Екологічий стан Дніпра

Його довжина 2201 км, в межах України 981, площа водозбірного басейну 504 тис. кв. км. Українська частина басейну Дніпра займає 48,6 % території країни. До нього впадає 32 тис. водотоків - великих і малих, з яких 89 - ріки довжиною понад 100 км. Дніпро - найбільша ріка України, третя в Європі після Дунаю і Волги.

Все те, що надходить на поверхню землі у вигляді промислових, сільськогосподарських відходів, забруднених атмосферних опадів, обов'язково спливає в Дніпро. Потім всі отруйні речовини по харчових ланцюгах поширюються у довкіллі, потрапляють в організм людини.

У Дніпро щорічно скидається від майже 10 тис. підприємств понад 10 куб. км стічних вод, з яких 0,15 без будь-якої очистки - це небезпечні води. Його вода забруднена отруйними хімічними речовинами: сполуками важких і радіоактивних металів, особливо після Чорнобильської катастрофи на АЕС, пестицидами. Через наявність великих водоймищ швидкість його течії зменшилася, що призвело до майже постійного "цвітіння" води - результат розмноження синьо-зелених водоростей, які виділяють токсичні речовини.

Згідно з дослідженнями, здійсненими кременчужанами, якщо біомасу водоростей перетворювати в метан, то тільки за один сезон «цвітіння» Дніпра і водосховища можна буде одержати близько 108 млн. кубометрів біогазу, що еквівалентно 64 млн. літрів дизпалива.

Стан Дніпра відображено у затвердженій Верховною Радою України Національній програмі екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води, бо "Забруднення води в басейні Дніпра призвело до порушення природних процесів самоочищення водних об'єктів, що значно ускладнило проблему одержання якісної питної води на водогінних станціях.

Зміни гідрологічного режиму поверхневих вод Ці зміни повязані із надмірною зарегульованістю стоку малих і середніх річок (стік цих річок зарегульовано на 30-70%, а подекуди – до 100%), будівництвом каскаду Дніпровських водосховищ та каналів для перекидання стоку. Широкомасштабна меліорація земель у басейні Припяті призвела до того, що багато річок (особливо – малих) були повністю чи частково спрямлені й каналізовані. Повне руйнування торфового шару на великих осушених територіях (більше 1 млн га) призводить до формування в басейні Припяті напівпустельної зони через локальні виходи на поверхню пісків, що підстеляють торфові поклади. У південних регіонах сільське господарство вимагає значних обсягів води для зрошення земель.

Хімічне забруднення Вплив хімічного забруднення антропогенного походження викликаний інтенсивним розвитком промисловості, сільського господарства, урбанізацією і розвитком транспортної мережі в басейні Дніпра. Антропогенне навантаження залишається високим і, не дивлячись на деякий спад виробництва, якість води у Дніпрі не покращується. Зі стічними водами до водних обєктів басейну надходить 900 тис. тонн забруднюючих речовин. В Україні нараховується близько 5 тис. обєктів збереження непридатних пестицидів і агрохімікатів, розташованих переважно у сільській місцевості. В українській частині басейна Дніпра розташовано 1310 полігонів та інших місць складування чи поховання відходів. Тут також знаходиться 161 обєкт розміщення токсичних відходів, куди звозять матеріали, що містять токсичні речовини в концентраціях, які перевищують максимально припустимі значення більш ніж у 50 разів. Незадовільним залишається стан очистки комунальних стічних вод, який посилюється внаслідок аварійного стану мереж і частих аварій.

Затоплення і підтоплення територій Ці явища викликаються замуленням русел річок, руйнуванням заплавних ділянок, вирубкою лісів та меліоративною діяльністю. Стік Дніпра зарегульований великою кількістю водосховищ, каналів, ставків, гребель, і шлюзів (всього в басейні Дніпра створено 564 водойми). У зоні їхнього впливу сформувалися ділянки постійного підтоплення й високого стояння ґрунтових вод. Внаслідок замулення малих річок і втрати ними дренуючої здатності підтоплюється від 400 до 700 сільських населених пунктів і тис. га сільгоспугідь. Надмірно розвинена в басейні Дніпра гірничодобувна промисловість. Її невідємною частиною є шламовідстійники і хвостосховища, навколо яких формуються зони підтоплення і сольового забруднення поверхневих і підземних вод.

Евтрофікація (штучне підвищення продуктивності водойми за рахунок збільшення вмісту біогенних (азот, фосфор) та органічних речовин). Виникла внаслідок зменшення проточності й розширення площі мілководних ділянок зумовлених побудовою каскаду Дніпровських водосховищ. Основними причинами евтрофування водойм є змив мінеральних добрив із сільськогосподарських полів та забруднення вод стоками тваринницьких комплексів. Недотримання екологічних вимог при здійсненні сільськогосподарської діяльності і несанкціонована оранка земель майже до зрізу води спричиняють змив гумусу та збільшення площі еродованих земель.

Забруднення радіонуклідами Повязане, в першу чергу, з наслідками аварії на ЧАЕС. Основними джерелами забруднення радіонуклідами є також атомні електростанції (в басейні Дніпра є 20 ядерних реакторів, 13 з яких працюють в Україні), підприємства з видобутку й переробки уранової сировини, а також обєкти поховання радіоактивних відходів. Додатковим джерелом радіаційної небезпеки може стати побудова у Чорнобильській зоні централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива, могильників для поховання старого палива ЧАЕС та заводів з переробки твердих і рідких радіоактивних відходів.

Зміна і втрата екосистем та збіднення біорізноманіття У басейні Дніпра втрачено не менше 80% природних екосистем. Дніпро зберігає свій природний стан лише на невеликих ділянках, що зєднують водосховища. Будівництво каскаду водосховищ спричинило зміни міграційних шляхів і зменшення популяцій багатьох цінних видів риб. Меліоративна діяльність у Поліссі спричинила значну зміну природних характеристик екосистеми басейну. На цьому тлі відбулося значне збіднення біорізноманіття на території Полісся, де була втрачена низка аборигенних видів, включаючи 31 вид судинних рослин і майже 20 видів наземних ссавців.

Аналіз сучасного стану природокористування в басейні Дніпра дозволяє виділити наступні головні соціально-економічні проблеми: невідповідність територіальної структури продуктивних сил і господарського освоєння території ландшафтним умовам формування водного стоку. Зокрема найбільше антропогенне навантаження на водні ресурси спостерігається на ділянці Нижнього Дніпра (від Дніпродзержинська до гирла): тут незворотньо використовується 5 млрд м 3 води (76 % загального незворотного водоспоживання) та відбувається близько 1,1 млрд м 3 забруднених стоків (83 % від їхньої загальної кількості); високе водогосподарське і меліоративне освоєння водних обєктів та їхніх водозбірних площ; знос, низький інженерний і технічний рівень та невідповідність потужностей систем водопостачання і водовідведення (до 40% мереж і водогонів потребують реконструкції, втрати води складають до 30-50%, відмічається стійка тенденція зменшення обсягів реалізації води населенню, зростають обєми неврахованих втрат води), недостатня ефективність очисних споруд комунальних і промислових підприємств;

зниження ефективності використання потенціалу гідромеліоративного комплексу, швидкі темпи морального і фізичного старіння гідромеліоративних систем, значний недополив зрошуваних земель, погіршення технічного стану зрошувальної і дренажної мереж; незадовільне виконання або припинення реалізації водогосподарчих та екологічних програм і заходів через відсутність або недостатність фінансування (зокрема, затверджена Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р. Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води фінансувалася тільки впродовж кількох років після її прийняття); недостатня ефективність структури управління водним господарством і охороною вод внаслідок розподілу компетенції між багатьма відомствами без відповідної координації та узгодження дій; недосконалість басейнового управління водокористуванням; відсутність єдиної системи моніторингу ресурсного та екологічного стану обєктів і земель водного фонду, технічного стану гідроспоруд тощо.

Пропозиції: