1. Чому у Володимира було прізвисько Мономах 2.Зїзд князів в місті Любечі План 3. Сходження Володимира Мономаха на князівський престол 4. Володимир Мономах – великий князь 5. «Повчання» Володимира Мономаха

Чому у Володимира було прізвисько Мономах Після смерті Ярослава Мудрого довго велися міжусобні війни між князями. Світлою особистістю запамятався син Всеволода князь Володимир Мономах. Він князював з 1113 – 1125 рр. За словами літописців він був взірцем добрих князів. Ще за життя здобувши всенародну любов, по смерті залишив після себе гучну славу та добру память.

Володимир був сином Всеволода Ярославовича і Анни, доньки візантійського імператора Константина Мономаха, від нього він і отримав своє прізвисько Константин IX Мономах. Мозаїка св.Софії в Константинополі

У головному сховищі давніх та сучасних скарбів Росії – зберігається експонат, який називається Шапка Мономаха. За переказами ця шапка належала Константину Мономаху, а потім передана греками Володимиру.

У істориків є сумніви, що ця шапка від греків. Проте є точні докази, що сам Володимир називав себе «Мономах». У 1960 р. на розкопках Новгородського городища, школяр Олег Тарасов знайшов свинцеву печатку із надписом грецькою мовою. З однієї сторони печатки зображено св. Василя, а з другої – грецький напис : «Печатка Василя, благородного архонта Росії Мономаха». Архонт із грецької – князь, а Василь – імя Володимира, дане йому при хрещенні

В 1078 р. він став князем Чернігівським, проте це мсіто через міжусобиці в 1094 р. йому двелося передати олегу Святославовичу. Сам Володимир Мономах переїхав до Переяславськог князівства. Володіючи організаторськими здібностями, він очолив походи проти половців у 1103, 1107, 1111 роках. С.В. Єрмолін Володимир Мономах 1990

Після смерті батька, великого князя Всеволода, Володимир міг легко посісти на Київський престол, так як мав велику любов киян. Проте цього не зробив. « Якщо сяду на престол батька свого, то буде в мене війна зі Святополком, тому що престол цей був батька його», - так, за переказами літописця, міркував Володимир після смерті батька. Він поступився престолом своєму двоюрідному брату Святополку Ізяславичу. Зїзд князів в місті Любечі Великий князь Володимир Всеволодович Мономах. Портрет з Царського титулярника р.

Все своє життя Володимир намагався встановити мир на Русі. У 1097 р. він зібрав усіх ворогуючих між собою онуків Ярослава в місті Любечі на загальний князівський зїзд. М. Горілик. Володимир Мономах на князівському зїзді

Зібравшись князі визнали, що міжусобиці йдуть на користь тільки половцям, котрі «землю нашу несут розно и рады, что между нами идут войны. Да отныне объединимся единым сердцем и будем блюсти Русскую землю, и пусть каждый владеет вотчиной своей».

І домовилися князі, хто якою вотчиною володітиме і давали присягу цілуючи хрест. А хто порушить благоустрій, то всі князі підуть на нього війною. Розподіл княжих престолів. Мініатюра Радзивилівського літопису

Великий князь Святополк ІІ (Окаянний) не мав поваги киян через свою підозрілість, жадібність та невдячність. Тому, після його смерті, кияни особливо не горювали і порушуючи право наслідування, обрали на престол улюбленого ними князя Володимира Мономаха. Сходження Володимира Мономаха на князівський престол Святополк II

Київський престол мав зайняти представник Святославовичів. Та не любили кияни і синів третього сина Ярослава – Святослава (їх називали Святославовичі). Часто добиваючись престолу, приводили вони на Русь половців, багато крові було пролито по їхній вині. Страждання русичів в половецькому полоні.

І зібралися усі бояри київські на раду, і вирішили, що князюватиме тільки Володимир. « Ставай, княже, на стіл батьківський», - говорили йому посли. Не бажаючи нових уособиць, Володимир Мономах відмовився. Проте кияни не приймали ані Святославовичів, ані відмови Володимира. Олександр Камчатов. Володимир Мономах

І посів в 1113 р. князь Володимир стіл батька і діда свого. І вік його був 60 років. К.Мірошник. Володимир Мономах

Часи князювання Володимира Мономаха були періодом розквіту в історії Київської Русі. Половці отримали відсіч, удільні князі змирились, а непокірні відчували сильну князівську руку. Володимир Мономах – великий князь

Володимир змінив деякі закони «Руської Правди». За його правилами заборонялося брати великі відсотки за гроші, отримані в борг. Більше того, Володимир встановив різницю між боржниками. Якщо людина стане боржником від того, що його майно згорить, чи його пограбують, чи буде втрачено через інші обставини, то такий боржник отримував довготривалу відстрочку по виплаті боргу. Якщо ж боржник потрапить в халепу зі своєї вини, через пияцтво чи безвідповідальність, то може бути проданий в холопи. Сошинська К. А. Володимир Мономах

Володимир Мономах залишив «Повчання дітям». Текст «Повчання» виявлений у Лаврентіївському літописі 1377 р. У якому році Володимир писав своє «Повчання» точно невідомо. Можливо, незадовго після Любецького зїзду. «Повчання» Володимира Мономаха Великий князь Володимир Мономах. І. Архипов

З «Повчання» ми можемо дізнатись про дитинство та юність Володимира, про його віру у християнство, про його любов до церковної служби та молитви, турботу про своїх підданих, про відношення до самого себе та до інших людей. Заповіт Володимира Мономаха дітям. Художник Борис Чориков р.

Ось деякі уривки з «Повчання», котрі в давнину були улюбленим читанням кожного русича. «Я, смиренный, дедом своим Ярославом, благословенным, славным, нареченный в крещении Василием, русским именем Владимир, отцом возлюбленным и матерью своею из рода Мономахов... и христианских ради людей, ибо сколько их соблюл по милости своей и по отцовской молитве от всех бед! Сидя на санях, помыслил я в душе своей и воздал хвалу Богу, Который меня до этих дней, грешного, сохранил. Дети мои или иной кто, слушая эту грамотку, не посмейтесь, но кому из детей моих она будет люба, пусть примет ее в сердце свое и не станет лениться, а будет трудиться... переклад тексту максимально наближений до оригіналу

Ибо как Василий (то есть Василий Великий, в честь которого был крещен Владимир) учил, собрав юношей: иметь душу чистую и непорочную, тело худое, беседу кроткую и соблюдать слово Господне: «Есть и пить без шума великого, при старых молчать, премудрых слушать, старшим покоряться, с равными и младшими любовь иметь, без лукавства беседуя, а побольше разуметь; не свирепствовать словом, не хулить в беседе, не смеяться много, стыдиться старших, с непутевыми женщинами не беседовать, глаза держать книзу, а душу ввысь, избегать суеты; не уклоняться учить увлекающихся властью, ни во что ставить всеобщий почет. Если кто из вас может другим принести пользу, от Бога на воздаяние пусть надеется и вечных благ насладится». О Владычица Богородица! Отними от сердца моего бедного гордость и дерзость, чтобы не величался я суетою мира сего в ничтожной этой жизни...

Как отец, чадо свое любя, бьет его и опять привлекает к себе, так же и Господь наш показал нам победу над врагами, как тремя делами добрыми избавляться от них и побеждать их: покаянием, слезами и милостынею. И это вам, дети мои, не тяжкая заповедь Божия, как теми делами тремя избавиться от грехов своих и Царствия Небесного не лишиться... Если вам Бог смягчит сердце, пролейте слезы о грехах своих, говоря: «Как блудницу, разбойника и мытаря помиловал Ты, так и нас, грешных, помилуй». И в церкви то делайте, и ложась. Не пропускайте ни одной ночи, если можете, поклонитесь до земли; если вам занеможется, то трижды. Не забывайте этого, не ленитесь, ибо тем ночным поклоном и молитвой человек побеждает дьявола, и что нагрешит за день, то этим человек избавляется...

Всего же более убогих не забывайте, но, насколько можете, по силам кормите и подавайте сироте, и вдовицу оправдывайте сами, а не давайте сильным губить человека. Ни правого, ни виновного не убивайте и не повелевайте убить его; если и будет повинен смерти, то не губите никакой христианской души. Говоря что-либо, дурное или хорошее, не клянитесь Богом, не креститесь, ибо нет тебе в этом никакой нужды. Если же вам придется крест целовать братии или кому-либо, то, проверив сердце свое, на чем можете устоять, на том и целуйте, а поцеловав, соблюдайте, чтобы, преступив, не погубить души своей. Паче же всего гордости не имейте в сердце и в уме, но молвите: смертны мы, сегодня живы, а завтра в гробу; все это, что Ты нам дал, не наше, но Твое, поручил нам это на немного дней. И в земле ничего не сохраняйте, это нам великий грех...

Старых чтите, как отца, а молодых, как братьев. В дому своем не ленитесь, но за всем сами наблюдайте; не полагайтесь на тиуна или на отрока, чтобы не посмеялись приходящие к вам, ни над домом вашим, ни над обедом вашим... На войну выйдя, не ленитесь, не полагайтесь на воевод; ни питью, ни еде не предавайтесь, ни спанью; сторожей сами наряживайте, и ночью, расставив стражу со всех сторон, около воинов ложитесь, а вставайте рано; а оружия не снимайте с себя второпях, не оглядевшись по лености, внезапно ведь человек погибает... Куда бы вы ни держали путь по своим землям, не давайте отрокам причинять вред ни своим, ни чужим, ни селам, ни посевам, чтобы не стали проклинать вас...

Куда же пойдете и где остановитесь, напоите и накормите нищего, более же всего чтите гостя, откуда бы к вам ни пришел, простолюдин ли, или знатный, или посол; если не можете почтить его подарком, то пищей и питьем... Больного навестите, покойника проводите, ибо все мы смертны. Не пропустите человека, не поприветствовав его, и доброе слово ему молвите... Что умеете хорошего, то не забывайте, а чего не умеете, тому учитесь как отец мой, дома сидя, знал пять языков, оттого и честь от других стран. Леность ведь всему мать: что кто умеет, то забудет, а чего не умеет, тому не научится. Добро же творя, не ленитесь ни на что хорошее, прежде всего к церкви: пусть не застанет вас солнце в постели. Так поступал отец мой блаженный и все добрые мужи совершенные...»

Перечисливши всі свої походи, Володимир Мономах пише: «А всего походов было восемьдесят и три великих, а остальных и не упомню меньших. И миров заключил с половецкими князьями без одного двадцать, и при отце и без отца, а раздаривал много скота и много одежды своей... А вот что я в Чернигове делал: коней диких своими руками связал я в пущах десять и двадцать, живых коней, помимо того, что, разъезжая по равнине, ловил своими руками тех же коней диких. Два тура метали меня рогами вместе с конем, олень меня один бодал, а из двух лосей один ногами топтал, другой рогами бодал; вепрь у меня с бедра меч сорвал, медведь мне у колена потник укусил, лютый зверь вскочил ко мне на бедра и коня со мною опрокинул. И Бог сохранил меня невредимым».