Людина лише хворостинка, найбеззахисніше з творінь природи, але хворостинка, яка мислить... Отже, наша перевагау спроможності мислити. Лише думка звеличує нас, а не простір і час, в яких ми ніщо. Намагаймося ж бо мислити гідно: в цьому запорука моральності. Б. Паскаль

Класици́зм (англ. classicism, від лат. classicus зразковий) напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI- го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції ( XVII ст. ). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст. Для історизму важливим був принцип свободи вибору необмеженість власного, суб'єктивного трактування історичних форм.

Витоки класицизму в літературі Для класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму. Антична література

В основі класицизму лежать ідеї раціоналізму, які формувалися одночасно з такими ж ідеями в філософії Декарта. Художній твір, з точки зору класицизму, має будуватися на підставі строгих канонів, тим самим виявляючи стрункість і логічність самого світобудови. Інтерес для класицизму представляє тільки вічне, незмінне - в кожному явищі він прагне розпізнати лише суттєві, типологічні риси, відкидаючи випадкові індивідуальні ознаки. Естетика класицизму надає величезного значення суспільно-виховної функції мистецтва.

Правила класицизму Вічність ідеалу прекрасного, наслідування традицій античних майстрів. Ієрархія жанрів: високі, середні, низькі. Розум – головний критерій художньої правди. Образи відрізняються абстрактністю; персонажі схематичні, втілюють якусь одну рису.

Правила класицизму Чіткий поділ характерів на позитивні та негативні. Правило трьох єдностей – часу, місця, дії. Чітка композиція. Чистота мови, неприпустимість змішування високого і низького.

Класицизм встановлює сувору ієрархію жанрів, які діляться на високі ( ода, трагедія, епопея) і низькі ( комедія, сатира, байка). Кожен жанр має строго певні ознаки, змішування яких не допускається.

Закон трьох єдностей: єдності місця, єдності часу і єдності дії. Єдність Єдність дії пєса повинна мати один головний сюжет, другорядні сюжети зводяться до мінімуму. Єдність місця дія не переноситься у просторі, майданчик, обмежена сценою, відповідає в просторі пєси одному і тому ж місцю. Єдність часу дія пєси має займати (в реальності, передбачуваної твором) не більше 24 годин. Тобто, правило трьох єдностей передбачає що всі події пєси мають відбуватися в одному місці, упродовж однієї доби і зосереджуватися навколо головного героя в одній сюжетній лінії. Головну сюжетну лінію не можна було ускладнювати паралельними діями та епізодами. Інтрига, покладена в основу сюжету, повинна була починатися відразу, стрімко розгортатися і логічно завершуватись.

Дія ЧасМісце драматургія

Як певний напрям сформувався у Франції, в XVII столітті. Французький класицизм стверджував особистість людини як вищу цінність буття, звільняючи його від релігійно- церковного впливу.

Першою важливою спробою формулювання принципів класицизму була «Поетика» Ж. Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим був теоретичний трактат «Мистецтво поетичне» Нікола Буало (1674), написаний після того, як літературний класицизм у Франції сформувався. Застосувавши філософський метод Декарта до літератури, який полягав в узагальненні досвіду класицистів, Буало встановив суворі рамки для кожного жанру, узаконив жанрову специфіку. Для класицизму був характерний раціоналізм, представники якого вважали, що краса та істина досягаються через розум, шляхом природи, яка мислилася як відкрита розумом сутність речей. З раціоналізмом пов'язана нормативність класицизму, яка регламентувала мистецтво та літературу, встановлювала вічні та непорушні правила й закони. Для драматургії це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця). У галузі мови класицизм становив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів. Для класицизму характерний аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої суспільної верстви. Героями класицистичних творів були переважно люди аристократичного походження. Важливим складником теорії та практики класицизму була встановлена ієрархія жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні: епопея, трагедія,дидактична поема, ода, байка, сатира.епопеятрагедіядидактичнапоемаодабайкасатира

Людовік ХІІІ

Філіпп де Шампень Кардинал Рішельє

Гіацинт Ріго Людовік ХІV Держава – це я!

література архітектура живопис музика Класицизм

Найвидатніші представники класицизму Архітектура Франція: Клод Перро (1613–1688) Паризька обсерваторія (1667–1672)

Пуссен Танкред та Ермінія

Пуссен Царство флори

Пуссен Пастухи в Аркадії

Лоррен Відплиття св. Паули із Остії

Лоррен Відплиття цариці Савської

До недоліків належать приреченість до постійних повторів вироблених зразків, швидке падіння в стереотипні рішення, консервація рішень. Жорстка заданість переходила в класицизмі в надісторичність, в ігнорування сучасності. Адже задовго до цього вже вироблені ідеально прекрасні форми і пропорції. Залишається лише їх наслідувати, бо виникає ілюзія причетності до ідеальної краси і вічності. В живописі виникає низка Венер, Ганімедів, Аполлонів, йде процес постійного відтворення сюжетів античної міфології чи історії. Стиль виходить із хибної тези абсолютного ідеалу, вже виробленого в античні часи. Доходило до механічного, некритичного переносу вже створених проектів із однієї кліматичної зони до іншої. Серед таких прикладів копії італійської вілли Ротонда в Британії, Палладіїв міст в парку Царського Села тощо. Міст був скопійований з проекту Андреа Палладіо архітекторм В. Неєловим і вибудований в роках. Реакцією на помірковану, малоемоційну архітектуру класицизму стають романтичні течії псевдоготика, шинуазрі,туркоманія, єгиптоманія, що охопили практично всі країни Західної Європи. Це і дозволяло досягти різноманітності і відійти від нудного, монотонного використання одноманітних колонад, трикутних фронтонів, портиків, однакових що в Британії, що в Росії, що в Бразилії тощо. Бертель Торвальдсен Ганімед годує орла Зевса.

В Україні класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка та ін. Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький- Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки- Основ'яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII–XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців.

Класицизм в Україні, на відміну від інших національних літератур, народився та існував без боротьби з бароковою літературою. У другій половині XVIII століття, коли Україна стає російською провінцією і втрачає національні літературні й культурні центри (зокрема Київську Академію), бароко зникає саме собою. Український класицизм, незважаючи на свій не вельми різноманітний прояв, знаменує собою перехід до єдиної літературної мови. Вживання народної мови вимагали існуючі в літературі українського класицизму жанри травестія, байка, комедія, народне оповідання. Такий перехід від білінгвічного бароко (церковнослов'янська й українська мови) стає для України справжнім літературним ренесансом. Палац Потоцьких (Одеський художній музей) Спасо-Преображенський кафедральний собор (Дніпропетровськ) Костел Іоана Предтечі, м. Біла Церква

Просвітницький класицизм – напрям у французькій літературі XVIІ ст., який розвивав основні формальні принципи класицизму у нових історичних умовах. Просвітницький класицизм (наприклад, творчість Вольтера) був наповнений новим змістом, суголосним ідеям доби Просвітництва: наприклад, ідея абсолютної монархії поступається місцем мотивам боротьби проти тиранії необмеженої монархічної влади, проти релігійного фанатизму, боротьби за парламентські та республіканські форми правління, за віротерпимість та торжество Розуму. Вольтер (1694–1778)

Ампір (фр. empire – імперія) – термін, що його застосовують в мистецтвознавстві до західноєвропейського класицизму часів імперії Наполеона І, переважно в архітектурі, портретному живопису та декоративно-ужитковому мистецтві. Для ампіру є характерним звернення до традицій імператорського Риму з його прагненням до строгої величі та помпезності, холодної елегантності. Тріумфальна арка на площі Каррузель в Парижі