Тарас Григорович Шевченко (відомий такое як Кобзар) український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський діяч, філософ, політик, фольклорист, этнограф, історик, з точки зору багатьох українців духовний батька сучасного українського народу, людина, яка присвятила своє життя збереженню і поширенню самобутньої народної мудрості тісно пов'язаній з стародавньою православною козацькою культурою і звичаями України. Член Кирило-Мефодіївського братства. У творах на історичну тему показав боротьбу українського народу проти соціального й національного поневолення.

Народився 25 лютого (9 березня за новым стилем) 1814 року у селі Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині Григорія Івановича Шевченка та Катерини Якімівни Бойко козацького походження. Згідно з родинами переказами йога діди і прадіди козакували, служили у Війську Запорізькому, брали участь у визвольних війнах і повстаннях, які відбувалися на Україні XVII XVIII ст. Ці повстання були жорстоко придушені і нормально суспільне життя у регіоні Черкащини, Полтавщини, Київщини, Чернігівщини на тривалі роки было порушене. Основна частина місцевого населення бала закріпачена і зубожіла. Саме такі нелюдські умови стають середовищем для формування сильних і непересічних особистостей, що присвячують життя боротьбі за кражу долю свого народу. Одним з таких людей для українського народу у той важкий час без сумніву став Тарас Шевченко.

Сімя Тараса на чолі з батькам Григорієм Івановичем Шевченком повернулася до села Кирилівки, Звенигородського повіту, на Київщині, звідки був родом Григорій Іванович. Дитячі роки Тараса проходять у цьому селі. 12 травня (24 травня за новым стилем) 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина. 26 січня (7 лютого за новым стилем) 1819 року народилася Тарасова сестра Марія. Був такой випадок, коли малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи», що «підпирають» небо, і заблудился в полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали йога з собою і ввечері привезли в Кирилівку. 8 березня (20 березня за новым стилем) 1821 року народився Тарасів брат Йосип.

Восени 1822 року Тарас Шевченко починає вчитися грамоте у місцевого дека Совгиря. Знайомиться з дворами Г. Сковороди. В період років намалював «Коні. Солдати». Рано втративши матір 1823 року), яка померла від тяжкої праці й злиднів, залешивши сиротами шестеро дітей, він з дитинства зазнав багато горя і знущань. 7 жовтня (19 жовтня) 1823 року Тарасів батька одружується вдруге з умовою Оксаною Терещенко, в якої вже было троє дітей.

22 червня (4 липня) 1824 року народилася Тарасова сестра Марія від другого шлюбу Григорія Івановича. Тарас чумакує з батькам. Буває в Звенигородці, Умані, Єлисаветграді. 21 березня (2 квітня) 1825 року від тяжкої праці на панщині помер Тарасів батька Григорій Іванович Шевченко. Залишившись без сиротою, Тарас іде наймитувати до дека Богорського, який прибув з Києва. Як «школяр-попихач» носить воду, опалює школу, обслуговує дека, читає псалтирь над померлими, продовжує навчання. Під час навчання Шевченко ознайомився з деякими дворами української літератури. Не витерпівши знущань дека П. Богорського, Тарас тікає від нього і шукає в навколишніх селах учителя-маляра. І знаходить, відчуваючи великий потяг до живописи, кілька днів наймитує і «учиться» малярству у дьякона Єфрема. Також мав учителів-малярів із села Стеблева, Канівського повіту, на Київщині та із села Тарасівки, Звенигородського повіту, на Київщині року пасе громадську отару овець у с. Кирилівці. Зустрічається з Оксаною Коваленко, подругою дитинства, яку не раз згадує у своїх творах. Саме їй присвячено вступ до поеми «Маряна-черница».

Наймитуючи у кирилівського попа Г. Кошиці, Тарас буває в м. Богуславі (куди возив поповича до школи і на продаж яблока та сливы). В цей же час їздив на базаре до містечок Буртів і Шполи року Шевченка взяли казачком (слугою) до панського двору у с. Вільшану (Звенигородського повіту на Київщині), куди він пішов за дозволом, щоб вчитися у хлипнівського маляра. Коли Тарасові минуло 14 років, помер В. Енгельгардт і село Кирилівка стала власністю йога сина П. Енгельгардта, Шевченка ж зробили дворовым слугою нового поміщика в маєтку Вільшані. Одного разу 6 грудня (18 грудня) 1829 року поміщик Павло Васильович Енгельгардт застав Шевченка вночі за малюванням козака М. Платова (героя Вітчизняної війни 1812 р.), намяв вуза кріпаку-слузі та наказав відшмагати йога на стайні різками. Наступного дня наказ было виконано: кучер Сидорка відшмагав Шевченка на стайні різками за малювання. Протягом років малював копії з картин суздальских майстрів.

Протягом майже 2,5 років - з осені 1828 року до початку 1831 р. - Шевченко пробу в зі своїм паном у Вільні, проте деталі цієї подорожі мало відомі. Не виключено, що там він міг відвідувати лекції малювання у профессора Віленського Університету Й. Рустемаса. У тому ж місті Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 р. З цього періоду перебування у Вільно зберігся малюнок Шевченка «Погруддя жінки», якість якого свідчить про майже професійне володіння олівцем.

Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка, а щоб мати риск з невгамовного потягу юнака до малювання, віддав йога в науку на 4 роки до живописца Василя Ширяєва, даже у велики панів было модою мати своїх "покоєвих художників". З цього часу і аж до 1838 року Шевченко живе у будинку Крестовського, де найма в квартиру Ширяев. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші року намалював портрет поміщика Павла Енгельгардта.1835 року познайомився з Ф. Толстим, який згодом брав участь у звільненні Шевченка з кріпацтва. У повісті «Художник» Шевченко розповідає, що в доакадемічний період він намалював: «Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати». Шевченко бере участь у розпису Великого театру як підмайстер-рисувальник. Виконав композицію «Олександр Македонський виявляє довіря своєму лікареві Філіппу». Дата і підпис Шевченка. Малюнок виконано на тему, оголошену ще 1830 р. для конкурсу в Академії художеств на одержання золотої медалі. Намалював: «Смерть Олега князя Древлянського», «Смерть Віргінії», на обоях дати і підпис Шевченка, «Смерть Богдана Хмельницького». До цього часу дослідники відносять такое виконання Шевченком малюнків, про які є загадка в йога повісті «Художник»: «Геркулес Фарнезький», «Аполліно» копія, рисунки для розпису Великого театру в Петербурзі, «Маска Лаокоона», «Слідок із скульптурного твору Мікеланджело», «Голова Люція Вера», «Голова Генія»; «Анатомічна фігура»; «Германік»; «Фавн, що танцює». Викуп

Улітку 1836 він познайомився зі своїм земляком художником І. Сошенком, а через нього з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановым. Сошенко вмовив Ширяева відпустити Шевченка на місяць з ним, щоб цей час він використав для відвідування зале живописи Товариства заохочення художників. 5 квітня (17 квітня) 1838 Шевченко разом з А. Мокрицьким відвідує Ермітаж, де оглядели твори видатних художників (Ван-Дейка, Рубенса, Веласкеса, Гвідо Рені та інших), говорили про достоїнства їхніх полотен. Навесні 1838 Карл Брюллов та Василь Жуковський выкупили молодого поэта з кріпацтва. Пан погодився відпустити кріпака за великі гроші рублів. Щоб їх здобути, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського - вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина. Лотерея відбалася 22 квітня (4 травня) 1838 року, а 25 квітня (7 травня) Шевченкові видали відпускну. Дослідники- мистецтвознавці періоду років відносять такое малярські твори, про які є загадка в повісті Шевченка «Художник», а сами: «Анатомічна статуя Фішера», «Мідас, повішений Аполлоном», «Едіп, Антігона та

Перед Шевченком відчинилися двері в широкий світ науки й мистецтва. Він скоро став студентом Академії мистецтв, а вже там - улюбленим учнем Брюллова. Бувши вже неабияким портретистом, протягом навчання він опанував такое мистецтво гравюры й выявив нові видатні здібності як графік та ілюстратор. 23 червня (5 травня) 1838 року за рисунок з гіпсових фігур на місячному екзамені в Академії мистецтв Шевченкові выставлено номер тринадцятий (Найкраща робота оцінювалась 1, а далі оцінки эшли по низхідній). Після викупу оселився на 4-й лінії Васильєвського острова у будинку листопада (14 листопада) 1838 року Шевченко в Гатчині написав «Думку» («Тяжко, важко в світі жити...»), вперше надруковано в харківському альманасі Бецького «Молодик». 24 листопада (4 грудня) 1838 року переїхав на квартиру до Сошенка в будинок го кварталу Васильєвської частини.

Воднораз Шевченко наполегливо працював над поповненням своєї освіти, жадібно читав твори класиків світової літератури й захоплювався історією та філософією. Під враженням вістки про смерть автора «Енеїди» Шевченко написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському». Разом із чотирма іншими йога поезіями цей вірш побачив світ в альманасі Гребінки «Ластівка» (1841). Першу збірку своїх поетичних творів Шевченко видав 1840 під назвою «Кобзар». До неї ввіэшли 8 поезій: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Окремими виданнями виэшли поеми «Гайдамаки» (1841) та «Гамалія» (1844). Вірші Шевченка справили на українське суспільство великие враження, проте російська богема загалом негативно поставился до молодого поэта, звинувативши йога головним чином у тому, що він пишет «мужицькою мовою». Улітку 1842, використавши сюжет поеми «Катерина», Шевченко намалював олійними фарбами однойменну картину, яка стала одним з найпопулярніших творів українського живописи.

13 травня (25 травня) 1843 року Шевченко з Петербурга виїхав на Україну. Зупинився поет у Качанівці на Чернігівщині.В червні 1843 побував у Києві, де познайомився з М. Максимовичем та П. Кулішем, і на Полтавщині відвідав Є. Гребінку. В липні 1843 року у с. Ковалівці Шевченко відвідує Олексія Капніста (учасник руху декабристів, син автора «Оди на рабство» і комедії «Ябеда»). Обидва поїхали у місто Яготин до Миколи Рєпніна-Волконського оглянути галерею картин і на замовлення Григорія Тарновського зробити копію з портрета Миколи Рєпніна. Познайомився з Варварою Рєпніною. 20 вересня (2 жовтня) 1843 року гостює в рідному селі Кирилівці, Звенигородського повіту, на Київщині у сестри та братів. Протягом жовтня-грудня 1843 року перебуває в м. Яготині на Полтавщині у Рєпніних, де на замовлення Олексія Капніста виконує дві копії з портрета М. Рєпніна (оригінал намальований швейцарським художником Й. Горнунгом). Портрети зберігаються: один в Державному музеї Т.Г.Шевченка у Києві, другий у Ленінграді, в Ермітажі.

Під впливом баченого і пережитого в Україні Шевченко написав вірш «Розрита могила», у якому висловив гнівний осуд поневолення українського народу царською Росією. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву, де пробу в один тиждень і зустрівся з Михайлом Щепкіним та Осипом Бодянським. Під час першої подорожі до України Шевченко задумав видати серію малюнків «Живописна Україна». Саме тому Тарас Шевченко в пошуках історичних сюжетів мав намір звернутися до Буткова. Про це поет писав у листі до Осипа Бодянського 29 червня (11 травня) 1844 року. 30 жовтня (11 листопада) 1844 року комітет Товариства заохочення художників ухвалив надати Шевченкові грошову допомогу для видання «Живописной Украины», визначивши для цієї мети 300 крб. та зобовязавши йога надіслати для Товариства один примірник першого випуску видання. Перші 6 офортів серії («У Києві», «Видубецький монастир у Києві», «Судня рада», «Старости», «Казка» («Солдат і Смерть»), «Дари в Чигрині 1649 року») виэшли друком у листопаді того ж року під назвою «Чигиринський Кобзар». Вийшов 1844 передрук першого видання «Кобзаря» з додатком поеми «Гайдамаки». Того ж року Шевченко написав гостро політичну поему «Сон» («У всякого своя доля»), ставши на шлях безкомпромісної боротьби проти самодержавної системи тодішньої Російської Імперії.

22 березня (3 квітня) 1845 року Шевченко подав заяву до ради Академії мистецтв з проханням надати йому звання художника. Рада Академії художеств, розглянувши заяву Шевченка, винесла таке рішення: «Ст. 12. По прошению вольноприходящего ученика Академии Тараса Шевченко (по входящей книге 386). Определено: Поелику Шевченко известен Совету по своим работам и награжден уже за успехи в живописи серебряною медалью 2-го достоинства, то удостоить его звания неклассного художника и представить на утверждение общему собранию Академии». Також подав заяву до правління Академії про видачу йому квитка для проїзду на Україну і вільного проживання там. 25 березня (5 квітня) рада Академії мистецтв видала Шевченкові квиток на право проїзду на Україну. Вже в листопаді 1845 року загальні збори Академії мистецтв у Петербурзі затвердили рішення ради від 22 березня про надання Шевченкові звання некласного художника.

31 березня (12 квітня) 1845 року Шевченко виїхав з Петербурга через Москву до Києва. В Москві зустрічався з Михайлом Щепкіним, оглядав Кремль. По дорозі до Києва Шевченко проїжджав Подольськ, Тулу, Орел, Кроми, Есмань, хутір Віктора Забіли під Борзною (Кукуріковщину). Протягом весни-осені 1845 року перебуває в селі Марїнському на Полтавщині. Жив він у поміщика О. Лукяновича (в окремому від панів приміщенні), малював портрети і краєвиди. Тут поет здружився з селянами, охоче з ними зустрічався і розмовляв. У вересні гостює у своїх родичів у с. Кирилівці, відвідує сестру Катерину в с. Зелена Діброва, був у с. Княжому. Ставши співробітником Київської Археографічної Комісії, Шевченко багато подорожував Україною, збирав фольклорні й этнографічні матеріали та змальовував історичні й архітектурні пам'ятки. Восени та протягом зими 1845 року Шевченко написав такі твори: «Іван Гус» («Єретик»)[, «Сліпий», «Великий льох», «Наймичка»[96], «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Холодний Яр», «Давидові псалми»; важко захворівши, написав наприкінці 1845 вірш «Заповіт», у якому проголосив заклик до революційної боротьби за визволення свого поневоленого народу. Через їхній яскраво антирежимний характер нові поетичні твори Шевченка не могли бути надруковані й тому розповсюджувались серед народу в рукописних списках. Сам Шевченко переписав їх для себе у спеціальний зошит- альбом, якому дав назву «Три літа» [102] ( ).

Напровесні 1846 року Шевченко прибув до Києва, оселився в будинку в колишньому провулку «Козине болото» і в квітні того ж року пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. Не без впливу Шевченка укладено статут та інші програмові документи кирило-мефодіївців. 27 листопада 1846 р. Тарас Шевченко подає заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті, на яку йога затвердили 21 лютого 1847 р. У березні 1847, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 квітня 1847, відправили під конвоєм до Петербурга й ув'язнили в казематі так званого Третього відділу. Під час допитів поет выявив неабияку мужність і незалежність: він не зрікся своїх поглядів і не виказав нікого з братчиків. Перебуваючи біля двох місяців за ґратами, Шевченко продовжував писати вірші, що їх згодом об'єднав у цикл «В казематі». Серед в'язничних мурів, чекаючи кари, Шевченко зміг написати таку рідкісну перлину лірики, як вірш «Садок вишневий коло хати…». Безмежну любов до України поет висловив у вірші «Мені однаково».

Шевченка, у якого під час обшуку знаэшли альбом поезій «Три літа», покарали набагато тяжче, ніж інших притягнених до слідства братчиків: заслали в солдати до Оренбурга. На вироку Микола І власноручно дописав: «Під найсуворіший нагляд і з забороною писати й малювати». В Орській фортеці всупереч суворій забороні, Шевченко продовжував крадькома малювати і писати вірші, які йому вдалося переховати й зберегти в чотирьох «захалявних книжечках» (1847, 1848, 1849, 1850). За того часу Шевченко написав поеми «Княжна», «Варнак», «Іржавець», «Чернець», «Москалева криниця» та багато поезій. Поет цікавився життям казахів, що кочували в околицях фортеці, вивчав їх пісні й легенди та малював сценки з їхнього побуту. Деяке полегшення становища Шевченка зайшло навесні 1848 унаслідок включення йога до складу Аральської експедиції. Перебування на о. Кос-Арал было дуже продуктивним у йога творчості. Крім виконання численних малюнків, сепій та акварелей, Шевченко написав поеми «Царі», «Титарівна», «Марина», «Сотник» і понад 70 поезій, у яких відбиті важкі переживання, спричинені неволею і самотністю. В Оренбурзі Шевченко зблизився з засланцями-поляками, учасниками повстання , і заприязнився з польським істориком Бр. Залеським, з яким пізніше листувався. У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув'язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт, на півострів Мангишлак.

Семирічне перебування поэта в Новопетровській фортеці це найважчі часи в йога житті. Та незважаючи на найсуворіший нагляд, на моральні страждання і фізичне виснаження Шевченко таємно продовжував малярську й літературну діяльність. Лише під час так званої Каратауської експедиції, влітку 1851, він виконав біля 100 малюнків аквареллю й олівцем. Знайшовши коло форту добру глину й алебастр, Шевченко почав вправи в скульптурі. Серед виконаних ним скульптурних творів були й 2 барельєфи на новозавітні теми: «Христос у терновому вінку» і «Йоан Хреститель». Поет тоді почав писати російською мовою повісті з українською тематикою та багатим автобіографічним матеріалом

Тільки через 2 роки після смерті Миколи клопотання друзів увінчалися успіхом, і поэта звільнено з заслання у 1857 р. Довідавшись про звільнення, Шевченко цілком наново переробив написану ще в 1847 поему «Москалева криниця», а такое почав вести російською мовою «Щоденник» цінне джерело до біографії Шевченка, яке свідчить про високий рівень культури мислителя. У серпні 1857 Шевченко залешив Новопетровськ і рибальським човном дістався до Астрахані, а звідти пароплавом прибув до Нижнього Новгорода. Тут поетові довелося затриматися майже на півроку, бо виїзд до Москви й Петербурга йому было заборонено. Хоч у Нижньому Новгороді Шевченко жив під пильним наглядом поліції, він не тільки брав участь у культурному житті міста, а й написав поеми «Неофіти», «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава», закінчив повість «Прогулка с удовольствием и не без морали», намалював понад 20 портретів і зробив чимало архітектурних малюнків.

Навесні 1858 поет прибув до Петербурга, де йога тепло зустріли українські друзі та численні прихильники, серед них і родина Федора Толстого. У червні того ж року Шевченко оселився в Академії Мистецтв, де жив до самої смерті. І. Тургенєв і Марко Вовчок приїжджали туди, щоб познайомитися з українським поетом. Одержавши з чималими труднощами дозвіл, Шевченко влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. Тут відвідав своїх рідних у Кирилівці та декого з давніх знайомих. В перших числах серпня 1859 Шевченко приїхав до Києва і оселився на межі Куренівки і Пріорки по вулиці Вишгородській. Його мрії про одруження та придбання землі над Дніпром не здійснилися. Шевченка втретє заарештували і після кількаразових допитів зобов'язале повернутися до Петербурга. На світанку 14 серпня 1859 поет диліжансом через Ланцюговий міст через Дніпро виїхав до Петербурга. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. Виснажений моральними і фізичними стражданнями десятирічного заслання, Шевченко зберіг давню поетичну силу, яка незабаром виявилася в нових йога творах. Уважають, що поема «Марія» становить вершину творчості поэта після заслання. Шість раніше написаних і в Росії заборонених поезій Шевченка видано за кордоном. У друкарні П. Куліша вийшло в світ 1860 року нове видання «Кобзаря», яке, однак, охоплювало тільки незначну частину поезій Шевченка. Того ж року надруковано й «Кобзар» у перекладі російських поетів, а в січні 1861 випущено окремою книжкою Шевченків «Буквар», посібник для навчання в недільних школах України, виданий коштом автора накладом примірників.

Бувши вже хворим, Шевченко взяв участь у підготовці першого числа журналу «Основа», яке вийшло ще за життя поэта. У передчутті близького кінця Шевченко записав олівцем на офорті автопортрета 1860 свій останній вірш «Чи не покинуть нам, небого». П. Зайцев назвав цей твір незрівнянним поетичним документом боротьби безсмертної душі з тлінним тілом перед лицем фізичної смерті.

Першим коханням молодого Шевченка бала молода дівчина, одноліток Тараса Оксана. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть старшого віку. Але надії були марними Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусив поїхати до Вільна (тепер Вільнюс). Розлука бала несподівана і довга. Усе своє подальше життя Шевченко буде з ніжністю згадувати ту дівчину, яку колись кохав. Наступною жінкою, яку він нагородив своїм коханням, бала польська швачка Дзюня Гусіковська. У 1843 році Шевченко їде в Україну і там зустрічає Ганну Закревську, якій згодом присвятив вірш «Г. З.» Наступними жінками, що займали місце в серці Кобзаря, були Варвара Рєпніна, сільська дівчина Глафіра та Агата Рускова, 16-річна актриса Катерина Піунова, яка, напевно, просто не наважилася пов'язати своє життя з модним, але скандально відомим художником, який майже на тридцять років був старшим від неї. Останнім коханням поэта бала 19-річна дівчина Лукерія Полусмак, яка наймитувала в Петербурзі. Простакувату дівчину Тарас зваблював дорогими подарунками, але вона не захотіла залешати столичного життя і переїжджати в Україну, щоб жити в селі, й покинула поэта, вийшла заміж за перукаря Яковлєва. І лише 1904 року, після смерті свого пиячка-чоловіка, Лукерія Яковлєва-Полусмак, залешивши дітей в Петербурзі, приїхала до Канева і щодня приходила на могилу Шевченка.

26 лютого (10 березня) 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів 1 (13 березня) йога поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі. Після того, як п'ятдесят вісім днів знаходився прах Т. Г. Шевченка в Петербурзі, йога домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозвілу в квітні того ж року, перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева.