Архітектура Середньовіччя

В ХІ-XV ст. мистецтво знало два основні художні стилі, які змінювали один одного, романський і готичний. Перший романський панував в ХІ-ХІІ ст., другий готичний у XII-XV ст. Найбільш яскраво вони проявилися в архітектурі замків і церков.

Романський стиль

Романський замок, помешкання та оборонна споруда феодала, відзначався масивністю форм, які надавали йому особливої монументальності, а навколишні фортечні мури посилювали це враження. Весь архітектурний вигляд замку нагадував про могутність його володаря. Романський собор, якому були притаманні ті самі риси, мав утілювати ідею величі й могутності церкви. За основу романського собору став план римської громадської (світської) будівлі базиліки.

З перших кроків романської архітектури постало питання кам'яного перекриття будівлі. Це технічно складне завдання було вирішено зведенням напівциркулярного склепіння, в будівництві якого майстри романського стилю досягай вражаючої майстерності.

Прикладом романської будівлі може служити Вормський собор (Німеччина) з масивним кам'яним склепінням, підпертим такими ж стінами. Невеликі, схожі на бійниці, вікна, пробиті в товстих стінах, горизонтальний поділ стін напівциркулярними арками лише підкреслюють грандіозність і сувору монументальність споруди. Похмуру велич архітектури посилює скульптура, яка лише умовно передає риси людини. Прикладом романської будівлі може служити Вормський собор (Німеччина) з масивним кам'яним склепінням, підпертим такими ж стінами. Невеликі, схожі на бійниці, вікна, пробиті в товстих стінах, горизонтальний поділ стін напівциркулярними арками лише підкреслюють грандіозність і сувору монументальність споруди. Похмуру велич архітектури посилює скульптура, яка лише умовно передає риси людини.

Готичний стиль

Готичний стиль це художній стиль, що виявився завершальним етапом у розвитку середніх століть культури країн Західної Європи (між серединою 12 і 16 століть). Термін «Готика» введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».

Готика зародилася в Північній частині Франції (Ільде-Франс) у середині 12 ст. і досягла розквіту в першій половині 13 ст.

Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковної основи зберігалися в ідеології і культурі епохи Готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим по призначенню і релігійним по тематиці: воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами.

Для готики характерний символіко- алегоричний тип відображення. Від романського стилю готика успадкувала верховенство архітектури в системі мистецтв і традиційні типи будинків.

Особливе місце в мистецтві готики західноєвропейських країн займав собор вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (переважно вітражів). Непорівнянний простір собору, вертикалізм його веж і зводів, підпорядкування скульптури ритмам динамічності архітектури, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих.

Розвиток мистецтва готики відбивало і кардинальні зміни в структурі середньовічного суспільства: початок формування централізованих держав, ріст і зміцнення міст, висування світських сил, торгових і ремісничих, а також придворно- лицарських кіл. В міру розвитку суспільної свідомості, ремесла і техніки, слабшали підвалини середньовічних релігійно-догматичних світоглядів, розширювалися можливості пізнання і естетичного осмислення реального світу; складалися нові архітектурні типи і тектонічна система. Інтенсивно розвивалися містобудування і цивільна архітектура.

Міські архітектурні ансамблі західноєвропейських країн включали культурні і світські будинки, фортеці, мости, колодязі.

Головна міська площа часто оббудовувалася будинками з аркадами, торговими і складськими приміщеннями в нижніх поверхах. Від площі розходилися головні вулиці, вузькі фасади двох-, рідше трьохповерхових будинків з високими, фронтонами вибудовувалися уздовж вулиць і набережних. Міста оточувалися могутніми стінами з багатоприкрашеними проїзними вежами. Замки поступово перетворювалися в складні комплекси фортець, палацевих і культурних споруджень.

Звичайно в центрі міста західноєвропейських країн, пануючи над його забудовою, знаходився собор, який ставав осередком міського життя. У ньому поряд з богослужінням влаштовувалися богословські диспути, розігрувалися містерії, відбувалися зборів городян.

Собор мислився свого роду зводом знання (головним чином богословського), символом Вселеної, а його художній лад, що сполучив урочисту велич з жагучою динамікою, достаток пластичних мотивів зі строгою ієрархічною системою їхньої супідрядності, виражав не тільки ідеї середньовічної суспільної ієрархії і влади божественних сил над людиною, але і зростаюче самосвідомість городян, каркас зі стовпів (у зрілій Готиці пучка колон) і стрілчастих арок, що спираються на них.

Структура будинку складається з прямокутних осередків (травей), обмежених 4 стовпами і 4 арками, що разом з арками- нервюрами утворять ост хрестового зводу, заповненого полегшеними невеликими зводами розпалубками.

Бічний розпір зводу головного нефа передається за допомогою опорних арок (аркбутанів) на зовнішні стовпи контрфорси. Звільнені від навантаження стіни в проміжках між стовпами прорізаються арковими вікнами. Нейтралізація розпору зводу за рахунок винесення назовні основних конструктивних елементів дозволила створити відчуття легкості і творча велич зусиль людського колективу.

Кам'яні готичні собори одержали у Франції свою класичну форму. Як правило, це 35 нефні василики з поперечним нефом трансептом і напівкруговим обходом хору («деамбула- торієм»), до якого примикають радіальні капели («вінець капел»). Їх високий і просторий інтер'єр осяяний кольоровим мерехтінням вітражів. Враження нестримного руху вгору і до вівтаря створюється рядами струнких стовпів, могутнім злетом гострих стрілчастих арок, прискореним ритмом аркад верхньої галереї (трифорія). Завдяки контрасту високого головних і напівтемних бічних нефів виникає мальовниче багатство аспектів, відчуття безмежності простору.

На фасадах соборів варіюються стрілчасті арки і багаті архітектурно-пластичні декорації, деталі візерункові вимперги, фіали, краббі і т.д. Статуї на консолях перед колонками порталів і в їх верхній арковій галереї, рельєфи на цоколях і в тимпанах порталів, а також на капітелях колон утворять цільну символічну сюжетну систему, у которую входять персонажі й епізоди Священного писання, алегоричні образи. Кращі добутки готичної пластики декор, статуї фасадів соборів у Шартрі, Реймсі, Амєні, Страсбурі перейняті одухотвореною красою, щирістю і шляхетністю.На головній площі західноєвропейських середньовічних міст будувалися ратуші з рясним декором, нерідко з вежею (ратуша в Сен-Кантені, ). Замки перетворювалися у величні палаци з багатим внутрішнім оздобленням (комплекс папського палацу в Авіньйоні), будувалися особняки («готелі») багатих городян.

Смілива і складна каркасна конструкція готичного собору, що втілила перемогу сміливої інженерної думки людини, дозволила перебороти масивність романських будівель, полегшити стіни і зводи, створити динамічну єдність внутрішнього простору.

У готиці відбувається збагачення й ускладнення синтезу мистецтв, розширення системи сюжетів, у якій відбилися середньовічне представлення про світ. Основним видом образотворчого, мистецтва була скульптура, що одержала багатий ідейно- художній зміст і розвиті пластичні форми. Застиглість і замкнутість романських статуй перемінилися рухливістю фігур, їхнім звертанням друг до друга і до глядача. Згодом виник інтерес до реальних природних форм, до фізичної краси і почуттів людини. Нове трактування одержали теми материнства, морального страждання, мучеництва і жертовної стійкості людини.

У готиці Франції органічно переплелися ліризм і трагічні афекти, піднесена духовність і соціальна сатира, фантастичний гротеск і фольклорність, гострі життєві спостереження. В цю в епоху розцвіла книжкова мініатюра і з'явився вівтарний живопис; досягло високого підйому декоративне, мистецтво, зв'язане з високим рівнем розвитку цехового ремесла.

У пізній Готиці, у Франції, одержали поширення скульптурні вівтарі в інтер'єрах, що поєднують дерев'яну розфарбовану і позолочену скульптуру і темперний живопис на дерев'яних дошках. Склався новий емоційний лад образів, що відрізняється драматичної (нерідко екзальтованої) експресією, особливо в сценах страждань Христа і святих. До кращих зразків французького готичного мистецтва належать дрібна скульптура зі слонової кістки, срібні релікварії, ліможська емаль, шпалери і різьблені меблі.

Для пізньої («полум'яніючої») готики характерний примхливий, що нагадує язики полум'я візерунок віконних прорізів (церква Сен-Маклу в Руане). З'явилися розписи на світські сюжети (у папському палаці в Авиньоне, 1415 ст.). У мініатюрах (гл. обр. часословах) намітилося прагнення до одухотвореної людяності образів, до передачі простору й обсягу. Споруджувалися світські будівлі (міські ворота, ратуші, цехові і складські будинки, танцювальні зали). Скульптуру соборів (у Бамберге, Магдебурзі, Наумбубге) відрізняють життєва конкретність і монументальність образів, могутня пластична експресія. Частини храмів прикрашалися рельєфами, статуями, рослинним орнаментом, зображеннями фантастичних тварин; характерний достаток у декорі світських мотивів (сцени праці ремісників і селян, гротескні і сатирич. зображення). Різноманітна і тематика вітражів, у гамі яких переважали червоні, сині і жовті тони.

Сформована готична каркасна система з'явилася в церкві абатства Сен-Дені (113744). До ранньої готики відносяться також собори в Лані, Парижі, Шартре, наприклад, собор Нотр-Дам на острові Сіті в Парижі. Багатством ритму, досконалістю архітектури композиції і скульптури декору відрізняються грандіозні собори зрілої Готики в Реймсі й Амєні, а також каплиця Сент-Шапель у Парижеві ( ) з численними вітражами. Із середині 13 століття величні собори будувалися в інших європейських країнах у Німеччині (у Кельні), Нідерландах (в Утрехті), Іспанії (у Бургосі, ), Великобританії (Вестмінстерське абатство в Лондоні), Швеції (в Упсалі), Чехії (хор і трансепт собору св. Віта в Празі), де готич. будує, прийоми одержали своєрідну місцеву інтерпретацію. Хрестоносці донесли принципи Г. до Родосу, Кіпру і Сирії.

Наприкінці 13 - початку 14 століття будівництво соборів у Франції переживало кризу: архітектурні форми стали сухіше, декор обильнее, статуї одержали однаковий підкреслений З-образний вигин і риси куртуазности.

Дякую за увагу!