ПОРЦЕЛЯНА Автор : Совпенець Анастасія Віталіївна

Порцеляна один із видів тонкої кераміки білий матеріал. Слово « порцеляна » походить від староіталійського «porcellana» назви молюска Concha Veneris. Назву запозичено у зв ' язку з напівпрозорим виглядом його мушлі ( черепашки ), яка подібна до справжньої порцеляни.

Це матеріал, що здебільшого складається з SiO2, Al2O3 i K2O. Як сировину для добування використовують білу глину каолін, кварцовий пісок і польовий шпат (K2O·Al2O3·6SiO2). Порцеляну отримують високотемпературною термічною обробкою цієї суміші. З розвитком техніки з ' явились різновиди порцеляни : цирконієва, глиноземна, літієва тощо.

Порцеляна має невелику пористість, через що вона непроникна для газу та води, має доволі високу механічну міцність, термостійкість, електроізоляційні властивості. На зламі має склоподібний вигляд, що спікся. Цінується порцеляна, яка просвічується на світлі.

Зміст 1 Використання 1 Використання 2 Історія 2 Історія 2.1 Європа 2.1 Європа 2.2 Порцеляна Медичі 2.2 Порцеляна Медичі 2.3 Україна 2.3 Україна Корецька порцеляна Корецька порцеляна 3 Матеріал, технологія 3 Матеріал, технологія 4 Якість виготовлення 4 Якість виготовлення 5 Утилітарне значення 5 Утилітарне значення 6 Колекціонування, дослідження. Музейні збереження 6 Колекціонування, дослідження. Музейні збереження

1. Виготовляють посуд, 2. санітарно - технічні вироби, електроізолятори, 3. предмети побуту, 4. художні вироби, 5. зубні протези.

Порцеляна вперше була отримана в 620 році у Китаї. Порцеляна мала великий попит в країні, тому виникло декілька порцелянових центрів і її різновидів : Селадон Санкай тощо.

Відомий центр видобутку каоліну місто Дзіньдечжень в Китаї, що є відомим центром виробництва порцеляни з сивої давнини. Уява про китайську порцеляну в Європі сформована на виробах порцеляни майстерень Дзіньдечженя. Через 500 років сусіди корейці налагодили виробництво так званої твердої порцеляни : вироби із білої глини піддавалися високотемпературному обпалюванню. Ще через 500 років секретом порцеляни заволоділи японці. Склад твердої порцеляни, винайденої китайцями ще в VI столітті, так і не був розкритий. Китайці століттями берегли таємницю й удосконалювали свою порцеляну. У Європу китайську порцеляну завезли португальські мореплавці.

Спосіб її виготовлення довго залишався таємницею. Східні порцелянові вироби були великою рідкістю в Європі ще до XV століття. Вони потрапляли хіба що до королівських дворів як подарунки або хабарі європейським монархам. В епоху Відродження Європа користувалася посудом, виготовленим із м ' якої порцеляни. Він був на вигляд дуже естетичним, але надзвичайно крихким та недовговічним. Спроби викрасти формулу твердої порцеляни робили ще з часів Марко Поло, який прожив у Китаї 17 років, але так нічого й не вивідав. Він привіз першу звістку про порцеляну в Європу після повернення з Китаю в 1298 році.

Європа Історія пам ' ятає також місіонера Антреколла en:François Xavier d'Entrecolles, який проповідував християнство у Китаї на початку XVII ст. і за сумісництвом шпигував за порцеляновим виробництвом. У XVIII столітті важкий олов ' яний, золотий, срібний посуд вийшов з моди королівських дворів і вимоги до легкої білосніжної порцеляни ставали все наполегливішими.

Порцеляна Медичі У XV столітті почались спроби отримання своєї, європейської порцеляни. Відомо, що в 1470 році серпанковий керамічний посуд був виготовлений венеціанським майстром. А в кінці XVI століття у Флоренції при дворі Медичі вдалось отримати « м ' яку порцеляну », яку назвали « Медичі - порцеляною ». Вироби з неї були прозорими, але мали жовтуватий відтінок. Тоді ж була отримана й імітація порцеляни особливий вид непрозорого скла, яке втім не було дуже міцним і стійким до термообробки.

В Італії 1575 року за розпорядженням великого герцога тосканського Франческо I ді Медічі влаштовується мануфактура м ' якої порцеляни в знаменитих флорентійських садах Боболі. Так звана порцеляна Медичі, що за своїми властивостями займає середину між твердою і м ' якою порцеляною, була хоч і прозора завдяки білій глині з Віченци, але жовтувата, і тому глазур застосовувалася біла, вже знана з майолічного виробництва. Збереглося приблизно 50 автентичних речей тарілок, блюд, таць, польових і прочанських фляг, ваз, умивальників і глечиків.

