Світовий досвід і міжнародне співробітництво України в сфері охорони навколишнього природного середовища Презентація Силантьєвої Діани 1 курс Ма-17к

Основою глобальних екологічних проблем є процеси і явища глобального масштабу, які пов'язані з проблемою існування людської цивілізації. Саме глобальний характер сучасних екологічних проблем обумовлює необхідність спільних зусиль всіх країн для їх вирішення. Знаходячись в єдиній взаємозалежній природній системі Європи, Україна не може відсторонитися від проблем забруднення і деградації біосфери на континенті. Не здатні це зробити й інші країни. З проголошенням незалежності Україна неодноразово декларувала і практичними діями підтверджувала своє прагнення до співробітництва зі світовим співтовариством з питань збереження та захисту навколишнього природного середовища. В програмах економічного розвитку країни та природоохоронному законодавстві найшла широке відображення концепція сталого розвитку. В преамбулі Закону України Про охорону навколишнього природного середовища вказується, що охорона навколишнього середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки для життєдіяльності людини – невідємна умова сталого економічного і соціального розвитку України.

Необхідно виділити декілька основних напрямків міжнародного природоохоронного співробітництва: 1. Збереження природних систем, які не використовуються в господарській діяльності і сприяють підтримці планетарної екологічної рівноваги; 2. Раціональне використання природних ресурсів, у тому числі асиміляційного потенціалу природного середовища; 3. Створення ефективної системи міжнародної екологічної відповідальності, у тому числі відповідальності за руйнування навколишнього середовища внаслідок воєнних дій.

У структурі міжнародної екологічної політики виділяються два рівні: 1. Міжнародна глобальна екополітика - розробка і здійснення міжнародних правових, політичних і зовнішньоекономічних акцій з урахуванням екологічних обмежень у соціально-економічному розвитку, світових запасів природних ресурсів та їх розподілу між регіонами і країнами. Метою такої політики є збереження глобального інтегрального ресурсу планети. Тому в ході її здійснення встановлюються зони, квоти і ліміти на використання тих чи інших корисних копалин, узгоджується плата за забруднення, видається заборона на викиди тих чи інших речовин.

2. Міжнародна регіональна екополітика охоплює інтереси країн одного континенту, які об'єднані природно-географічним середовищем, іноді одним морем (Чорне, Середземне, Балтійське) або рікою (Дніпро, Дунай, Рейн). Найтісніші контакти мають країни, в яких є спільні кордони. Вони обумовлюють характер транскордонного перенесення забруднюючих речовин повітрям, водою, встановлюють квоти на видобування природних ресурсів тощо. Слід зазначити, що регіональна екополітика, на жаль, іще не вийшла за рамки загальних декларацій про загрози, що виникають. Країни діють в основному відособлено, на своєму державному рівні. Як привило, немає чіткої координації дій між найближчими сусідами.

У сучасній Європі існує чотири великих регіони, які відрізняються своєю екологічною політикою : Перший регіон - країни півдня Європи, найменш економічно розвинуті, з аграрною спрямованістю виробництва. Вони мають багато складних екологічних проблем і покладаються у їх вирішенні на фінансову допомогу з боку Європейського Співтовариства. Другий регіон - Північна Європа, держави якої відрізняються найбільш гармонійним розвитком та раціональним використанням природних ресурсів. Вони успішно вирішують екологічні проблеми, спираючись на традиційно екологізований світогляд широких верств населення. Третій регіон - країни Північно-Західної Європи, які відрізняються високим промисловим потенціалом і дуже забрудненим природним середовищем. Країни цього регіону мають достатньо коштів і з кінця 80-х років ХХ ст. почали проводити активну екологічну політику. Четвертий регіон - країни Східної Європи, які відрізняються дуже високим рівнем забруднення середовища і не мають економічних та фінансових засобів для оперативного і стратегічного вирішення екологічних проблем.

Можна виділити такі форми міжнародної співпраці у сфері природокористування : 1. Парламентське співробітництво, яке орієнтується на координацію законодавчої діяльності, забезпечує вирішення міжнародних екологічних проблем і передбачає розробку рекомендаційних законів з питань екології. 2. Взаємодія виконавчих структур окремих держав, які орієнтуються на розробку та реалізацію екологічних програм під егідою ООН. 3. Співробітництво конвенційного типу, яке передбачає єдиний підхід до вирішення конкретних екологічних проблем окремих територій і об'єктів. 4. Науково-технічне співробітництво, яке зорієнтоване на обмін науковою інформацією, спільне виконання природоохоронних розробок і проектів.

