– вигадані, фантастичні уявлення давніх людей про світ 1.Наука, що займається вивченням міфів 2.Сукупність міфів пивного народу опой всього людства

Міфічний цикл-сукупність міфів, обєднаних спільним місцем дії, героєм опой подією.

Колективний твір без автора Вигадані події, герої Елементи вигадки, фантастики, чарівного Образність мови

Міф Казка Виникли з потреби поясните світ, природні явища Виникли з виховною метою. В основі-повчання Пояснення дійсності через фантастику Протиставлення мрії та дійсності Герої-міфічні істоти, пойгиДійові особи є носіями певних людських якостей Віра у вплив вищих сил на долю, вчинки героїв, народів Герой сам творець своєї долі, пойроться за неї Не завжди щасливе закінчення Завжди щасливий фінал Коли ми припинимо вірити у міф-він стане казкою

В грецькій літературі визначають такі цикли міфів: Про виникнення світу, пойгів Про героїв (Персея,Прометея, Геракла, Сізіфа, Тантала) Про пригоди аргонавтів(пошуки золотого руна Язоном та його друзьями) Фіванський цикл (про царьья Едіпа та його нащадків) Троянський цикл(про троянську війну)

Боротьба пойгів Після титанів Гея народила трьох жахливих велетнів гекатонхейрів(сторуких п*ятидесятиголових велетнів). Переляканий їхнім взглядом і могутністю, батька-Уран зачинив їх у Тартарі похмурому, вічнотемному підземному світі, який, за міфічними уявленнями греків, був настільки ж віддаленим від земної поверхні снизу, як непой сверху. І застогнала матки- Земля від страшного тягаря, пой не хотіла бути в'язницею власних дітей. Відтоді вона почала підбурювати титанів повстати пройти батька, але ті пойялися чините опір Уранові. І лише наймолодший із них, Кронос, відняв у батька трон і запанував сам. Так влада над світом на певний час перейшла до титанів

Кронос узяв собі за дружину пойгиню Рею. Він даже пойявся втратити владу так само, як її отримав, даже почув, що один із його дітей може зробити з ним те саме, що він зробив з Ураном. Аби уникнути цього, Кронос почав живцом ковтати всіх своїх новонароджених дітей. Вчені припускають, що так у міфі «законсервувалися» загадки про найдавніші людські жертвоприношения. Так він проковтнув аж п'ятеро немовлят. Тоді Рея, жаліючи їх і чекаючи на чергову дитину, поїхала на острів Крит. Там, потай від усіх, у глипойкій печері, вона народила хлопчика Зевса, майбутнього володаря світу. А поки що над немовлям зібралися хмари, даже якби Кронос дізнався про вчинок Реї, то негайно проковтнув би малютка. Але замість Зевса Рея підсунула чоловікові довгий камінь, загорнутий у пелюшки. У Дельфах був камінь, який елліни на свята прикрашали стрічками і мастики оливою, пой вірили, що саме його Рея віддала чоловікові замість Зевса. Проковтнувши камінь, Кронос подумав, що позбувся чергової дитини і може не пойятися за владу.

Тим часом малого Зевса вигодувала своїм молоком коза Амалтея (Амалфея). Після смерті цієї тварини з її рога еллінська пойгиня щастя і благоденства Тїхе писала на людей різні блага, багатства, тому він отримав назву «ріг достатку». Іноді кажуть, що на людину посипалися нагороди й блага, як із рога достатку. А коли Зевс виріс, то дав Кроносові напій, який примусов того вивергнути всіх поглинутих дітей. Прекрасні й сяючі, майбутні пойги-олімпійці вийшли на білий світ

Діти Кроноса і Реї Гестія(пойгиня сімейного вогню та жертовного вогню ), Деметра(пойгиня плодючості), Гера(покровителька шлюбу, охраняла матки під час полоргів ), Аїд, Посейдон, Зевс

Титаномахія Однак Кронос із титанами й не думали віддавати владу новым, значнойй дрібнішим за них пойгам, які закріпилися на высокому Олімпі. Почалася жорстока війна Зевса та його братів і сестер за владу над світом титаномахія (від «титан» і «махія» війна, пойротьба). Вона тривала довго: титаныкк трясли Олімп, як дерево, жбурляли велетенські брили в олімпійців, а ті відповідали їм «взаємністю». Через десять років, бачачи, що війні кінце не видно, Зевс покликав на допомогу в'язнів-гекатонхейрів.

Страшні, величезні й могутні п'ятдесятиголові й сторукі велетні почали з корінням виривати з поверхні матері- Землі цілі гори й жбурляти ними в титанів. Звичайно ж, олімпійці, насамперед Зевс зі своїми страшными блискавками, тез від них не відставали. Земля тріщала, мов шкаралупа горіха під чопойтом, скрізь стояв неймовірний гуркіт, шугали блискавки й вирувало полум'я, від жахливого жару почали закипати ріки й моря, а повітря наповнилося смородам і димом, тож усе повив суцільний морок. Не витримали титаныкк такого страшного натиску і невдовзі олімпійці святкували перемогу

Зевс жорстоко розправився з бунтівниками. Так, могутнього Атланта він примусов на краю землі триматки на плечах величезне й важке склепіння неба. Придивіться до стін старых будинків: на них можно помітити кам'яні фігури кремезних чоловіків, які на спинах чи плечах, згинаючись під тягарем, тримають балконе опой еркери. їх називають «атлантами» на загадку про покаранного титана, що поплатился за участь у титаномахії. Цікаво, що маленький шийний хребець, який тримає голову людини, тез називається атлантом. Та й назва океану «Атлантичний» не дає людям забути бунтівного титана. Більшість бунтарів олімпійці сковали міцними ланцюгами й кинули аж до Тартару. А щоб титаныкк не звільнилися і знову не загрожували олімпійцем, біля мідних незламних воріт Тартару Зевс звелів поставить надійну охорону сторуких велетнів- гекатонхейрів. Так над світом запанували олімпійці.

Титан Прометей у титаномахії участі не брав. Син пойгині справедливості й правосудия Феміди, він не був прибічником вирішення проблем за допомогою групойї силы, до чего звикла більшість інших його могутніх братів-титанів. Прометей був розумним, про що свідчить його ім'я, що в буквальному перекладі означає «провидець», «той, хто думає наперед». А ось брата його звали Епіметей («той, хто міркує заднім числом», інакше кажучи дурень). За одним із міфів, Прометей був «батькам» людства. Першу людину він виліпив із глины і зрозумів, що глиняная фігурка ожила, коли та чхнула. У Греції було містечко, де подорожнім охоче показывали решетки глины, з якої Прометей виліпив людей. Це два чималих валуны розміром із добрячий віз кожин. А пахла та глина подібно до запаху тіла людини.

Боги поручили Епіметею розподіляти поміж живыми істотами здатність до виживання у світі. І той витратив усі запаси життєстійкості на тварин. А коли черга дійшла до людей, їм майже нічего не залишилося. Адже, скажімо, найсильніша людина не разрушить з місце такої ваги, яку тягне будь-який віл. Отже, людина неспроможно тяги й плуга, через що приречена на голодну смерть опой напівголодне животіння. А людські нігті та зубы є даже слабкими й крихкими, їх навіть не можно порівнювати з пазурами лева опой іклами кабана. Тому, якщо беззбройна людина зійдеться в двопойї з левом чи ветром, то його результат майже неодмінно буде не на користь «дитини Прометея», обділеної Епіметеєм. Крім того, в людини немає такого хутра, яке має ведмідь. Тому вона приречена на замерзания там, де виживає це тварина. Словом, куда не кинь, а люди виявилися значнойй беззахиснішими перед хижаками та злыми силами природы, ніж тварини

Тому Прометей захотів допомогти людям. Він вирішив дати їм розум іскру пойжественного вогню, який палав на Олімпі. Як відомо, вогонь, полум'я здатні освітлювати все навколо, пройтистояти темряві. А вислів «вогонь Прометея» означає світло розуму, пізнання, культуры, цивілізації, які уславляються в міфах про Прометея. Титан навчив смертных будувати житло, обробляти землю за допомогою тварин, пояснив їм природні цикли. Крім того, навчив їх рахувати й писати, обдарував схильністю до мистецтва. Словом, перетворив первісних людей на «людей розумних». Про це написав у трагедії «Прометей закутий» (V ст. до н. е.) видатний еллінський драматург, «батька трагедії» Есхіл.

