Є ще люди сонні, начесов и, А глухі до слова – це найгірше, Ти до рідної прислухайсь мови, Прокажи відмінки – це ж як вірш!

Називний питає: хто ты ? що ты ? Хоче він про наслідки роботы І про себе чуты лишь похвали, Щоб тебе як приклад называли.

Родовий доскіпує своего – Хоче знаты він: кого? чего? І про тебе знать, якого роду, Що немає роду переводу.

Все давальний дасть – не жаль йому, Але хочетт знать: кому? чему? Знать про тебе, гожего на вроду Що даєш і ты своему народу.

У знахідного свої потреби, Він – кого? і що? питає в тебе. І кого всі ми за друзів маєм, І що друзі роблять нам навзаєм?

А орудний хочетт знать: ким? чим? У труді орудуй з ним. Хоче знать, що здатний ты утнуты? Чим ты станешь? Ким ты хочеттш буты?

А місцевий - де? В якому місці? Хоче знаты – у селі чи в місті?

Кличний закликає всіх навколо: Гей Іване, Петре чи Миколо!