Так ми щиро співчуваємо нещасній долі Катерини, котра покохала москалика, як знало серденько і не змогла пережити людських принижень і знущань. Біга Катря боса лісом, Біга та голосить; То проклина свого Йвана, То плаче, то просить. «Прийми, Боже, мою душу, А ти моє тіло!» Шубовсть в воду!.. Попід льодом Геть загуркотіло. Вибігає на возлісся; Кругом подивилась, Та в яр... біжить... Серед ставу Мовчки опинилась.

В поезії «Дівичії ночі» самотність і незреалізованість у коханні стають причиною страждань молодої дівчини… Немає з ким полюбитись, Серцем поділитись... Серце моє! серце моє! Тяжко тобі битись Одинокому. Я любить, я жити хочу Серцем, не красою! А мені ще й завидують, Гордою і злою Злії люди нарікають. Сльози полилися... Білі руки простяглися, В подушку впилися.

Балада «Тополя» про дівочі душевні поневіряння й виснажливий пошук відповіді на доленосне запитання « …чи діжду я пари?» Таку пісню чорнобрива В степу заспівала. Зілля дива наробило Тополею стала. Не вернулася додому, Не діждала пари; Тонка-тонка та висока До самої хмари.

Балада «Причинна» також розповідає про нещасну долю молодої дівчини, ще й сироти, яка довірила своє життя ворожці, яка її і згубила Збиралися подруженьки, Слізоньки втирають; Збиралися товариші Та ями копають; Прийшли попи з корогвами, Задзвонили дзвони. Поховали громадою Як слід, по закону. Насипали край дороги Дві могили в житі. Нема кому запитати, За що їх убито? Така її доля... О боже мій милий! За що ж ти караєш її, молоду? За те, що так щиро вона полюбила Козацькії очі?.. Прости сироту!

Чи не найбільше уваги автор приділяє постатям зраджених, зведених героїнь. Зображаючи покриток, поет акцентує на тому, що саме наївність і недосвідченість дівчат змушують їх легко повірити обіцянкам кривдників…

У сюжеті поеми "Слепая" розкривається реальний, справжній зміст, здавалося б, звичайної побутової історії про зраду паном дівчини. Символіка Шевченкової поеми полягає у тавруванні страшнішого зла - зради батьківщини.

Саме наймичками, відьмами, совами, сліпими, черницями були жінки в тодішньому суспільстві. Прочитаємо одну лише поему "Відьма" і переконаємось, що це звинувачувальний акт тодішньому гнобительському ладові. Ось вона: В свитині латаній дрожала Якась людина. На ногах І на руках повиступала Од стужі кров... аж струпом стала І довгі коси в реп'яхах О поли бились в ковтунах. Постояла, а потім сіла Коло огню і руки гріла Що се таке? Се не мара. Моя се мати і сестра, Моя се відьма, щоб ви знали.

"Такого полум'яного культу материнства, писав М.Рильський, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері". "Такого полум'яного культу материнства, писав М.Рильський, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, в матері".

« Утоплена» Матір пропонує доньці сходи й скупатись у ставку, на що та погоджується. За ними тим часом спостерігав з того боку ставка «рибалонька». Матір Ганнусі навісніє від злості бачачи молодість і красу дочки. Ніби божевільна вона накидується на неї і вони падають разом у воду. Рибалонька кидається у воду, щоб урятувати свою кохану, проте пізно він звільняє Ганнусю із закляклих рук матері вона мертва. На жовтому піску лежить мертва утоплена, «а з нею стара люта мати», що теж загинула. З відчаю молодий рибалка теж топиться у ставку.

. Врага не буде, супостата, А буде син, і буде мати, І будуть люди на землі.