* Проаналізувати політику більшовиків у галузі культури в роки непу; * розглянути складові частини політики коренізації; * визначити роль ідеології в культурних процесах; * пояснити зміст основних термінів і понять; формувати в учнів логічне та історичне мислення; * виховувати їх на кращих зразках національної культури.
З якими історичними подіями повязані ці плакати?
Перший герб СРСР З якими історичними подіями повязані ці плакати?
* У період непу партія продовжувала політику культурної революції. Політизація культурного процесу не приховувалася: партія вимагала, щоб культура була національною за змістом, але не суперечила комуністичній теорії. * Метою культурної революції було формування у свідомості мас певних стереотипів, які б зробили поведінку широких верств населення прогнозованою та контрольованою з боку органів радянської влади. В останні роки непу утверджувалися погляди на культуру як на один із напрямків соціалістичного будівництва поряд з індустріалізацією та колективізацією сільського господарства. У сфері культури не вистачало інтелігенції, радянське керівництво залежало від так званих «буржуазних спеціалістів». Тому постало завдання створити власну інтелігенцію або змусити «буржуазних спеціалістів» робити те, що потрібне радянській владі. Незгодних чекали репресії. * Попри все, 1920-ті рр. були періодом небаченого розвитку, надій і сподівань в українській культурі. Недарма ті часи називають періодом відродження культури. Україномовна освіта та її підтримка з боку держави мали велике значення для розвитку національної культури. Однак головним поштовхом до відродження була революція, яка сповнила культурну діяльність відчуттям новизни, свідомістю звільнення від старого світу та його обмежень.
«Культурна революція» створити систему народної освіти ліквідувати неписьменність використати наукові досягнення для соціалістичного будівництва. перетворити літературу, мистецтво, гуманітарні науки на інструмент ідеологічного впливу на маси сформувати кадри нової інтелігенції
Українізація (складова частина коренізації) - політика більшовицького керівництва в 1920-х рр., спрямована на збільшення представництва українців в органах влади, культури, освіти, державних установ; розширення сфери застосування української мови в суспільстві; пробудження інтересу до національної української культури. МетаУтвердження радянської влади в Україні, створення для неї національного підґрунтя. Період здійсненння 1923-поч. 30-х рр. ХХ ст. Основні провідники М. Скрипник, О. Шумський Основні положення (сформовані рішеннями ХІІ зїзду РКП(б) у квітні 1923 р.) підготовка, виховання та висування керівних кадрів корінної національності; урахування національних чинників при формуванні партійного та державного апарату; організація мережі навчальних, виховних закладів, закладів культури, преси, книговидавничої справи мовами корінних національностей; вивчення національної історії, відродження та розвиток національних традицій і культури. Підсумки, результати У 1930 р. кількість шкіл з українською мовою навчання становила 85 %, на українську мову було переведено 75 % діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90 % газет, понад 50 % книг і журналів. Кількість українців серед службовців держ-апарату зросла з 35 до 54 %; сприяла залученню до радянського культурного будівництва української інтелігенції, повернулася з еміграції частина діячів культури й науки; відбувся бурхливий розвиток української культури («Відродження»); були забезпечені культурно-національні права національних меншин, створені адміністративні національні райони.
…У цьому напрямку нинішньої політики більшовиків я вбачаю чергову їхню поступку стихійній силі українського національного руху, а водночас логічно послідовний і політичний захід з метою оволо- діти силою цього руху й зміцнити свої позиції в Україні… …Більшовицька українізація має розглядатися як одна ланка того плану, що вони його виношують на випадок збройного конфлікту зі своїми сусідами. Говорити про успіхи її в самій Україні поки що пе- редчасно. Відомості, які надходять звідти, змушують поставитися до неї радше з недовірою й застереженнями. Як в усьому, що декларують більшовики, так і в цьому питанні за гучними і гарни- ми словами та високими ідеями криється чимало фарисейства й сурогату. Так, українізація спрощено і прямолінійно зводиться лише до переходу на українську мову в діловодстві і до запровадження її у школах як знаряддя навчання в дусі комуністичних ідей. Поки що не чутно, щоб до колосальної за своїм змістом й обсягом роботи українізації залучено було культурні сили України, які не сповідують комуністичної віри. Ні, українізацію проводить переважно зайшлий елемент, комуністи з Москви, які наспіх самі ледь навчилися і навчаються української мови. Не важко уявити, скільки викривлень і шкоди принесе така українізація справжній національній культурі… Нарочистість і фарисейство украї- нізації, проводжуваної більшовиками, тим більше впадає в око, що одночасно з декларуванням і час- ткової реалізацією її комуністичні лідери поклали край останнім ознакам державної самостійності УСРР… Таким чином, українізація, проваджувана більшовиками, в зазначених умовах постає як обдуманий хід політичної гри в інтересах комунізму, а не як справжній засіб задоволення національних потреб 35- мільйонного населення України. (З інтервю із С. Петлюрою про українізацію (1924 р.) * Яку оцінку дає С. Петлюра українізації? * 2) Чи відповідала його оцінка реальному стану речей?