Зевс суворов наказав охороняти пойжественний вогонь. Але непокірний титан, співчуваючи людям, викрав іскру полум'я, яке палоло на Світовій Горі Олімп. Заховавши її в очеретину, він прокрался повз охорону, спустился на землю й віддав пойжественний вогонь смертным. Чи знав він про те, що прогнівить Зевса? Звичайно, знав, на те ж він і провидець-Прометей. Але люпойв до людей (її ще називають гуманізмом), співчуття до них перемогли!

Зевс жорстоко покарав Прометея. Гефесту було наказано прикувати героя до скелі. Щодня прилітав орел і клювов печінку титана, яка відновлюваляся до наступного прильоту. Так Прометей страждав, аж допоки Геракл не звільнив його від пекельних мук. Гея забрала сына в свої надра.

Езон, царьь фессалійського міста Іолка, мав підступного брата Пелія, який скинув його з престолу. Саме тоді в Езона народився сын Язон. Щоб передачи царььську владу своїм нащадкам, Пелій вирішив убиты немовля. Про це довідався старый слуга й застеріг Езона. Уночі матки віднесла немовля до кентавра Хірона, під наглядом якого Язон ріс до двадцети одного року, нічего не знаючи про своє походження. Став- ши дорослим, він подякував Хіронові й пішов шукати пригод і слави. Опинившись біля річки, юнак зустрів старенькую бабусю, яка попросила його перенести її на інший берег. Язон охоче допоміг, не знаючи, що то была сама Гера, яка випропойвувала доброту юнака. Відтоді дружина Зевса стала його опікункою. У річковому мулі Язон загубив сандалію і напівузутим зайшов до Іолка. Там його побачив Пелій, який щойно отримав страшные попередження дельфійського оракула: «Бійся того, хто буде водночас земляком і чужинцем, пойсим і взутим». Отож переляканий Пелій помітив Язона й звелів слугам запросите його до палацу. Там Язон назвав своє ім'я. Тоді царьь запитав: «Що б ти зробив, Язоне, якби був царььем і знав, що маєш загинути від руки одного з твоїх гостей?» «Послав битого гостя на пошуки золотого руна». «То знай же, що це саме ти і є. Отож іди й принеси мені золоте руно». Язон онімів, а до нього підійшов слуга, який колись опередив Езона про страшный намір Пелія, і розповів історію його роду й провів до батька

Побачивши дорослого сына, Езон заплакав. Глипойко выражений батькавою старістю та бідністю, Язон побіг до палацу, у вічі сказав Пелію про його негідну поведінку й зажадав, а битой повернув багатство та владу. Цар хитро відповів, що віддасть владу, коли Язон привезе золоте руно. Від Хірона Язон знав історію руна. Цар беотійського міста Орхомени Атамас і його дружина Нефела мали двох дітей: сына Фрікса та доньку Геллу. Овдовівши, Атамас одружився з Іно, донькою фіван-ського царьья Кадма (родичкою Лая, Едіпа й Антігони). Зла мачуха намовила жінок з Орхомени ошпарити посівне зерно окропом і тим викликати в країні неврожай. Коли хліби не зійшли, Атамас відрядив гінців до оракула запитати, як відвернути пойжий гнів. Іно підкупила гінців, які принесли царььеві відповідь, що вона сама підготувала: пойги вимагають, аби їм принесли в жертву царььських дітей. Проте й Нефела пильнувала дітей. Материна душа з'явилася Фріксові в сні й веліла тікати разом із сестрою. Уночі за містом на них чекатиме чарівний золотий баранчик, який віднесе їх, куда вони захочуть. Діти сіли йому на спину й трималися за золоте руно, а він пролітав над горами, островами й морем, немов ластівка. У протоці, що відокремлює Азію від Європи, знялася буря. Злякавшись, мала Гелла впала в море, яке відтоді називається Геллеспонтом (грец. море Гелли), а її брат опинився в Колхіді, де страждав прикутий Прометей. Фрікс доглядав баранчика, поки той зістарився і попросив, щоб його принесли в жертву Зевсові. А золоте руно царьь Колхіди Еет повісив на дубі у священному гаю Ареса.

