Ольга Кобилянська ЗЕМЛЯ Присвячена батькові Юліанові Кобилянському.

Провідна ідея Землі Кобилянської підкреслена в епіграфі німецькою мовою: Кругом нас знаходи- ться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша (Йонас Лі).

Паспорт твору Рік створення: Напрям: реалізм із елементами модернізму (течія: неореалізм). Жанр: соціально-психологічна повість з елементами філософської. Тема: життя буковинських селян у тяжких соціальних умовах нестачі землі, соціальної нерівності, рекрутчини; братовбивство як соціальна, психологічна й філософсько- релігійна проблема; земля як «щастя й нещастя» людини. Ідея: утвердження думки про землю як силу, що затуманює розум людини, перетворюючи її на істоту, схожу на тварину; про батьківство як важкий хрест; про злочин, а водночас і якісь менш значущі негативні вчинки як акти, що знаходять відплату в той чи той спосіб; про освіту як шлях подолання темної залежності від землі. «Земля повинна бути для людини, а не людина для землі». Мотиви: «братовбивство», «гріх Каїна», «містичний звязок людини із землею», «батьки й діти»; «злочин і кара», «вибір», «солдатчина», «кохання».

Проблематика твору: сакрально-містичний зв'язок людини і землі; влада землі над людиною; фатум, влада долі над людиною; життя і смерть; гріх і святість; злочин і спокута; батьки і діти; любов і ненависть; сумлінна праця на землі як священний моральний обов'язок, єдиний засіб і виправдання буття селянина.

Повість Ольги Кобилянсь- кої "Земля" сповнена тривогами за моральність співвітчизників, за людське в людині і духовну долю українського села. Задум повісті народився від глибокого внутрішнього болю, що його викликало бpатовбивство, як наслідок відступництва від законів народної етики, зневаження загальнолюдських цінностей.

Історія написання та прототипи твору В основу сюжету твору лягли справжні події, що мали місце в селі Димки, де з 1889 по 1891 роки проживала Ольга Кобилянська. У селі вона глибоко пізнала селянське життя, зокрема дізналася про родину Костянтина Жижияна, який мав двох синів – Саву й Михайла. У сімї сталася трагічна подія: Сава, бажаючи бути єдиним спадкоємцем батьківської землі, вбив старшого брата Михайла. На цьому документальному матеріалі письменниця художньо відобразила вічну біблійну тему Каїна та Авеля, зради і покути. Згодом Сава – прототип Сави Федорчука – емігрував до Канади, де й помер. Маріука Магіс – прототип Рахіри – прожила девять років із Савою. Коли він її покинув, тяжко працювала на землі, аби прогодувати дітей. Прототипами інших персонажів Землі також є жителі села Димки.

Сюжет твору: Експозиція: весілля в селі (Парасинки та Тодорики) – це велика подія. Молодята запрошують усе село розділити їхню радість. Так за одним столом зібралися герої твору: головні й другорядні, багаті й бідні. Завязка: перше побачення Анни з Михайлом та щось «неймовірно страшне й потворне», що летіло з лісу. Кульмінація: однієї ночі Сава з Михайлом пішли до панського лісу за жердинами, аби полагодити тин. Другого дня Михайла знайшли в лісі вбитим. Самої трагедії, що відбулася в лісі, не показано (братовбивство через землю). Розвязка: похорон Михайла. Епілог: розповідь про те, що сталося в наступні роки з героями.

Персонажі твору:

Земля Розрив із землею, відступництво від неї тягне за собою кару і катастрофу. Жах трагедії, що розігралася в повісті, вражає насамперед тому, що сталася вона в родині добрих, працьовитих, порядних господарів. Головним персоніфікованим образом повісті є земля. Це архетипний (первісний) образ, навколо неї концентруються сюжетні лінії, вона групує героїв і зумовлює їхнє світосприймання. Це й життєдайна сила, яка містить у собі вітаїстичну енергію утвердження добра, є матірю, що дарує життя, але водночас вона є й домовиною, що приймає до себе назад, фатальною силою зла, що руйнує душі людей. Це початок і кінець кожної живої істоти, відтак вона буває і доброю, і поганою, бо дає і забирає одночасно. Ніби жива істота, що диктує людині свою волю. Вона потребує турботи і праці, та не завжди віддає сторицею. Земля дає повагу, авторитет, вона є метою і сенсом усього селянського буття, але разом із тим вона поглинає, ніби молох, усі думки й почуття, весь час, усе життя селянина.

Івоніка та Марійка Федорчуки уособлення цінностей народної моралі. З трепетом ставляться до землі, невтомно на ній працюють. Люблять своїх дітей, дбають про них, наставляють на правильний життєвий шлях. Коли сталося горе, дбають про бідних, підгодовують обідами; сина Анни наділяють полем у память про Михайла. Івоніка усвідомлює свою провину за недогляд у вихованні синів; Марійка дуже жалкує, що відштовхнула Михайлове дитя і його дівчину. Івоніка, захистивши Саву від суду, сам покарав його, не давши землі, не прийшовши на весілля. Івоніка був надто поблажливим до Михайла й суворим до Сави, протиставляв їх, викликаючи в молодшого сина заздрість та ненависть. Марійка жорстоко поставилася до Анни, її дітей і сама себе прирекла на беззмістовне існування, гірку старість; у неї від любові до ненависті один крок.

Старший син Михайло: «Михайло був мов образець! І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою». «Його висока горда постать перевишала всіх, мов дуб, а на його тепер ясно освітленім лиці з узад зачесаним волоссям, що спадало на плечі, із вузьким білим чолом, відбивався цілий настрій його душі. Несамовита відвага незвичайної хвилі і жаль». Він спокійний, лагідної вдачі, працьовитий, не має шкідливих звичок. Поважає батьків. У дівчині поважає передусім доброту, порядність, чесність. Не здатний до злочину, відчуває відразу до стрілянини. У війську Михайло проявляє слабкодухість, не витримує муштри та знущань. Деяка слабкість характеру хлопця виявляється також у тому, що він не наважується прямо сказати батькам про своє кохання до бідної наймички Анни, оскільки знає, що вони засуджуватимуть такий вибір.

Кохана Михайла – панська наймичка Анна «Нічого не мала, була убога, а лиш виставлена на гнів матері і штовханці брата, якою ні один хлопець у селі не журився». «Середнього росту, з темним, як шовк, волоссям… на око ніжна, таїла в собі силу та вабила до себе, мов музика, гармонією жіночності». Добра, розумна, шляхетна й порядна дівчина. Вона здатна на щирі та палкі почуття. Але не може протистояти родичам, які з неї знущаються (надто слабка та беззахисна). Самотня душа не знала, до кого прихилитися, тому не встояла перед Михайловою любовю, не знайшла в собі сили вберегти його дітей. Після смерті коханого Анна збожеволіла й навіть мріяла вбити Саву, якого ненавиділа за вбивство Михайла. Проте в кінці твору Анна знайшла в собі сили жити далі, працювати, бути такою ж доброю, і, врешті-решт, заслужила щастя.

Образ Сави «Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами». «… його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям… Але він то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись… та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні, - коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває, - коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити! Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року на Різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в мясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра…»

Образ Сави Сава нервовий, імпульсивний, конфліктний. Не дуже працьовитий, не любить працювати на землі. Має шкідливі звички: палить, любить випити, може вкрасти, любить стріляти, вбивати звірів заради розваги. Не дуже любить та не поважає батьків. Сава привязаний до дівчини, яка підтримує його схильність до всього поганого. На відміну від брата, він фізично сильний, мовчки зносив би військові випробування. Сава здатний до страшного злочину, через втрату духовної привязаності до землі вийшов за межі традиційного розуміння добра й зла, морально виродився. Через намовляння Рахіри Сава вчинив жахливий злочин – братовбивство й після цього повністю занапастив себе. Він так і не отримує землі, продовжує жити з Рахірою, проте не відчуває з нею щастя, відчуває себе спустошеним.

Коханка Сави Рахіра «Вона погана волошка, циганка. Дивися на її зуби й на її рот! Як клубки з мяса стоять їй в лиці. Чи вона чим причарувала тебе? Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або в голодної собаки!» Двоюрідна сестра Сави, наполовину циганка. Один із найбільш негативних образів повісті. Їхній звязок уже сам по собі був гріховним, тому що вони близькі родичі. Рахіра мала багато спадкових вад: злодійкуватість, жорстокість, нечесність, заздрість і не цуралася їх. Вона підтримувала всі темні інстинкти в Саві і цим привязала його до себе. Саме внаслідок її намовлянь (що в разі смерті Михайла вся земля дістанеться їм) Сава зважився на вбивство брата.

Символічні образи: земля – символ темної сили над людиною й водночас праці, мрії; Сава та Михайло – символи Каїна та Авеля; Івоніка, Марія, Михайло, Анна – символи добра й працелюбності; куля, яку знайшов Івоніка й здогадався, хто вбивця – символ вибору; Анна – символ нещасного кохання й материнства; дитина Анни та Петра – символ надії. Інші образи: обірвана струна, ліс, свічка, кров мертвого Михайла.

Повість Ольги Кобилянсь- кої "Земля" це глибока, страшна, переконлива роз- повідь про трагедію, яка може трапитися, коли матеріальне переважає над духовним, коли збагачення стає для людини важливі- шим за життя близьких.