Декоровані вони або стилізованими квітами на взірець декору на перській кераміці, або гілками і запозиченими з сучасної італійської кераміки гротесками з птахами, чотириочками і маскаронами, тоді як виконаний декор кобальтом, іноді в поєднанні з синювато - ліловою фарбою з окису марганцю. Марка на порцеляні Медічі «F» і над нею баня флорентійського собору синя. Мануфактура діяла до першої чверті XVII століття включно. Після неї були інші спроби : в Англії ( д - р Дуайт і Франсис Плейс, друга половина XVII ст.) і у Франції ( Руан, Сен - Клу ).

В Україні вперше випуск порцеляни був організований в кінці XVIII століття.[1] Розвитку фаянсової й порцелянової справи сприяли великі поклади каоліну на Волині та Чернігівщині. У цих місцях і будувались заводи.

Корецька порцеляна Перша порцелянова мануфактура в Україні була сформована в 1784 році у володінні найбільшого магната Правобережжя Юрія Чарторийського на околиці Корецького замку. Виробництво виявилось вигідним. Першим директором фабрики став польський інженер Франтішек Франциск Мезер. У травні 1790 року Мезеру вдалося отримати вироби з місцевого матеріалу. Після Мезера фабрику очолив кераміст з Севрської порцелянової мануфактури Шарль Меро. Завод успішно випускав посуд, аптекарське приладдя. В 1810 році після смерті Чарторийського становище погіршилося. Виробництво проіснувало до 1832 року.

Також в минулому були відомі й такі порцелянові заводи в Україні : Києво - Межигірський, Баранівський, Будиський Городницький, Волокитинський, Полонський.

Останній з названих був дуже відомим, але, на жаль, пропрацював 20 років і в 1861 році припинив виробництво. У радянський час випуск художньої порцеляни українськими заводами становив 30 % від всесоюзного. У наш час [ Коли ?] успішно працюють такі заводи : Баранівський, Городницький, Коростенський та інші. Невеликий випуск налагоджено в Полтаві, Тернополі, Сумах. Останні заводи побудовані в 60- х роках. З кінця XX століття виробництво порцеляни стає все масовішим. На виробництві вводиться повна механізація.

Класична Fine China порцеляна з білою глиною - каоліном в основі. Порцеляна класу « люкс » це Bone China, себто кістяна ( винайдена 1796 року в Британії ). Каолін у ній замінено фосфатом кальцію подрібненими коров ' ячими кістками. Знамениті французькі марки порцеляни севрська і лімозька виробляються з лімозької білої глини без домішок фосфату кальцію і традиційно мають інші тавра. Фахівці й досі сперечаються, що краще тверда чи кісткова порцеляна. Об ' єктивної оцінки досі не дав ніхто. Міцність і довговічність залежать лише від якості сировини, температурного режиму обпалу і майстерності кераміста.

Різницю між елітною та хорошою порцеляною помітно неозброєним оком. Елітна порцеляна надзвичайно біла і прозора настільки, що малюнок має просвічуватися на світлі. Також, справжня порцеляна навдивовижу міцна. Для перевірки якості порцеляни радять упіймати блискучою білою поверхнею ( наприклад, серединою тарілки ) сонячний зайчик, а потім уважно оглянути освітлену промінцем ділянку. Там, як у краплі води на світлі, відіб ' ються всі сторонні тіла. Таким чином, якісна порцелянова маса має бути абсолютно чистою, без найменших дефектів і вкраплень. Дорога порцеляна це порцеляна з абсолютно гладенькою блискучою поверхнею. У родоначальників порцелянового промислу китайців найціннішим вважався посуд ручної роботи з відбитками пальців автора. В Європі ж вироби навіть із мікронними відхиленнями визнають браком. На цінність сервізу вказує також якість декору, дорогі види оздоби ( матове золото, рельєфи з золотом тощо ) та, зрозуміло, марка..

У XIII столітті європейські ювеліри вставляли китайську порцеляну в оправу і нарівні з іншими коштовними предметами зберігали в церковних, монастирських і дворянських скарбницях. Цінуються також вироби з твердої порцеляни серед дворів шейхів тощо, бо за законами мусульманства та іудаїзму посуд з кісткової порцеляни ( тобто з тваринного матеріалу ) використовувати для вживання їжі не можна.

Музей порцеляни у Кускові. Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків в Києві експонує зразки сервізів, якими користувалося українське вище товариство в XIX столітті.