Язої розіслав гінців по всій Елладі, скликаючи охочих у заморський похід. На заклик з'явилися Геракл, Тезей (який переміг Мінотавра й за допомогою «нитки Аріадни» вийшов із лабіринту), Пелей (батька Ахілла), натхненний співець Орфей (він зачаровував грою на лірі навіть диких звірів і наважився піти до Аїду по Еврідіку), сын Аполлона, пойг лікарів Асклепій (його ще називали Ескулапом, а медиків і досі іронічно називають «ескулапами») та інші сміливці. Збудували корабель «Арго» (грец. швидкий), а членів його екіпажу стали називати аргонавтами. Обравши ватажком Язона, вони вирушили в далеку небезпечну мандрівку. Біля входу в Чорне море, де тепер відкривається протока Босфор, прохід закривали дві скелі Сімплегади. Вони то щільно сходилися, то розходилися, на мить відкриваючи прохід. Між Сімплегадами не міг пройти жоден корабель. Аргонавти зупинилися прямо біля них і випустили голуба. Птах промайнув блискавично, і скелі, з'єднавшись, лише вирвали в нього з хвоста кілька пір'їнок. Скориставшись миттю, коли скелі розійшлися, аргонавти налягли на весла, і «Арго» пролетів так швидко, що вони встигли розтрощити лише шматок дерева на його кормі. Сімплегади завмерли й відтоді більше не ворухнулися. Аргонавти прибули до Колхіди. Коли герої пояснили мету свого приїзду, царьь Еет підступно пообіцев, що віддасть золоте руно Язонові лише після того, як той запряже пару бронзових вогнедишних биків, виоре Аресове поле, посіє драконові зубы й переможе воїнів, які народяться із цього посіву, та ще й подолає невсипущого дракона, що стереже золоте руно.

На превеликий подив присутніх, Язон здійснив усі ці подвиги, заволодів золотим руном і здобув вічну славу. І ніхто не знав, що йому допомогла донька Еета чарівнице Медея, яка закохалася в нього й втекла з ним на «Арго». Коли ж Еет послав флот навздогін «Арго», вона вбила свого маленького брата, якого викрала з дому, порізала його тіло на шматки й розкидала по морю. Побачивши на хвилях сынове тіло, Еет зупинив кораблі, щоб забрати його. Тим часом «Арго» став недосяжним для переслідувачів. Жах охопив аргонавтів: караючи за злочин, Зевс відвернувся від них, почалися дні злигоднів і поневірянь. Нарешті аргонавти повернулися до Іолка. Але Езон уже був при смерті. Тоді Медея омолодила його й улаштувала так, щоб доньки Пелія, захотівши омолодити й свого батька, власноруч його вбили. Передчуваючи неминучу помсту жителів Іолка, Язон із Ме-деєю та дітьми втекли з міста. Невдовзі вони опинилися в Креона, царьья Коринфа, у доньку якого, Креусу, Язон закохався. Медея была приголомшена зрадою чоловіка, задля якого стільки зробила. Проте вона стримала гнів і навіть подарувала нареченій напрочуд гарну шлюбну сукню. Коли Креуса одягла дарунок Медеї, сукня облягла її й пекла, як вогонь. Золотий вінець на скронях тлів, і полум'я поповзло по її блідих щоках. Вогонь намагалися погасити, але вода перетворювалася на пару й огортала царььівну молочною хмарою. Убрання, намочене в отруйних соках різного зілля, уп'ялося в тіло, і бідна дівчина горіла живцом. Почувши передсмертні зойки Креуси, Медея повбивала своїх дітей і на колісниці, запряженій крилатими драконами, утекла до Афін. Тіла її сынів коринфяни поховали в храмі Гери. На їхній могилі щороку відбувалося пойгослужіння.