1921 року РНК УСРР ухвалив декрет про ліквідацію неписьменності населення віком від 8 до 50 років. Цього ж року в Україні була створена надзвичайна комісія для боротьби з неписьменністю року засновано товариство «Геть неписьменність!» До боротьби з неписьменністю приєдналися комсомольські, профспілкові, культурно-просвітні організації і навіть військові. На 1927 рік їм удалося навчити читати й писати понад 2 млн. осіб, проте неписьменними залишилися мільйони дорослих та понад 40% дітей шкільного віку. Комуністична партія поставила систему освіти під невсипний контроль для того, щоб: поєднати навчання з комуністичним вихованням; порвати з буржуазним минулим і прищепити масам комуністичні цінності, ідеологію та мораль; поєднати навчання з виробничою працею; широко залучити до навчання дітей робітників і селян. Для дітей трудящих вища освіта була безкоштовною. Держава всебічно сприяла діяльності «робфаків» (робітничих факультетів), які готували до навчання у вищих навчальних закладах молодих спеціалістів, комсомольців, радянських активістів.
* Виховання дітей віком від 4 до 8 років здійснювалося у дитячих садках та дитячих будинках; з 8 до 15 років у дитячих будинках та семирічних трудових школах; від 15 років, після закінчення семирічки, підлітки вступали до профшколи з дворічним терміном навчання. * Основну увагу початкова школа зосереджувала на підготовці молоді для виробництва. * Вищими навчальними закладами у рр. були технікуми й інститути. Технікуми готували спеціалістів вузького профілю для виробництва. Інститути здійснювали підготовку адміністраторів, організаторів виробництва.
Поміркуйте, до чого закликали ці плакати? Яка політична сила була їх автором/замовником? Які художні засоби використав автор?
Центром наукового життя УСРР стала Академія наук України (до 1936 року Всеукраїнська академія наук). Вона розгорнула науково-дослідну роботу в трьох напрямках: історико-філологічному, фізико-математичному, соціально-економічному. З Академією наук у період її становлення пов'язана діяльність природознавця В. Вернадського, історика Д. Багалія, математиків Д. Граве, М. Крилова, Г. Пфейфера, філолога А. Кримського, видатних медиків О. Богомольця й М. Стражеска та ін. Під впливом змін, викликаних новою економічною політикою, в Україну поверталися чимало видатних науковців, серед них і Михайло Грушевський. Як і в роки царату, Україні відводилася роль периферії. Українські більшовики засудили волобуєвщину, а ім'я талановитого вченого викреслили з історії вітчизняної науки. Президенти ВУАН: 1921 р. президентом УАН було обрано М. Василенка. Березень 1922 р. - О. Левицького. Травень 1922 р. - президентом став В. Липський (до 1928 р.)
* Філософський пароплав умовна назва каральної кампанії за ініціативою В. Леніна по засланню відомих представників російських інтелектуалів, нелояльних до влади більшовиків, за кордон. * У травні 1922 року Ленін запропонував замінити деякі каральні операції висилкою ідеологічних супротивників з верстви інтелектуалів, професорсько- викладацького прошарку, журналістів, письменників, релігійних і політичних філософів. За рішенням ВЦВК були складені переліки осіб підозрілих та гідних заслання. * «Філософський пароплав» загальна назва для двох рейсів німецьких пассажирських пароплавів «Обербюрґермайстер Гакен» (2930 вересня ) та «Пройссен» ( 1617 листопада) 1922 року, силоміць вигнаних з Петрограду в Щецин більш ніж 160 науковців, письменників, філософів, професорів вищих навчальних закладів країни. * Внесені до переліків на висилку особи примусово подавали заяву на депортацію з СРСР, мали зробити це своїм коштом, давали підписку про згоду на покарання розстрілом у випадках самовільного повернення з заслання. Було встановлено повну заборону на вивіз матеріальних речей, приватних бібліотек та коштовностей, рахуючи навіть власні хрестики. Кількість засланих значно збільшувалась за рахунок членів родини та старих батьків. Ніяких компенсацій за втрачене майно не було. «Мы этих людей выслали потому, что расстрелять их не было повода, а терпеть было невозможно» (Л. Троцький)
Важливою подією літературного життя України другої половини 20-х pp. стала дискусія про майбутні перспективи й напрямки розвитку української літератури. У її центрі опинився М. Хвильовий, який виступив натхненником широкого використання досягнень європейського мистецтва, відступу від вульгаризації й просвітянщини (її проводили «Гарт» і «Плуг»), однобокої орієнтації на російську культуру. Без Європи, поза Європою М. Хвильовий не уявляв українського ренесансу. Він проголосив украй сміливе тоді гасло: «Геть від Москви! Дайош Європу!» Московське керівництво, особливо Й. Сталін, оцінили виступ М. Хвильового як поширення антиросійських настроїв в Україні. Письменника гостро критикували, але врешті-решт його разом з діячами ВАПЛІТЕ змусили писати лист розкаяння. «Хвильовизм» був розбитий, а ВАПЛІТЕ розпущена. Микола Хвильовий ( ) Микола Хвильовий український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Народився Микола Григорович Фітільов (таке справжнє прізвище письменника) 13 грудня 1893р. в селищі Тростянець, нині райцентр Сумської області. Брав участь у першій світовій та громадянській війнах, з 1921p. живе й працює в Харкові, де активно заявив про себе як один з організаторів літературно- художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій Гарту, ВАПЛІТЕ, Пролітфронту. Однак письменник змушений був існувати в умовах творчої несвободи. Хвильового звинувачували в антипартійності, українському буржуазному націоналізмі, намаганні відірвати українську культуру та літературу від культури російської. В атмосфері шаленого цькування, передчуваючи наближення тотального терору, М. Хвильовий покінчив життя самогубством 13 травня 1933p.
п/п Н а з в а Роки існування Де засновано Учасники 1.«Плуг» /спілка селянських письменників/ 1922 Харків, Київ А.Головко 2.«Празька школи»20-ті рр. ХХ ст. Прага, Падєбради Є.Маланюк, Ю. Клен, О. Ольжич, О.Теліга та ін. 3.«Гарт»1923ХарківВ.Еллан-Блакитний /ініціатор/, О.Довженко, В.Сосюра, П.Тичина, М.Хвильовий та ін. 4.«Ланка»1924 /з 1926 – МАРС/ В. Підмогильний, Г. Косинка, Б. Антоненко- Давидович, Т. Осьмачка, Є. Плужник та ін. 5.ВАПЛІТЕ /спілка проле- тарських письменників/ ХарківМ.Хвильовий /ініціатор/, М.Куліш /президент/, В.Сосюра, П.Тичина, Ю. Яновський, О. Довженко, П. Панч /25 осіб/ 6.«Молодняк» /організація молодих письменників/ Харків 7.Неокласики20-ті рр. ХХ ст. КиївМ. Зеров, М. Рильський, П. Филипович, М.Драй-Хмара, Ю.Клен /Освальд Бургардт/ 8.ВУСПП1927ХарківУ протиставлення ВАПЛІТЕ, неокласикам, МАРСу… 9.«Танк» /відг. «празької школи»/ 1929ВаршаваЮ.Липа, Є.Маланюк, О.Теліга 10.СПУ /спілка письменників України/ 1932Україна«слухняні» письменники України
Завдання: правильно вставити поняття, імена, дати в історичний текст * Одним із завдань культурної революції було (створити систему народної освіти за європейським зразком; сформувати кадри нової інтелігенції). * З (1921, 1923 р.) створювалися школи ліквідації неписьменності лікнепи, у яких мали навчатися всі, хто не вміє читати й писати віком від 8 до 50 років. * Українізація - політика більшовицького керівництва, прийнята на (Х, ХІІ, ХІІІ зїзді РКП(б) у (1921, 1923 р), спрямована на збільшення представництва українців в органах влади, культури, освіти, державних установ; розширення сфери застосування української мови в суспільстві. Основними провідниками політики українізації стали (М. Скрипник, М. Грушевський, О.Шумський). * Каральна кампанія за ініціативою В. Леніна по засланню відомих представників російських інтелектуалів, нелояльних до влади більшовиків, за кордон отримала назву («літературна дискусія», «філософський пароплав», «робітфак») * У рр. Українську Академію наук очолював (В. Вернадський, О. Левицький, М. Василенко). * Політика українізації сприяла появі у 1926 р. у (Києві, Харкові, Одесі) Вільної Академії пролетарської літератури, ініціатором створення якої став (М. Хвильовий, В.Еллан-Блакитний, М.Зеров).
Перевірте себе! * Одним із завдань культурної революції було сформувати кадри нової інтелігенції. * З 1921 р. створювалися школи ліквідації неписьменності лікнепи, у яких мали навчатися всі, хто не вміє читати й писати віком від 8 до 50 років. * Українізація - політика більшовицького керівництва, прийнята на ХІІ зїзді РКП(б) у 1923 р., спрямована на збільшення представництва українців в органах влади, культури, освіти, державних установ; розширення сфери застосування української мови в суспільстві. Основними провідниками політики українізації стали М. Скрипник, О.Шумський. * Каральна кампанія за ініціативою В. Леніна по засланню відомих представників російських інтелектуалів, нелояльних до влади більшовиків, за кордон отримала назву «філософський пароплав». * У рр. Українську Академію наук очолював М. Василенко. * Політика українізації сприяла появі у 1926 р. у Харкові Вільної Академії пролетарської літератури, ініціатором створення якої став М. Хвильовий.