Поет, перекладач, теоретик літератури, культурний і громадський діяч другої половини 17 ст.
Київ Чернігів Харків Полтава Лазар Баранович Григорій Сковорода Іван Величковський
В 1660-х роках навчався в Києво-Могилянській колегії. У 1670-х роках – першій половині 80-х років жив у Чернігові, працював у друкарні Лазаря Барановича і входив до чернігівського гуртка поетів р. оселився в Полтаві, служив священиком. Найперші твори, очевидно, були написані в 70-х роках 17 ст. і разом з творами інших авторів увійшли до збірки «Антологія». Відомі також дві авторські книжки: «Зегар з полузегарком», «Млеко од овці пастору належноє».
Центральне місце відводиться Богові. Релігійне забарвлення всієї культури. Посилення ролі церкви й держави. Спроба з'єднати античність із християнством. Культ «сильної та вищої людини» для служби Богу.
Рухливість, динамізм, потреба в русі, зміні, трагічному напруженні та катастрофі. Пристрасть до сміливих комбінацій, до авантюри, чудернацького, незвичайного. Поруч із зображенням повного життя є й закоханість у тему смерті.
Прагнення перебільшення, гіперболи, антитези, метафоричність мови. Мета мистецтва за часів бароко вразити читача, зацікавити його несподіваними стилістичними ефектами.
Полемічна літератураПослання І.Вишенського «Низькі» комедійно- гумористичні жанри Шкільна драма, «різдвяні» й «великодні» вірші- травестії Е піграматична поезія Е піграми Лазаря Барановича Ораторська прозаПроповіді Дмитра Туптала Історико-мемуарна прозаЛітопис Самійла Величка Пісенно-інтимна барочна лірика Панегірична поезія на честь титулованих осіб
Найцінніші надбання бароко гуманізм, заглибленість у внутрішній світ людини, нетерпимість до зла в усіх його проявах, яскравість викладу художнього матеріалу, динамізм розвитку сюжету, поширення можливостей зображувально- виражальних засобів, продуктивне словотворення тощо були засвоєні митцями наступного часу.
Курйозний вірш (фр. curieux допитливий, цікавий) це вишуканий поетичний твір, незвичайний за формою, для якого характерне поєднання зорових і слухових елементів, узгоджених зі змістом. Твір, у якому домінує зоровий ефект, називають фігурним (латин. figura вид, образ), такий вірш може мати різну графічну форму: трикутник, хрест, зірка, дерево, сокира тощо.
В сем столпЂ выражаютъся вЂ́ршы от двóх силляб аж до тринáдцяти. 2. ДЂво, ди́во 3. всей земли́! Пріємлѝ 4. сію хвáлу, лю́бо мáлу, 5. прáцы моє́я во чéсть твоє̀я 6. слáвы составленну, тебЂ освящéнну. 7. Юже рáб твóй принесè не от мудра словесè, 8. но от сердца чиста, прáва, Занè твоя̀ прáва слáва. 9. Достóйно тя никтóже мóжет восхвали́ти, вся́к [не возможет]. 10. Твоя бо слáва вьíшш[е всЂх земных] И над небесных благопри[ємных] 11. Жи́телей умы, пéрвая по бозЂ Присно блажи́ма в рóдЂ вЂ́рных мнóзЂ. 12. Ты єсѝ стóлп слáвы, пречистая дЂво, ДивнЂ́йшеє міру над сéдм ди́вов ди́во. 13. Сéдм ди́вов погибóша, твоє́я, о [мати], Стóлп крЂ́пости вовЂ́ки будет преб[ывати).
єст вЂ́рш склáдне помЂ́шаного поря́дку, котóрый як ся мáєт винайдовати, ни́жей указано єст. Тýт такій поря́док мáєт бьíти: От[ец дщ]ер избрà крáсну, Сын матер возлюбѝ благу, УтЂшител невЂ́сту снискà чисту. Отец, сын, утЂшител, дщер, матер, невЂсту, избрà, возлюбѝ, снискà, крáсну, благу, чисту.
