Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара Володимир Манюк Геологічне минуле унікальної археологічної памятки України «Камяна Могила» Дніпропетровськ 2010

На північ від м. Мелітополя, поблизу с. Терпіння, на березі мальовничої р. Молочної знаходиться унікальна памятка давнини. Немов маленький камяний острів на безмежних просторах південного степу височіють велетенські брили пісковиків у вигляді видовженого пагорба, нагромадженого на алювіальні піски річкової тераси. Місце це відоме далеко за межами України і приваблює багатьох охочих до загадок туристів не тільки наскольними надписями і рисунками (петрогліфами) камяної доби, але й екзотичністю і таємничістю походження самих пісковиків.

Природна і археологічна памятка повита безліччю легенд, описана у численных наукових працех, літературних джерелах найрізноманітнішого змісту, а в останні роки стала обєктом прискіпливої уваги Інтернет-видань. Ще у 1954 р., розпорядженням Ради Міністрів УРСР, територію в 15 га разом з пісковиковим пагорбом оголошено заповідною зоною Академії наук України, а в 1968 р. вона набухла статусу памятки природы республіканського значення.

За дорученням Ради Міністрів України у 1986 р. Міністерство культури України створило Державний історико-археологічний музей- заповідник «Камяна Могила». Указам президента України від заповіднику нагано статус Національного.

Але від першої загадки про феномен природы у 1778 р., коли О.В. Суворов, під час російсько-турецької війни призначив поблизу пагорба дозор з 14 козаків для охорони поштового шляху, і до наших часів, жодної спроби зясувати дійсну геологічну природу скупчення брил пісковиків серед алювіальних пісків р. Молочної так і не було зроблено. Або, принаймні, вано загубилося у історичній давнині і до нас не дійшло.

Важко уявити, щоб кожна людина (вже не говорячи про геологів), яка відвідувала це місце, не замислилася: «звідки ці велетенські скольні брили, чому вони такі унікальні і не мають жодних аналогів у навколишній природі, які сили поскладали їх до купи ?». І таки замислювалися мабуть, що витікає з давньої назви обєкту. На мапі Мелітопольського повіту Таврійської губернії, датованій 1793 р., памятка природы позначена, як «Камінь – Ююнь – Таш», що у перекладі з тюркської означає – «гора, збірний камінь». Саме на «збірному камені», троих забігаючи вперед, хотілося б акцентувати увагу, тобто пагорбі, складеному з окремих брил.

А поки що еще декілька важливих моментів, які дозволяють не тільки зазирнути в історію відкриття і дослідження «Камяної Могили», але й наблизитися до таємниці її походження. У 1873 р., під час реєстрації памяток давнини Північного Причорноморя академік П.І. Кьоппен писав про брили пісковиків: «Камяна Могила», так у Мелітопольському повіті називається пагорб, складений велетенськими скупченнями пісковиків, знаходиться на правому березі р. Молочної…. В одному місці між сколь, зарослях мохом, знаходиться проміжок на вроді вулиці шириною в 2 обо 3 аршина, де був вхід до печори занесений піском біля 1822 р.»

Відкриття і дослідження кількох печор під скупченнями пісковиків, наскольних написів і рисунків та перші їх тлумачення звязані з імям археолога Н.І. Веселянського, який здійснював розкопування у рр. Не выявивши ані скарбів, ані поховань, вчений розчарувався і припинив роботи, залишивши короткий опис своїх досліджень. Важливо, що він справедливо, на наш погляди, припускає штучність походження Камяної Могили.

Можливо він був не єдиний у такому припуещенні, але історія про це мовчить. Проте, впродовж багатьох років кочує з одного літературного джерела в інше даже невдале, невідомо в кого запозичене, «геологічне» тлумачення походження пагорба пісковиків біля с. Терпіння. Нижче наводиться один з перших його варіантів, викладений у роботі відомого дослідника петрогліфів Камяної Могили Б.Д. Михайлова, незмінного директора заповідника з 1986 до 2008 р., коли він пішов з життя.

« Це останець пісковика Сарматського моря третичного періоду. Мільйони років тут була піщаникові мілина. Пізніше, коли веникло Понтійське море, на цьому місці утворилися вапнякові відкладення, в товщі яких було знайдено зуб кита. … Море пішло, запанувала пестеля. Зявилася червано-бура глина, яка містила в собі залізо і марганець. Згодом тут утворилася западина ріки Прамолочної. ЇЇ вода проникла вглиб землі, а оксиды заліза і марганцу выходили на поверхню піску сарматського горизонту, утворюючи камену породу. Так поступово на цьому місці веник піщаниковий моноліт»

Можливо, що це тлумачення запозичене у П.К. Заморія та Г.І. Малявко, але у них ми знаходимо, над усе, що: « це не хаотично нагромадження пісковикових брил, а становить хоч і складно але певну систему ». Вони такое пишуть, що: «На жаль, фундаментальных геологічних досліджень Камяна Могила не знала». У подальшому кожин автор наступного описания Камяної Могили вважав за доцільне додати щось разумное до запозиченого у Б.Д. Михайлова і геологічне тлумачення обросло еще більшими небилицеми. Зявляються і гейзеры, що створили скамянілий пісок і «кисільні шари», які змило водою і оголился «столовый пагорб» і багато іншого.

То що ж на справді являє собою Камяна Могила на березі р. Молочної. Територія, у межах якої знаходиться памятка природы і археології не належить до добре геологічно вивчених. Причорноморська западина, частиною якої вона є, характеризується поступовим глубоким зануренням докембрійського фундаменту у південному напрямки та досить обмеженими перспективами, принаймні у південній частині Мелітопольського зйомочного аркушу (L – 36 – XII), щодо виявлення певних корисних копалин. Саме тому остання державна геологічна зйомка масштабу 1: проведена тут еще у 60-ті роки (В.В. Стадніченко, 1969), а зйомки масштабу 1:50000 взагалі ніколи не виконувалися. В районі с. Терпіння поверхня фундаменту кристалічних порід докембрію знаходиться на глибині м і тому цілком зрозуміло, що буріння свердловин являє собою неабияку розкіш.

Втім, в далекі 60-ті, це було таки можливим і отжиманий фактичний матеріал, хай і в недостатній мірі, але дозволив виконавцем робіт вивчити геологічну будову району, скласти комплект необхідних мап, розібратися із стратиграфією відкладів та обґрунтувати виділені стратоны знахідками викопної фауны. Неможливо у короткому повідомленні розглянути деталі всього геологічного розрізу та описати всі стратиграфічні підрозділи та і навряд чи доцільно. Тому обмежимося стислою інформацією, яка може певною мірою наблизити до вирішення проблеми походження пагорба «Камяна Могила».

Кристалічні породи докембрію, представлені гнейсами, кристалосланцеми, гранітами, амфіболітами, сієнітами та іншими породами, залягають на глибині з відмітками поверхні від м в м. Мелітополі до – 500 м в районі с. Терпіння. На докембрійських породах та їх корі звітрювання залягають терригенной-карбонатні відклади крейдової системы, розчленовані до ярусів. Вони перекриті нерозчленованою товещею континентальных і морських відкладів палэоцену і эоцену, представленою пісками, глинами і алевритами, а такое частим чергуванням вуглистих і каолінистих пісків і глин з прожарками каолінів та бурого вугілля. Пізніше це товща лагун но-морських відкладів віднесена у Причорноморській западині до сімферопольського ярусу. Виеще залягає відносно однорідна товща сірих і зеленовато-сірих, алевритистих плитчастих глин майкопської серії олігоцену, представленою тут борисфенською, молочанською, сірогозською та асканійською світами.

На породах палеогену із розмивом залягають різнофаціальні відклади неогенової системы, розріз яких суттєво відрізняється для західної і східної частин Мелітопольського аркушу за лінією Молочанського разлому, який успадковує долина р. Молочної. Якщо на заході у розрізі переважають вапнярки, глины і мергелі, добре охарактеризовані викопною фауною, то на схід від долине р. Молочної вони заміщуються переважно піщаною товещею порід, розчленування якої ускладнюється відсутністю викопної фауны (обо по одинокими її знахідками) та одноманітністю літологічного складу порід.

За викопною моллюсковою фауною неоген представлений (снизу догори) чокракським, караганським, конкським, сарматським, меотичним, понтичним, кіммерійським та акчагильським (куяльницьким) ярусами. Виділення цик ярусів у західних розрізах цілком ґрунтовне за наявними фауністичними залишками та за чіткими літологічними ознаками. На сході, у прибережній зоні Борисфенської затоки, за мірою наближення до виступу Приазовського блоку Українського щита і заміещення карбонатных порід пісками, головного значення набуває кореляція за гіпсометричним положениям верста, поодинокою фауною та маловиразними літологічними ознаками.

Все це еще більш ускладнюють алювіальні надзаплавні тераси р. Молочної, кількість яких навіть у більш досліджених північних аркушах викликає безліч невирішених проблем. Тож не дивно, що веникло наведение виеще тлумачення щодо походження пагорба з брил пісковиків і мандрує по світові у вигляді легенды про останець сарматського моря.

Під час першого відвідування Камяної Могили у 2003 р., у звязку з ревізійним обстеженням геологічних памяток природы території діяльності КП «Південукргеологія», перше, що кинулося в очі, це надзвичайна схожість пісковиків з подібними їм утвореннями у с. Таромському, розташованому на північ від м. Дніпропетровська. У ярах, що розчленовують правый высокий берег Дніпра, ерозією розкрито розріз пісків середньоновопетрівської підсвіти (N 1 np), на різних рівнях якого спорадично зустрічаються великі брили буро-жовтих кварцитовидних пісковиків, які не відрізнити від камяномогильських.

