Економічна думка стародавнього Риму

Історія давньоримської політичної думки охоплює ціле тисячоліття і в своїй еволюції відображає суттєві зміни соціально- економічного і політичного життя Стародавнього Риму. Історію Стародавнього Риму прийнято ділити на три періоди 1. Періоди Стародавнього Риму. Царський ( рр. до н. е.) Республіканський (50928 рр. до н. е.) Імператорський (27 р. до н. е. 476 р. н.е.)

В умовах рабовласницького суспільства, де раби не були самостійними суб'єктами політичного життя і залишалися лише об'єктами чужої власності, боротьба за політичну владу розгорталася в середині привілейованої меншості. Давньоримська політична наука перебувала під впливом відповідних давньогрецьких концепцій. Коли в середині V ст. до н. е..плебеї вимагали створення письмового законодавства, Грецію відвідали римські посланці з метою ознайомитися з грецьким законодавством Солона. У Римі були прийняті знамениті закони XII таблиць.

2. Давньоримські мислителі. Великий вплив на давньоримських мислителів справили Сократ, Арістотель, епікурійці, стоїки, Полібій. Тіт Лукрецій Кар (99 – 55 рр. до н.е.) – римськи й поет і філософ-матеріаліст. Ціль філософії бачив в тому, щоб показати дорогу до щастя, можливому для особистості, кинутої в кругообіг боротьби і лиха, пригноблені страхами : перед богами, смертю, потойбічним покаранням. Шлях звільнення від них – засвоєння вчення Епікура про природу речей, людину, суспільство.

Луцій Сенека (63 рр. до н. е.65 р. н. е.) один із основних представників стоїцизму в Стародавньому Римі перебував під великим впливом давньогрецьких стоїків. Не відкидаючи рабства як соціально- політичного інституту, Сенека разом з тим відстоював людську гідність раба і закликав гуманно поводитися з ним як з духовно рівним суб'єктом Найбільш цінним і безумовним, згідно за Сенекою, є велика держава.

Подібні ідеї розвивав стоїк раб, за походженням Епіктет (50130 рр.). Він закликав до особистого морального удосконалення і відповідного виконання тієї ролі, яка послана кожному долею. Його теорія доповнюється різкою критикою багатства і засуджує рабство. Акцент при цьому робиться на аморальності рабства. У Епіктета, навіть більше ніж у Сенеки, практична етика стає головним предметом діяльності. Фізика, в якій грецькі стоїки, а також епікурійці бачили основу етики, відіграє, на його думку, незначну роль, а те, що залишається від неї, наближене до богослов'я. В центрі філософських поглядів Епіктета розробка моральних принципів, які б допомогли людині за будь-яких обставин, багатства, злиднів, влади або рабства, зберегти внутрішню незалежність від цих обставин і духовну свободу.

Стоїк, імператор Марк Аврелій Антоній ( рр.) учив, що дух цілого вимагає спілкування, але не хаотичного, а такого, що відповідає злагодженому порядку світу. Звідси випливає повсюдне в світі «підкорення і супідкорення», а серед людей («найбільш досконалих істот») «однодумство», досягненню чого, за Марком Авреліем, і служить стоїцизм. Марк сповідував принципи стоїцизму, і головне в його записах етичне навчання, оцінка життя з філософсько-етичної сторони і поради, як до нього відноситися. У центрі його антиматеріалістичного вчення перебуває часткове володіння людиною своїм тілом, душею і духом, носієм яких є благочестива, мужня і керована розумом особистість володарка (правда, тільки над духом), вихователь почуття обов'язку і обитель допитливої совісті.

3. Ціцерон – знаменитий римський державний діяч. Марк Туллій Ціцерон (10643 рр. до н. е.) знаменитий римський державний діяч, оратор і мислитель приділяв значну увагу проблемам політики і держави. Відомі його праці «Про державу», «Про закон», «Про обов'язки», численні політичні і судові публікації. Основну причину походження держави Цицерон бачив не стільки в слабості людей і їх страсі (як Полібій, Епі-кур), скільки в їх «вродженій потребі жити разом». Другою важливою причиною утворення держави Цицерон називає охорону власності.

Форми держави Цицерон розрізняє за числом правлячих, «характером і волею того, хто править». три прості форми правління: Царська влада влада оп-тиматів (тобто аристократія) Народна влада (тобто демократія) Правити в державі, за Цицероном, повинні найкращі. Особа, що відає справами держави, повинна бути мудрою, справедливою, витриманою і красномовною. Вона повинна бути обізнаною у державознавстві і «володіти основами права, без знання яких ніхто не може бути справедливий».

Управління державою Цицерон вважав сполученням науки і мистецтва, що вимагає не тільки знань і чеснот, але й уміння практично їх застосовувати в інтересах загального блага. Обов´язок ідеального громадянина слідування таким чеснотам, як пізнання істини, справедливість, велич духу і благопристойність. Право Природу права Цицерон бачить у природі людини і виводить право з поняття закону, що відповідає природному праву Природний закон, на його думку, мірило для розрізнення благого закону і дурного прав'я, від безправ'я, чесного від ганебного

Це справедливість («ми народжені для справедливості») і схильність любити людей. Справедливість вимагає не шкодити іншим і не порушувати чужу власність, їй повинні відповідати закони, встановлені в державі Основа права Закон «єЦерішення, що відрізняє справедливе від несправедливого і виражене відповідно до найдавнішого начала всього сущого природою, з якою узгоджуються людські закони, дурних людей караючи стратою і захищаючи й оберігаючи чесних».

У своїй політичній діяльності Цицерон у цілому залишався вірним його теоретичній концепції держави. Під час правління тріумвірів його ім´я було включено в проскрипційні списки осіб, що підлягають смерті без суду. 7 грудня 43 р. до н. є. він був обезглавлений прихильниками тріумвірату. Творча спадщина Цицерона вплинула на всю наступну історію політичної і правової думки. Його положення про державу як правове спілкування, її форми, республіку, про громадянина як суб´єкта права і держави, про природне право і закони привернуть увагу багатьох наступних мислителів.

Політико-юридичне обґрунтування гегемонії Риму і прав було дано римськими юристами 5. Політико-юридичне обґрунтування гегемонії Риму При переході від республіки до монархії і в імператорський період вони доклали чимало зусиль для обґрунтування претензії імператора до законодавчої влади Законну силу імператорських розпоряджень відстоював юрист Гай

Акти імператора є законом, згідно з поглядом юриста Ульпіана «Принцип волі від (збереження) законів», «що бажано принципам, те має силу закону». Йому належать вислови: Йому належать вислови: