Презентація на тему : Загребельний Павло Архипович з дисципліни : Українська література підготувала студентка групи 21КТ ГМК Грипич Олена Сергіївна

Зміст Вступ Біографія Літературна робота та кінематографічна діяльність Роман Диво Романи про Київську Русь Висновок. Цитати з книг Павла Загребельного

Вступ Найнебезпечнішою з пристрастей, не лічачи страху перед богами і перед смертю, є любов до жінки. Павло Архипович Загребельний (25 серпня 1924, с. Солошине, Кобеляцький район, Полтавська область 3 лютого 2009, Київ) український письменник, Герой України, лауреат Державної премії СРСР, Шевченківської премії.

Біографія Народився 25 серпня 1924 р. в с. Солошине на Полтавщині.

року закінчено десятирічку; Вчорашній випускник, ще не маючи повних сімнадцяти років, пішов добровольцем до армії. Був курсантом 2-го Київського артучилища, брав участь в обороні Києва, у серпні 1941 р. був поранений. Після шпиталю знову військове училище, знову фронт, тяжке поранення в серпні 1942 р., після якого полон, і до лютого 1945 р. фашистські концтабори смерті.

У 1945 p. працює у радянській воєнній місії в Західній Німеччині. З 1946 p. навчається на філологічному факультеті Дніпропетровського університету. По його закінченню (1951 p.) майже півтора десятиліття журналістської роботи (в обласній дніпропетровській газеті, в журналі «Вітчизна» в Києві), поєднуваної з письменницькою працею.

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Серйозною заявкою на письменницьку зрілість стала «Дума про невмирущого» (1957), присвячена воїнському та людському подвигу молодого радянського солдата, який загинув у фашистському концтаборі

У pp. Загребельний працює головним редактором «Літературної газети» (пізніше «Літературна Україна»), приблизно в той же час з'явилися три перші романи письменника: «Європа 45» (1959), «Європа. Захід» (1960), «Спека» (1960).

У секретар й секретар правління Спілки письменників України. Голова Комітету з Державних премій ім. Т.Шевченка ( ). Депутат ВР СРСР скликання ( ), ВР УРСР 9 скликання ( ). Член КПРС ( ), кандидат у члени ЦК КПУ ( ), член ЦК КПУ ( ). Член Комітету Національних премій України ім. Т.Шевченка ( ).

Помер 3 лютого 2009 року у віці 84 років після затяжного туберкульозу. Похований в Києві на Байковому кладовищі

Літературна робота У другій половині 50-х років Павло Загребельний видав збірки оповідань «Учитель» (1957), «Новели морського узбережжя» (1958), повісті «Марево», «Там, де співають жайворонки» (1956), «Долина довгих снів» (1957).

Протягом х років письменник створив більшу частину своїх романів, зокрема і найвагоміші з них: «День для прийдешнього» (1964); «Шепіт» (1966); «Добрий диявол» (1967); «Диво» (1968); трилогія «З погляду вічності» (1970); «Розгін» (Державна премія СРСР, 1980) ; «Левине серце», (продовженням «Левиного серця» став роман «Вигнання з раю» (1985)); «Переходимо до любові» (1971); «Намилена трава» (1974); «Євпраксія» (1975); «Південний комфорт» («Вітчизна», 1984). «Гопак під шибеницею»

Кінематографічна діяльність За сценаріями Павла Загребельного поставлені фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1964, за участю М. Фігуровського), «Перевірено мін немає» (1965, у співавт.з Ю. Лисенком, О. Сацьким та П. Голубовичем), «Лаври» (1972, т/ф, у співавт.з О. Сацьким), «І земля стрибала мені назустріч» (1975), «Хто за? Хто проти?» (1977, т/ф), «Ярослав Мудрий» (1981, у співавт. з Г. Коханом), «Розгін» (1983, т/ф, у співавт. з Г. Коханом і М. Резниковичем). Про Павла Загребельного знято фільм «Сонет 29» (2000). Нагороджений орденами Трудового Червоного прапора, Дружби народів, двома орденами «Знак Пошани» та медалями. Член Національних спілок письменників і кінематографістів України.

Роман "Диво" - перший історичний роман П. Загребельного

Трагедійні ситуації в історичних романах. Характерно, що коли П. Загребельний тільки починав розробляти історичну тематику, це і для критиків, і дія шанувальників його таланту стало цілковитою несподіванкою, оскільки він після спроб знайти себе в пригодницьких і навіть фантастичних творах. нарешті остаточно сформувався в письменника гостро- сучасної теми. В усіх своїх історичних романах митець звертається до традиційних ситуацій. Перед багатьма моральними альтернативами постають його герої, і нерідко зроблений ними вибір вартий їхнього життя.

Справжня історія це історія творення. Роман "Диво" має оригінальну композицію: у ньому поєднуються в одній розповіді далека минувшина й сучасність, зіставляється те, що реально було розділене майже тисячоліттям. Це стало можливим завдяки тому, що центром цих періодів виступає реальний образ Софії Київської дивовижної пам'ятки архітектури часів князювання Ярослава Мудрого. Це незвичайне диво, що "ніколи не кінчається й не переводиться". Великою мірою собор є символічним образом. Софія як художній символ і як реальна історична пам'ятка, сконцентрувала в собі весь сильний дух народу, його невмирущість та нескореність. Собор не нагадував візантійських церков, було у ньому "щось буйно-рожеве, приховано-поганське", як у тих дерев'яних язичницьких святинях, що їх на той час палили й нищили по всій Русі. "Він був барвистий, як душа й уява народу, що створив його".

Найбільше диво в романі це люди. Письменник детально змальовує складні людські долі, глибоко розкриваючи психологію своїх персонажів. Більшість людських характерів у творі життєво правдиві, повнокровні. Чим вони цікаві? Неповторюваністю прояву повторюваного. Вони наче жадають одного: дива. Хто шукає його і знаходить, хто втрачає його або знищує, а хто творить його в муках і любові.

Суперечливий образ князя Ярослава. Складним постає образ київського князя Ярослава, який зображується реальною людиною: твердим, цілеспрямованим і жорстоким, закоханим у книги, мудрим, і водночас незахищеним. слабким, як звичайний смертний. У романі П. Загребельний не просто стежить за розвитком подій, життєвих колізій, а намагається дати їм філософеько-етичне тлумачення, робить це досить непомітно, ненав'язливо, часто через самих героїв.

Часова двоплановість у романі. Дія в романі "Диво" починається 992 року, а завершується 1037 роком. Цей сюжетний пласт давнього минулого органічно доповнюється розповіддю про сорокові та шістдесяті роки нашого століття. Вони творять своєрідну композицію роману. Тут вигадливо переплітаються століття віддалені й сучасні, їх перехрещення об'єднує авторський задум показати непроминущість культурних надбань у духовній історії народу. Образ неповторного дива Софії Київської є тим центром, навколо якого розгортаються різночасові події. Цей шедевр зодчества зводить народний умілець Сивоок, а історик Гордій Отава захищає його від фашистів. Так постає в романі думка про незниеність зв'язку поколінь, про його моральні, етичні, духовні уроки.

Романи про Київську Русь "Євпраксія" - історичний роман Павла Загребельного з часів Київської Русі, про трагічну долю київської князівни Євпраксії Всеволодівни, яка зуміла позбавити престолу могутнього німецького імператора. Євпраксія ( )

Первоміст (1969) Смерть у Києві ( ) « Первоміст » - про побудованій Володимиром Мономахом першому мосту через Дніпро "Смерть у Києві" розповідає про боротьбу Юрія Долгорукова за об'єднання руських земель в єдину державу За ці романи П. Загребельний був удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Шевченка.

Висновок. Цитати з книг Павла Загребельного Велич людини-у спокої, а спокій-у терпеливості й повільності. Без зволікань слід розправлятися тільки з ворогами. Вершина радості існування - любов. Вісті - це теж товар. Їх можна пускати в обіг одразу, іноді доводиться складати в караван-сараях до слушної нагоди, але нехтувати ними справжній купець ніколи не стане. Влада - це не одні лише виваты та молодечество і розмахування шаблею. Це насамперед чорна робота, страшна і нескінченна. Взагалі коли ти стоїш, а твій супротивник сидить, то вже цим ваші ролі визначено наперед: той, хто сидить, звинувачує, хто стоїть-виправдовується. Час - це всевладний творець справ великих і видатних людей. Всяка птиця через мови гине. Геній, як істина, сильніше деспотів.