2017р. Ткачук Людмила Дмитрівна – вчитель української мови та літератури

Битва, Людина, Царівна, В неділю рано зілля копала, Земля, Valse melancholique

Новина, Камінний хрест, Марія, Синя книжечка, Діточа пригода

І все-таки до тебе думка лине, Твої листи пахнуть зівялими трояндами, Одержима, Бояриня,Contra spem spero

«Краса і сила», «Момент», «Сонячна машина», «Гріх»

… мимоволі думаєш, що ся хвора, слабосила дівчина – трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну

Талановита буковинська письменниця, внесла в наше письменство новий тон, новий спосіб писання, узятий з новішої німецької літератури

Письменник сонячний. Сонцепоклонник

Коротко, сильно і страшно пише ця людина

Кого у нас читають? –... Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки інтереси сходяться на літературі? –... Кого купують? Знов –... Про Володимира Винниченка – Михайло Коцюбинський

... обзивалась на гру флояри, як самичка до дикого голуба, - співанками. Вона їх знала безліч.

Росте й горнеться кудись… та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі….

Як дівчина… ба ні, хутчій як панна, Бо й руки білі, і сама тоненька, І якось убрана не по-наськи…

На тім горбі копали жінки пісок, і зівав він ярами та печерами під небесами, як страшний велетень

Щастя – момент. Далі вже буденщина, пошлість. Я знаю вже

Построили редут.

А вона як мрія сна Чарівна, Сяє вродою святою, Неземною чистотою…

Відбились зорі у воді, Летять до хмар тумани… Там ллються пахощі густі, Там гнуться верби пяні

Народе мій, замучений, розбитий, Мов паралітик той на роздорожжу, Людським презирством, ніби струпом вкритий…»

О слово рідне! будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, Осяй мій край і розлетися Дощами судними над ним.

Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, буду жити! – Геть думи сумні!