Екологічні проблеми України Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського господарства, хижацьке використання природних ресурсів протягом десятиріч перетворилася в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країну Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового екрану, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції в 1986 році з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Однією із основних форм міжнародної співпраці щодо вирішення проблем навколишнього середовища є укладання договорів та інших видів міжнародних угод. Двосторонні і багатосторонні угоди і міжнародні конвенції використовуються з метою координації природоохоронних заходів різних країн. Учасниками таких угод є держави, які мають спільні проблеми або інтереси. З перших днів незалежності наша держава бере активну участь у міжнародних природоохоронних заходах і реалізації екологічних програм та проектів. Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища займає важливе місце у зовнішньополітичному курсі України. Участь України у міжнародному співробітництві в галузі охорони довкілля

У міжнародному співробітництві з охорони навколишнього середовища Україна, як член ООН є суверенною стороною 18 міжнародних природоохоронних угод, бере участь у 20 міжнародних конвенціях і продовжує активно працювати з іншими країнами світу над проблемами врятування нашої планети від екологічного лиха. Українська держава з перших днів незалежності активно співпрацює у міжнародних природоохоронних заходах щодо реалізації екологічних програм і проектів.

Україна підписала 44 двосторонні міжнародні угоди і договори насамперед із сусідами: Білоруссю, Грузією, Молдовою, Росією, Словаччиною та Польщею.

Меморандуми про взаємопорозуміння щодо співробітництва в галузі охорони довкілля підписані з Австрією і Фінляндією. Угода про співробітництво в галузі охорони довкілля укладена урядом України з урядом Ізраїлю; про співробітництво в галузі ядерної безпеки і захисту від радіації з урядами Фінляндії, Австрії та Росії. Динамічно розвивається співробітництво в галузі охорони довкілля, національних парків і біорізноманіття, раціонального використання природних ресурсів, управління водними ресурсами, токсичними відходами, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи з Данією, Нідерландами, США. Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною з MAГATE І Європейським Союзом, а також на двосторонній основі з США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією. Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату з Нідерландами і почала впровадження трьох спільних проектів.

У 1996 р. Україна приєдналася до Бернської конвенції про збереження диких видів рослин і тварин та місць їх перебування, в рамках якої реалізовує проекти "Карпатська транскордонна екологічна мережа" та "Збереження різноманіття в Азово-Чорноморській екологічній мережі".

Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких пов'язана із вирішенням глобальних чи регіональних проблем, охорони довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВОЗ та ін.). Вона бере активну участь у діяльності Європейської Економічної Комісії, насамперед, її Комітету з екологічної політики.

Важливою подією для України стало її прийняття у 1995 р. до Ради Європи- однієї з найвпливовіших організацій, в діяльності якої питання охорони навколишнього середовища займають важливе місце. Членство у Раді Європи зобовязує до активного співробітництва з Європейським Союзом в сфері охорони природи. Для цього необхідно: привести національне законодавство у відповідність з Модельним кодексом охорони навколишнього середовища, що розроблений експертами ЄС; створити систему національних екологічних стандартів з урахуванням міжнародного досвіду; розробляти та вдосконалювати екологічно чисті та природоохоронні технології, ресурсо- та енергозбереження; удосконалювати системи аналітичних вимірів для забезпечення порівнянності даних та ін. Значною перешкодою на шляху якісного виконання Україною обовязків щодо вимог підписаних та ратифікованих конвенцій і договорів є брак коштів.

Особливо велике значення для розвитку міжнародного співробітництва в області екології має підписання багатосторонніх угод Серед найважливіших з таких угод, до яких Україна приєдналась та ратифікувала, слід назвати Монреальський протокол з речовин, що руйнують озоновий шар, і такі Конвенції: про зміну клімату; про транскордонне забруднення повітря на великі відстані; про захист та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер; про запобігання забруднення моря скидами відходів та інших матеріалів; про біологічне різноманіття; про охорону дикої флори і фауни; про збереження мігруючих видів диких тварин; про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням; про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини тощо.

В Україні створено біосферні заповідники, що внесені Бюро міжнародної координаційної ради з програми ЮНЕСКО "Людина та біосфера" до міжнародної мережі біосферних заповідників. Нині таких заповідників чотири : Асканія-Нова (Херсонська обл.), Чорноморський (Херсонська, Миколаївська області) Карпатський (Закарпатська обл.) Дунайський(Одеська обл.)

Біосферний заповідник "Асканія-Нова" Чорноморський біосферний заповідник Карпатський біосферний заповідник Дунайській біосферний заповідник

ВИСНОВОК Незважаючи на глибоку еколого-економічну кризу в українському суспільстві, впровадження економічних методів регулювання природокористування залишається одним із першочергових завдань, оскільки від його успішного вирішення значною мірою залежить економічна ефективність народного господарства, здатність економіки України до стабільного і тривалого саморозвитку.