Леся Українка у своїй творчості поєднала та зблизила два модерністські стилі – неоромантизм і неокласицизм.

Неороманти́зм (від грецьк. νέος - молодий, новий і фр. romantisme) стильова течія модернізму, яка виникла в українській літературі на початку ХХ ст. Леся Українка називала його новоромантизмом.

1. Увага до неповторного внутрішнього світу людини, що виявилась у докладному аналізі душевних станів, у настроєності як загальному тоні твору; Пригнічений своїм важкий хрестом, Ти говорив: «Я втомлений… так, справді… Я дуже втомлений… Боротися? Навіщо? Я одинокий і… нема вже сили…» «Я бачила, як ти хиливсь додолу…» 1900

2.Культ Героїзму, активності, боротьби, сильної, вольової особистості; Ні, я хочу крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Жити хочу! Геть, думи сумні! «Contra spem spero!» 1893

3. Звернення до фольклору, міфології, біблійної, давньої історії, екзотичних тем; Був сон мені колись: богиню ясну Фантазії вбачали мої очі, І друга любого подобу красну Богиня прийняла тієї ночі. Cон1910

4. Емоційно-інтуїтивний пошук істини, основ буття; Що бачу я в далекому просторі? Прийдешність бачу я, віки потомні. Мені ввижається, як в тихім, ріднім колі Старий дідусь навча своїх онуків, Про давнину справдешні байки править, Про те, що діялось на нашім світі. «Коли втомлюся я життям щоденним…» 1890

Прощай, Волинь! прощай, рідний куточок! Мене від тебе доленька жене, Немов од дерева одірваний листочок... І мчить залізний велетень мене. Передо мною килими чудові Натура стеле темнії луги, Славути красної бори соснові І Случі рідної веселі береги. Снується краєвидів плетениця, Розтопленим сріблом блищать річки, То ж матінка-натура чарівниця Розмотує свої стобарвнії нитки. «Подорож до моря», 1893

Неокласици́зм (від грецьк. νέος молодий, новий і англ. classicism), новий класицизм) стиль у світовому мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) кінця 18 початку 19 ст.

1. Намагання відшукати душевну рівновагу у відстороненому аналітичному погляді на світ ; Гетьте, думи, ви, хмари осінні! То ж тепера весна золота! Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? … Я на гору круту крем'яную Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать «Contra spem spero!» 1893

Ніч темна людей всіх потомлених скрила Під чорні, широкії крила. Погасли вечірні огні; Усі спочивають у сні. Всіх владарка ніч покорила. Хто спить, хто не спить, – покорись темній силі. Щасливий, хто сни має милі! Від мене сон милий тіка… Навколо темнота тяжка, Навколо все спить, як в могилі. Досвітні огні 1892

" О, не журися за тіло! Ясним, вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, стане початком тоді мій кінець. Будуть приходити люди, вбогі й багаті, веселі й сумні, радощі й тугу нестимуть мені, їм промовляти душа моя буде. Я обізвуся до них шелестом тихим вербової гілки, голосом ніжним тонкої сопілки, смутними росами з вітів моїх. Я їм тоді проспіваю все, що колись ти для мене співав, ще як напровесні тут вигравав, мрії збираючи в гаю.. Грай же, коханий, благаю!" Приклад тексту в якому переплитаються два стилі. Останній монолог Мавки (уривок з "Лісової пісні")