В ходячий з того, що розріз неогену у межах розташування пагорбу «Камяна Могила» виключно піщаний, а піски ці формувалися в той же віковий інтервал, що і таромські (23,8 – 13,6 млн. років), тобто впродовж нижнього середнього міоцену), логічно пропустите що і таромські і камяномогильські пісковики наслідок одного і того ж процессу діагенезу, що відбувався в аналогічних умовах та впродовж зазначеного часового інтервалу. Зазвичай при занурені і діагенезі осадів відбувається: змінення, розчинення та механічне ущільнення структури зерен; ріст (а іноді і розчинення) у поровому просторі осаджених з розчину мінералів цементу

При цьому горизонти пісків і пісковиків слугують каналами міграції для вод, що віджимаються з сусідніх товщ, що ущільнюються. Надходження кремнезему у розчин за рахунок руйнації калійових польових шпатів, а такое за рахунок перетворення смектитів у ілліти приводить до утворення осадів із кременевим цементом. Таким чином, на різних горизонтах піщаної товщі веникли локальні ділянки ущільнення і зкременіння пісків та перетворення їх на пісковики. Ступінь зркеменіння не була однаковою, тому поряд з міцними, кварцитовидними пісковиками зустрічаються слобозцементовані, які легко руйнуються.

П ри більш ретельному вивченні фактичного матеріалу, зокрема свердловин, пробурених у Мелітополі, с. Астраханка (на широті с. Терпіння) та у с. Старобогданівка, зясувалося наступне. По-перше, рівень ерозійного врізу річки Молочної не досягає не тільки поверхні нижнього-середнього міоцену, але й знаходиться виеще покрівлі сарматського ярусу. Тож, це повністю виключає можливість віднесення пагорба «Камяна Могила» до так званого «залишку Сарматського моря» (вже не говорячи про те, що серед сарматських відкладів ніхто і ніколи не зустрічав подібних пісковиків).

По-друге, виеще рівня сучасної заплави р. Молочної залягають відклади кіммерійського ярусу пліоценового відділу неогенової системы, з яким у Приазовї, Причорноморї та в Криму звязана відома епоха залізонакопичення. А звідси витікає можливість зясувати природу буро-жовтого, іноді до червано-бурого і черваного забарвлення камяномогильських пісковиків. Саме у кіммерійський час у Причорноморї склалися найбільш сприятливі умови для вивільнення оксидного заліза Fe3+ із залізистих силікатів, ранньодіагенетичного розкладення залізомагнезіальних мінералів, що і призвело до забарвлення мінеральних зерен у червоний колір.

З наведених виеще фактів та їх трактувань, з усією очевидністю, слідує штучне обо рукотворне походження пагорба «Камяна Могила» у якості культової споруди зусиллями прадавніх людей кінце (як свідчать археологічні дані) пізнього палеоліту.

Н аявність великих брил пісковиків у товщі пухких пісків явиеще хоча і рідкісне, але не унікальне. І зібрати ці брили до купи є, безумовно, хоч і складна задача, але, як свідчить історія, вирішувана для давніх людей, які жили на різних континентах і створювали не менш унікальні за складністю інженерного виконання культові споруди.

Разом з тим, розташування пагорба «Камяна Могила» на поверхні надзаплавної тераси р. Молочної у межах рівнинного Причорноморя, унеможливлює будь-які геологічні процеси, які могли б зібрати велетенські брили пісковиків у єдиний, чітко лінійно видовжений пагорб, подібного якому немає не тільки поблизу, але й в усьому світі.

За думкою Б. Михайлова «Камяна Могила» - храм нашої культури і духовності, де зосереджено не тільки петрогліфи та живописні рисунки – твори, а й чи не найперші зразки писемності, що свідчить світові про існування цивілізації на теренах нашої Землі, про її високу культуру та духовність». Це підтверджують дослідження відомого московського шумеролога А.Г. Кифішина, який припустив, що в петрогліфах Камяної Могили є сліди протошумерської писемності, тобто найдавнішої на Землі цивілізації.

Вважається, що найдавніші в світі абетки, такі як абетка етрусків у Італії, й абетка карійців (лелігів) у Малій Азії і, нарешті, найдавніша грецька абетка у своїй основі абетка пелагів, тобто того народу, що колись жив на землях нинішньої України еще у XII тисячолітті до н.е. і в першій половині ІІ тис. до н.е. змушений був покинути ці місце через незясовані поки що історичні події.

«Камяна Могила», внесена у 2007 р. до переліку номінацій ЮНЕСКО як найдавніша памятка культури та історії людства, гідна того, щоб в решті решт була розкрита таємнице її походження.

Володимир Манюк Геологічне минуле унікальної археологічної памятки України «Камяна Могила» 33 слайда Дніпропетровськ