Яко ни́ву ря́сно плóды украшáют, Тáко дЂву красно рóды ублажáют. Ни́ву ря́сно плóды украшáют яко, ДЂву крáсно роды ублажáют тáко. Ря́сно плóды украшáют яко ни́ву. Крáсно рóды ублажáют тако дЂву. Плóды украшáют яко ни́ву ря́сно, Рóды ублажáют тáко дЂву крáсно. Украшáют яко ни́ву [рясно плó]ды, Ублажáют тáко д[Ђву красно род]ы. Яко плóды ря́сно ни́ву [украшают], Тáко рóды крáсно дЂву ублажáют. Ни́ву украшáют ря́сно плóды яко, ДЂву ублажáют крáсно рóды тáко. Ря́сно яко плóды украшáют ни́ву. Крáсно тáко рóды ублажáют дЂву. Плóды яко ни́ву украшáют ря́сно, Рóды тáко дЂву ублажáют красно. Украшáют яко ря́сно ни́ву плóды, Ублажáют тáко крáсно дЂву рóды.
єст вЂрш, котóрый, гды читáєтся, як вЂ́рш идéт, жáрты тьíлко стрóит. Лéч гды в нем кождое слóвко пéршои строкѝ з словáми другóи, проти́вко стоячыми, злучáти бýдеш, зáраз іншый сéнс, правди́вый, укáжет. Остáв молитву, дЂ́вство растлѝ, злых чти́, дрýже, ЛЂ́ность любѝ, сохраняй злóсть, лáй дóбрых дýже. Возненавижд трезвенных, пя́ниц люби́ зЂло, Гóрдых почитай, злослов смиренных всецЂ́зло. Остáв молитву, дЂ́вство растлѝ, злых чти́, дрýже, ЛЂ́ность любѝ, сохраняй злóсть, лáй дóбрых дýже. Возненавижд трезвенных, пя́ниц люби́ зЂло, Гóрдых почитай, злослов смиренных всецЂ́зло.
єст вЂрш, котóрый краєгранéсієм, то єст початкóвыми лЂтéрами, имя̀ сіє МÁРІЯ изображáєт. А до тогò и лЂтеры, яко то M, A, P и прочіи, що значáт, прóзвиском выражáєт. МыслЂ́те, мьíсль имЂйте, но нé мощно знáти, Аз, дЂ́ва, кáко могóх господа зачáти. Рцѝ тóкмо со вЂ́рою, вся́к христіяни́не, Іже вся свЂдый, боже, ты вЂ́си єди́не, Аз, чиста єди́на, дЂва ношý сына.
єст вЂрш, на єдину̀ кадéнцЂю конча[ю]чійся, в котóром всЂ̀стишкѝ в єдно сéє имя̀ АННА впадáют. Роди, избранна [пречистую, Анна], В cno[tach пр]остранна, Порока странна, Сладкая манна, Чистая панна, Яко нам данна, Богу осáнна.
єст вЂ́рш, в котóром якобы нЂ́коє ехо, то єст одзóв, до кождого стихóв концà д†силля́бы, з конéчных же лЂтéр уформовáны, отзывáютъся. Чтò плáчеши, Адáме: земнаго ли края? Рáя. Чему̀ в óнь не внійдеши, бои́ш ли ся брáны? Рáны. Не м[ожеши] ли внійти внýтр єгò побЂдно? БЂ́дно. Илѝ возбранéн тебЂ̀вход єст херуви́ми? Ими.
єст вЂ́рш, котóрого лЂтéры, и вспáк читáючися, тóй же тéкст выражáют. Менè рáди на рáдость Богом міру дáнна Анна во дáр бо имя ми обрадовáнна, Анна дáр и мнЂ сЂн ми́ра дáнна, Анна ми мáти и та ми мáнна, Анна пита мя я мáти пáнна.
єст вЂ́рш, в котóром тáк вздлýж, я́ко и вши́р єдéн же тéкст выражáєтъся. Mapiє Ты Єдина Мати Богу Сыну Ты паче всЂх вышнему возлюбленна вьíну Єдина всЂх надеждо твóрцу ты предстáни Мати вышнему Творцу стáны присно зá ны Богу возлюбленна ты присно дЂво зЂло Сыну [в]ыну предстáни зá ны зЂ́ло смЂ́ло
єст вЂрш, в котóром кóждая си́лляба єдиною̀ глáсною лЂтерою замыкаєтъся, именно сею̀: О. СлОвО плОтОнОснО МнОгО плОдОнОснО.
Ісуса Христа ВЕЛИЧаймо, яКО Ввес єст СладКІЙ, знаймо Із несОздАННа отца восіявый чисте ВЕЛИЧаю з матКОю тя, ВсеСладКІЙ Христе.