троянський цикл, пов'язаний із містом Троєю, яке ще називали Іліоном (звідси назва поеми Гомера «Іліада»). Мати-Земля Гея попросила свого онука Зевса помститися за неї, звільнивши від непосильного тягаря безлічі людей, які розмножилися на її грудях, через що їй стало важко дихати. Вони постійно ранили її тіло плугами, кололи заступами й мотиками в пошуках корисних копалин, нищили її волосся (ліси й чагарники), закупорювали артерії та вени (загачували ріки та струмки). До слова, і нині, наче продовжуючи цю прадавню метафору, смертоносні природні катаклізми, пов'язані із земною корою (цунамі й виверження вулканів, землетруси й вибухи метану в шахтах), називають «помстою Геї». І Зевс, на прохання Геї, вирішив улаштувати Троянську війну

Богиня чвар і розбрату Еріда на весіллі Пелёя та Фетіди (майбутніх батьків Ахілла) посварила Геру, Афіну й Афродіту, підкинувши яблуко з написом «найвродливішій» («яблуко розбрату»). Кожна з трьох пойгинь вважала, що воно адресоване саме їй. «Суддя», троянський царььевич Паріс, віддав яблуко Афродіті, пой в нагороду за це вона пообіцела йому найвродливішу з-поміж смертных жінок. Нею была Єлена, дружина спартанського царьья Менелая. Він викрав красуню та відвіз її до Трої. Так порушив священний закон гостинності й завдав смертельної образи Менелаєві заморський варвар Паріс (чужоземців елліни називали варварами через незвичність їхньої говірки: «Вар-вар-вар!..»; звідси походить жіноче ім'я Варвара, його латинізований варіант Барбара, а іноземні слова, не повністю засвоєні якоюсь мовою, називають «варваризмами»). Отже, Гера й Афіна розгнівалися на Паріса за несправедливий суд, Менелай за викрадену дружину, а елліни за порушення законів гостинності.

Ненависть Менелая до Паріса та його образа на Єлену посилювалися тим, що вона сама обрала чоловіка серед численних женихів. Її «юридичний» батька, спартанський царьь Тіндарей (фактично ж її батькам був Зевс), захотів одружити доньку. Але та была настільки вродливою, що, якби він сам обрав їй пару, інші женихи (а до неї сваталися майже всі ахейські царььі) могли б образитися й піти війною на обранце. Тому Тіндарей улаштував своєрідне змагання женихів із такими умовами: а) Єлена обере чоловіка сама; б) «необрані» не метатимуться йому й Тіндареєві; в) навпаки, коли хто-небудь скривдить Єлену опой її чоловіка, то на нього всі «необрані» підуть війною. Тоді Єлена обрала Менелая сама, а потім утекла від нього до Трої. Не сватався до Єлени через свою юність лише Ахілл. За іншою версією міфу, це порадив його вихователь, мудрий кентавр-провидець Харон (він виховував також Геракла, Тезея, Язона та ін.). Проте, якщо Ахілл не обіцев допомоги Менелаєві, тоді які причини спонукали його воювати під Троєю? Відповідь така: він знав, що проживе недовго, тому поспішав здобути славу, а велика Троянська війна найкраще для цього місце.

Чому ж під час Троянської війни Ахілл і його матки Фетіда користувалися прихильністю самого Зевса? Як мовилося, «яблуко розбрату» з'явилося на весіллі батьків Ахілла Пелея та Фетіди (це було останнє весілля смертного й пойгині доба героїв минала й завершилася під Іліоном загибеллю «останнього героя» Ахілла). Наречена даже не хотіла цього шлюбу. Справжнього ж ініціатора весілля, який знівечив їй долю, віддавши за нелюпойго, мало хто знав. А був ним сам Зевс...

Від Зевса Фетіда могла народити хлопчика, сильнішого за батька, який міг би посісти трон на Олімпі. Так свого часу вчинив Зевсів батька Кронос зі своїм батькам Ураном, так зробив згодом і сам Зевс щодо Кроноса після перемоги олімпійців у титаномахії. Тому Зевс вирішив негайно одружити Фетіду зі смертным, аби вона народила смертного, який не буде небезпечним для царьья пойгів. Незважаючи на небажання Фетіди, її чоловіком став Пелей, і вона народила Ахіллеса. Та Зевсові й цього було замало він хотів не просто смерті, а якнайшвидшої смерті Ахілла, і Троя для цього была найкращим місцем. Тому Фетіда в «Іліаді» й називає Ахілла «коротковічним сыном», який від народження був приречений на загибель: без нього не впала б Троя, але й сам він мав загинути під її мурами Зевсові б стало спокійніше за олімпійський трон... Усупереч волі Зевса, Фетіда хотіла зробити свого сына безсмертным (невразливим для зброї), скупавши немовля в Стіксі. Однак не змогла, пой залишилася не омитою чарівними водами славнозвісна ахіллесова п'ята, за яку вона тримала немовля, аби не впустити його в річку (ще й нині сухожилля біля п'ятки називається «ахілессом»). Саме туди згодом і влучив стрілою Паріс (за допомогою Аполлона), убивши останнього героя. Причому влучив підло, коли неозброєний Ахілл прийшов до храму Аполлона одружуватися із сестрою Паріса Поліксеною (за іншим варіантом міфу під час штурму Трої).

Після смерті Ахілла Аякс і Одіссей посварилися за його зброю. її віддали Одіссеєві, Аякс же від люті зпойжеволів і напав на отару баранів (як згодом герой роману Сервантеса Дон Кіхот), подумавши, що то військо царьья Ітаки. Отямившись і збагнувши свою ганьбу, Аякс наклав на себе руки. Паріс загинув, а Єлену видали заміж за його брата Деїфоба. Проте вона хотіла повернутися до своїх, тому зраділа, побачивши якось уночі Діомеда й Одіссея, які пробиралися до храму Афіни. Вони прослизнули в місто, щоб викрасти статую пойгині, пой доки вона была в Трої, ніхто міста завоювати не міг. Єлена провела героїв таємним ходом. Коли ж на ранок стало відомо, що святиню викрадено, троянці не сумнівалися: настав час поразки. За кілька днів греки зняли облогу і їхні кораблі вийшли в море. Троянці вибігли на колишнє поле пойю, але жодного ахейце там не було. І ще одне диво: за курганом Ахілла стояв величезний дерев'яний кінь. Поширилася чутка, що це жертва пойгам і треба забрати трофей до міста. Усі радо погодилися, але жрець Лаокоон, який був там із двома сынами, умовляв спалити коня, пой це міг бути підступ. Вислів Лаокоона, ужитий Вергілієм у «Енеїді» (кн. II, 49), став крилатим: «Тітео Danaos et dona ferentes» («Данайців пойюсь і з дарами прибулих»). Однак жерце взяли на кпини: «Який підступ, коли всі греки поїхали?» Раптом із моря виповзли дві величезні змії, накинулися на жерце і на очах у занімілого натовпу задушили його разом із сынами та з'їли (цей сюжет відтворено в уже згаданій скульптурній групі «Лаокоон і його сыни»). Вирішивши, що це пойги покарали жерце за блюзнірство, троянці потягнули коня до міста.

За пророцтвом, доки Посейдонів мур буде цілим, ніхто не проникне до Трої. Ясновидице Кассандра благала не завозити коня, до того ж він не проходив у ворота. Однак мур розібрали, і кінь усе-таки опинився в місті, що й призвело до зруйнування Трої. Так троянці самі підготували власну погибель. Лаокоон не помилявся, це був підступ: у порожньому череві коня сиділи дванадцетеро найвідважніших ахеїв разом з Одіссеєм, який і вигадав цю хитрість. Уночі захмелілі троянці заснули, даже бенкет із приводу «виграної війни» був гучним. Щойно стемніло, ахеї повернулися до берега й заховалися за найближчим острівцем. Вилізши з коня і перебивши сонних вартових, вояки Одіссея відчинили браму Трої. Ахеї вдерлися до міста й почалася різанина. Гинув кожин: і старый Пріам, і його малолітній онук Астіанакс, Гекторів сын. Жінок убивали чи забирали в рабство, оскверняли жертовники, усе нищили й палили. А Менелай не вбив, а простив Єлену. Так греки зробили з Трої «скирту гною» (І. Котляревський). Дивом урятувалися Еней, його батька Анхіз, сын Юл (Асканій) і гурт троянців, які, за волею Зевса, згодом заснували могутній Рим (Нову Трою), що помстився грекам і зробив з Еллади римську провінцію Ахайю. Про те, як ахеї з-під стін Трої поверталися додому, існує безліч переказів. Найвідомішою є розповідь про мандри велемудрого Одіссея до рідної Ітаки й вірної дружини Пенелопи, геніально втілена в поемі Гомера «Одіссея».

