Повоєнний розвиток та сучасність

1. Очолював емігрантський уряд у Лондоні. 2. Був президентом до 7 червня 1948 року.

У травні 1946 р. відбулись вибори у Законодавчі Збори, на яких КПЧ набрала 38 процентів голосів. 2 червня 1946 р. був сформований коаліційний уряд, який очолив лідер КПЧ К. Готвальд. В уряді комуністи очолили " силові " міністерства і запропонували програму широкої націоналізації.

Націоналізація привела до розколу в чехословацькому суспільстві, розгорілась гостра політична боротьба, яка була посилена дискусією навколо приєднання до " плану Маршалла ". У цей момент у події втрутився Сталін, який примусив ЧСР відмовитись від участі в " плані Маршалла ". Ці події стали одночасно і поразкою прозахідних сил, які уособлював у собі президент Бенеш. Цим відразу скористались комуністи для приходу до влади.

У лютому 1948 р. вони, спираючись на армію, основна частина якої була сформована у СРСР, і на озброєну робітничу міліцію організували " озброєну " маніфестацію з гаслами усунути міністрів - капіталістів з уряду. У результаті збройного тиску 25 лютого 1948 р. з уряду були усунуті не комуністи, а 7 червня Бенеш подав у відставку.

Доступившись до влади, комуністи взялися до побудови комуністичного суспільства за радянським зразком. На ІХ з ` їзді КПЧ у травні 1949 р. був розроблений перший п ` ятирічний план ( рр.) і був взятий курс на побудову соціалізму.

У побудові соціалізму в ЧСР були свої особливості. Чехословаччина була промислово розвинутою країною і не потребувала індустріалізації і тому основний акцент був зроблений на націоналізації і структурній зміні у промисловості ( переважний розвиток групи " А ").

Перші виступи проти сталінської моделі соціалізму відбулись у 1953 р. особливо в Моравсько - Остравському промисловому районі, але вони не набули такого розмаху як у НДР. Десталінізація, яка почалась після ХХ з ` їзду КПРС, у Чехословаччині прийняла чисто косметичні форми. Реабілітація жертв почалась лише у 1962 р. і проводилась непослідовно. Тим часом економічне становище у країні погіршувалось.

Ініціатором масштабних змін в Чехословаччині був прогресивний політик Олександр Дубчек. Комуніст від мозку до кісток, Дубчек разом з тим був патріотом своєї держави. Політик розумів - країні потрібні реформи, адже лише завдяки ним можна покращити життя населення.

З початку 1968 року Дубчек оголосив, що в Чехословаччині починається створення багатопартійної системи. Одночасно з цим влада суттєво послабила цензуру, гарантувала громадянам свободу слова та пересування, і встановила суворий контроль за органами безпеки. При цьому населення усіляко підтримувало ініціативи Дубчека і сприяло владі в усіх її починаннях - чехам та словакам набридло жити під комуністичним диктатом.

Покінчити з Дубчеком вирішили у Москві. Леонід Брєжнєв усвідомлював - якщо він втратить Чехословаччину та дозволить їй розвиватися за демократичними принципами, наступними стануть Угорщина, Польща та Східна Німеччина. Діяти вирішили за угорським сценарієм. В рекордні терміни розробили операцію Дунай. В ніч з 20 на 21 серпня радянські танки за підтримки дивізій інших країн учасниць Варшавського пакту увійшли до Чехословаччини. Російські десантники моментально окупували усі аеродроми в країні та захопили в полон Дубчека та чого найближчих соратників.

Але великої крові вдалося уникнути. Напередодні нападу керівництво Чехословаччини закликало своїх громадян та збройні сили не чинити опору радянським військам.

Основними подіями можна назвати : 1) 20 серпня 1968 р. - збройна інтервенція країн Варшавського договору ( СРСР, Болгарія, НДР, Угорщина, Польща ). 2) ЦК КПЧ розцінив дії ОВД як такі, що суперечать нормам міжнародного права, закликав не чинити опору інтервентами. Загинуло 72 чехословацьких громадянина. 3) Заарештовані та вивезені до Москви лідери " Празької весни ", яких змусили підписати Програму виходу з кризи та відмовитися від реформування КПЧ і країни. 4) Квітень 1969 р. - першим секретарем ЦК КПЧ став Г. Гусак, який розпочав процес " нормалізації ", змістом якого стало повернення до старих методів управління, що призвело до подальшої стагнації економіки.

У 70- ті роки був проголошений курс на побудову розвинутого соціалізму, що за оцінкою КПЧ, означало поєднання " переваг соціалізму " з НТР, застосування інтенсивних факторів. Така стратегія дала ефект у першій половині 70- х років, але у подальшому темпи зростання економіки уповільнились. Єдина організація, яка протестувала проти існуючих порядків стала політична група " Хартія -77". Діячі культури і науки, які входили в цю організацію у січні 1977 р. виступили з маніфестом, в якому, посилаючись Загальну декларацію прав людини і Хельсінський заключний акт, вимагали від керівництва ЧССР додержання конституції, звільнення політв ` язнів, виведення радянських військ і т. д.

У рр. посилилась критика КПЧ з боку опозиції, яка з кожним роком зростала. Падіння режиму Е. Хонеккера у НДР прискорило розвиток подій. Опозиція організувала цілий ряд маніфестацій з вимогою відмовити КПЧ від керівної ролі, але всі вони розганялись поліцією.

Революційні події, які отримали назву " оксамитової " революції почались 17 листопада 1989 р., коли в міжнародний день студентів на вулиці Праги вийшло майже 50 тис. студентів. Міліція вдалась до жорстоких засобів при розгоні демонстрантів.

Це викликало страйк студентів, до яких приєднались театральні діячі і учні професійних училищ і технікумів. Наступного дня за іциативою " Хартії -77" виник " Громадський форум ", який об ` єднав ряд опозиційних груп. Підтримку " Громадському форуму " надала Соціалістична партія. Найвищої крапки антиурядовий рух досяг 25 листопада, коли на Летенському полі у Празі зібралось 750 тис. чол.

У керівництві КПЧ були відразу проведені кадрові зміни. Генеральним секретарем ЦК КПЧ став Карел Урбанек. Але це вже не могло врятувати владу КПЧ. 27 листопада Федеральні збори ЧССР виключили з конституції 4 статтю про керівну роль КПЧ. Було прийнято рішення почати переговори про вивід радянських військ (80 тис. чол.) з Чехословаччини. Був утворений уряд на чолі з Маріаном Чалфою.

Розбіжності у поглядах словацьких і чеських політичних сил привело до нового загострення національних проблем. У Словаччина стали домінуючими погляди про повну незалежність республіки. Після довгих переговорів було прийнято рішення про розділ ЧСФР і 1 січня 1993 р. на карті Європи з ` явились дві нові держави.

1. Обрання президентом країни В. Гавела 2. Стала членом ООН. Також членом Ради Європи і Організації економічного співробітництва і розвитку. 3. У 1994–1996 рр. Чехія показувала стабільні результати економічного зростання, понад 4% на рік. 4. У 1997 р. Чехії довелось зіткнутися з економічними труднощами. 5. Економічні негаразди спричинили урядову кризу. Новим прем ` єр - міністром став Й. Тосовський. Його уряд зосередив основну увагу на економічній стабілізації. 6. У 1998 р. відбулись президентські вибори. 7. Уряд продовжив курс на приватизацію, поглиблення ринкових реформ, передбачався розвиток соціальної сфери.

1. У лютому 1993 р. було обрано першого президента країни – М. Ковача. 2. Становлення нової держави відбувалось в умовах економічних перетворень, які були розпочаті ще в Чехословаччині. 3. У країні було значне безробіття, значною була інфляція. 4. Уряд Мач ` яра не зумів забезпечити відповідний рівень реформ. Країна стала значно відставати від своїх сусідів. 5. Зовнішньополітичний курс країни був зорієнтований на Москву ( головний торгівельний партнер ). 6. Все це зумовило падіння авторитету Меч ` яра і його партії. У 1998 р. відбулись зміни уряду, новим прем ` єром став М. Дзурінда. Він здійснює крутий поворот, як у зовнішній, так і у внутрішній політиці. 7. У 2004 р. Словаччина стала членом НАТО і ЄС.