дають близько 90 %. Осьове обертання Сонця складає лише 2 % загального МКР усієї Сонячної системи, хоча маса Сонця складає більше 99,8 % загальної маси. Такий розподіл МКР між Сонцем і планетами зв'язано з повільним обертанням Сонця і величезними розмірами планетної системи її поперечник у кілька тисяч разів більший від поперечника Сонця. МКР планети набули в процесі свого утворення: він перейшов до них від тієї речовини, з якої вони утворилися.

ЗОРЯНА ЕВОЛЮЦІЯ Зміна згодом фізичних характеристик і хімічного складу зірок. Вивчають зоряну еволюцію на основі зіставлення фізичних характеристик безлічі зірок, що перебувають на різних стадіях еволюції. Основні етапи зоряної еволюції – утворення протозвезди в результаті гравітаційної нестійкості міжзоряних газу й пилу, виникнення в центрі стискальної зірки термоядерного джерела енергії, перетворення зірки в гіганта, а потім у білого карлика (для зірок сонячної маси), гравітаційний колапс масивних зірок (з утворенням нейтронних зірок або чорних дір). Особливими шляхами зоряна еволюція йде в тісних подвійних зоряних системах.