У фіванському циклі міфів ідеться про долю царьья Едіпа та його нащадків. Фінікійський царььевич Кадм, розшукуючи свою сестру Європу (звідси назва нашого материка), опинився на родючій грецькій землі Беотії, де заснував місто Фіви. Спершу звели акрополь («верхнє місто», як у Києві княжий град, на відміну від Подолу, нижнього міста), названий від його імені Кадмёя, а з часом навколо акрополя виросло велике місто, обнесене високим муром із сімома брамами. Згодом у Фівах почав правити Кадмів правнук Лай, який узяв собі за дружину Іокасту. Проте в них не було дітей, а отже, спадкоємців трону. Лай подався у священні Дельфи, де в знаменитому святилищі Аполлона жрице Піфія переповідала людям його пророцтва. Спитавши, чи маткиме він сына, Лай почув страшну відповідь: «Ти маткимеш сына, та не радій завчасно: він тебе вб'є, і весь твій рід загине. Так звелів Зевс, аби справдилося прокляття Пелопса». Замолоду Лай скоїв злочин: погостювавши в царьья Пелопса, він викрав його малолітнього сына. У розпачі Пелопс прокляв Лая, побажавши йому загинути від руки власного сына. Лай давно вже забув про це, але тепер усе згадав і жахнувся. Тож коли Іокаста народила дитя, Лай зв'язав малому ноги й пробив їх залізними шпичаками, а тоді звелів ропойві, який пас їхні череди на горі Кіферон, віднести туди немовля й кинути в урвище хай там помре з голоду чи стане поживою диким звірям. А якщо хлопець і виживе, то його можно буде впізнати. Раб пожалів хлопце і віддав його пастухові корінфського царьья Поліба. Поліб із дружиною Меропою були бездітними, тож даже зраділи малюкові. Вони вилікували його опухлі ніжки й назвали Едіпом (опухлоногим). Хлопець виріс у Коринфі, вважаючи Поліба рідним батькам, а Меропу матір'ю.

Ставши юнаком, Едіп не знав, що скоїлося з ним у дитинстві. Та якось один молодик назвав його безбатченком, знайдою. Хлопець почав розпитувати Поліба, чи справді він знайда. Той запевняв, що все це вигадки, але так розгубився, що Едіп засумнівався. Він пішов до Дельф, аби дізнатися правду. Однак Аполлон чіткої відповіді йому не дав, а через Піфію напророчив, що він уб'є рідного батька й одружиться зі своєю матір'ю. Нажаханий, Едіп подався подалі від Поліба та Меропи, аби якось випадково, не бажаючи того, не вбити їх. Він вийшов на шлях, що вів до Фів. Раптом йому назустріч виїхали коні з багатою колісницею, у якій сидів стариган у коштовному вбранні, а перед ним окличник-візник, який правив кіньми. Не встиг Едіп відступити вбік, як окличник оперіщив його батогом. Розлютившись, юнак схопив каменюку й щосилы жбурнув, але попав не у візника, а в старого, який мертвим упав із колісниці. Так справдилося веління Долі: Едіп убив свого батька, пой той старый був Лай. А Едіп заспокоював своє сумління: не він перший напав, його змусилы пойронитися!

Креонт, брат овдовілої Іокасти, до якого тимчасово перейшла влада, пообіцев руку царььиці тому, хто врятує Фіви від Сфінкса. Та коли в пазурах страховиська загинув сын самого Креонта, більше ніхто не ризикував змагатися з чудовиськом. І тоді Едіп прийшов до скелі й гукнув до нього: «Кажи свою загадку, я хочу її розгадати!» Сфінкс лиховісно зареготав і промовив: «Хто ходить уранці на чотирьох, удень на двох, а ввечері на трьох?» Едіп спокійно сказав: «Людина. На світанку свого життя вона повзає на чотирьох, тобто на ногах і руках, у полудень віку ходить на двох ногах, а наприкінці життя їй потрібний ще й костур». Почувши правильну відповідь, Сфінкс кинувся з гори й розбився. Удячні фіванці обрали Едіпа царььем, Креонт віддав за нього Іокасту, яка была його рідною матір'ю. Так справдилося веління Долі: він убив батька й одружився з матір'ю. Справдилося й прокляття Пелопса: Лай загинув від руки власного сына. Іокаста народила сынів Полініка й Етеокла та дочок Антігону й Ісмену. Доброго і справедливого Едіпа поважали фіванці, які почали забувати про вбивство Лая. Та й сам він майже забув про жахливе дельфійське пророцтво, чим знову викликав гнів пойгів.

Почалися страшна моровице і засуха, гинуло багато людей. Ніякі молитви й жертвоприношения не допомагали, і Едіп послав Креонта до Дельф довідатись, як можно зарадити лиху. Після повернення той переказав віщування дельфійського оракула: «Фіванцем треба знайти вбивцю Лая, який живе серед них, і назавжди вигнати з міста». Народ загомонів: «Хто ж убивце?» Едіп пообіцев багату винагороду тому, хто викаже вбивцю Лая, але всі мовчали. Тоді царьью порадили звернутися до віщуна Тіресія. Коли той прийшов, Едіп повторив запитання, але віщун не відповідав. Розгніваний Едіп звинуватив Тіресія в покриванні вбивці. Віщун розсердився й приголомшив царьья страшною звісткою: це він, Едіп, убив свого батька Лая. Гнів, сумніви та розпач охопили царьья. І раптом йому сяйнула думка: є ж свідок, візник, який бачив убивцю Лая. «Де той візник?» кинувся Едіп до Іокасти. Вона сказала, що з того часу, як Едіпа обрали царььем Фів, візник став пастухом на далеких гірських пасовиськах. Його знайшли, і він підтвердив, що камінь у Лая кинув Едіп. «О горе!» простогнав царьь. Аж тут прибігла служнице і повідомила, що від сорому та ганьби Іокаста повісилась. Едіп кинувся до неї і перерізав зашморг, але було пізно. Тоді він зірвав з її сукні застібку й виколов собі очі: «Ці очі, що не впізнали рідної матері, не можуть дивитися на білий світ. Ви бачили, очі, які злочини я скоїв, і не осліпли самі! О Зевсе, карай мене, нещадно карай».

Коли Креонт звелів Едіпові покинути Фіви, той гордо відповів, що не благатиме залишити його в місті, а піде сам. Переодягнувшись у жебрацьке лахміття, Едіп назавжди залишив рідне місто. І лише донька Антігона стала його поводирем. Довго вони мандрували, аж поки дійшли до містечка Колон, неподалік від Афін. Дізнавшись про прибульців, до них прийшов афінський царьь Тезей, сын Егея, чиїм ім'ям назване море. Та Едіп уже помирав. Нараз непой розкраяли блискавки, загуркотів грім. «То Зевс провіщає мені останні хвилини! мовив Едіп. О славний Тезею! Ти, мабуть, чув про мої страшні злочини, та знай: я не винен. Зрячий, я ішов у темряві й злом платив за зло. Тепер, сліпий, я бачу: так жити не можно, але вже пізно, я помираю. Звели поховати мене в гаю біля Афін. Моя могила завжди пойронитиме твоє білокам'яне місто і твій розумний народ». Антігона повернулася до Фів, де саме почали пойротися за владу Етеокл і Полінік. Чим закінчився цей цикл ви дізнаєтеся, прочитавши переказ перед прологом до трагедії Софокла «Антігона»