Підготувала Т.Л.І.

Народження: 5 жовтня 1909 Новиця, Горлицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Смерть: 6 липня 1937 (27 років) Львів, Львівське воєводство, Польська Республіка Громадянство(підданство): Австро-Угорщина Українська Народна Республіка Польща Мова творів: українська мова Рід діяльності: поет, письменник, перекладач і літературознавець Роки активності: Напрямок: література Жанр: поезія, проза, переклад, стаття

Народився на Лемківщині в родині греко-католицького священика Василя Антонича. Справжнє прізвище батька було Кіт, яке родина змінила перед народженням єдиного сина. Мати майбутнього письменника Ольга Волошинович походила із села Липовець Сяноцького повіту. Початкову освіту майбутній поет здобував під наглядом приватної вчительки. Батько поета Пам'ятний знак на батьківщині поета у с. Новиця

У 1914 р. родина Антоничів перебралася до Відня, де з гіркою бідою перебула чотири роки. У 1919р. Богдан з мамою (батька заарештувала польська влада) переїхали на Пряшівщину до материного брата, якого невдовзі режим Пілсудського скарав на смерть за домагання прав для галицької Лемківщини. Відень, 1914 Пряшів

Упродовж 1920–1928 навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. «На цілу Лемківщину це була одинока гімназія, де вчили також і української мови» (М. Кудлик, однокласник Антонича). Тут викладали, зокрема, професор Володимир Чайківський, професор Лев Ґец. З першого і до останнього класу Антонич відзначався як найкращий учень. Гімназія імені Королеви Софії, сучасний вигляд Лев Ґец

Із середини 1920-х років батьки Богдана-Ігоря Антонича жили в селі Бортятин (тепер Мостиського району Львівської області), де отець Василь був місцевим парохом. Б. І. Антонич часто приїжджав сюди, тут написав низку своїх творів. Музей – садиба у с.Бортятині Мостиського району Львівської області, де проживали і поховані батьки поета

Протягом 1928–1933 Антонич студент Львівського університету (тоді Яна Казимира, тепер імені Івана Франка), де навчався на філософському факультеті (спеціальність польська філологія). Серед викладачів Антонича були літературознавці В. А. Брухнальський, Є. Кухарський, славіст В. Ташицький, філософ К. Твардовський, мовознавець Є. Курилович та ін. Антонич брав активну участь у роботі семінарів професорів Г. К. Ґертнера (польська мова), Ю. Кляйнера (польська література) та Я. Янува (українська (руська) мова та література), під їхнім керівництвом писав наукові роботи. Львівський національний університет імені Івана Франка

Ще під час навчання в університеті Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя столиці Західної України, був членом гуртка студентів-україністів при Науковій секції Товариства прихильників освіти, наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України. Гурток студентів- україністів у Львові, червень 1931 р. 2 ряд знизу, перший зліва Богдан-Ігор Антонич, поряд Ірина Пеленська, посередині лектор Йосип Федорович Шемлей.

Перший свій вірш поет опублікував 1931 року в пластовому журналі «Вогні». Потім він розміщував поезії в багатьох періодичних виданнях. Незважаючи на велику поетичну творчість і важкий процес засвоєння літературної мови, поет все-таки знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику. Він виступав з доповідями про українську та чужу літератури; робив переклади; писав рецензії; публікував сатиричні фейлетони та пародії, в яких виявив гостру дотепність. Вів літературну хроніку у часописі «Дажбог». Крім того, він випробовував свої сили в прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новела «Три мандоліни» та великий фрагмент повісті, що мала називатися «На другому березі». Він склав лібрето до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький.

Проводив редакторську діяльність, деякий час редагував журнал «Дажбог» і разом з Володимиром Гаврилюком журнал «Карби». Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику. За спогадами сучасників, був короткозорим, невисокого зросту, темне волосся зачісував наверх, одягався елегантно, по моді. Будинок у Львові (Городоцька, 50), де Антонич мешкав із 1928 до 1937 р.

Помер Антонич на двадцять сьомому році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легень перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало. Похований у Львові на Янівському цвинтарі. Могила Богдана-Ігора Антонича на Янівському цвинтарі Пам'ятник поетові у Львові на вул. Городоцькі й