С. Ф. Русова – видатний педагог, психолог, громадський діяч.

Мета методичного об'єднання: підвищувати науково- методичний рівень професійної компетентності педагогів; ۰ залучати вихователів до вивчення та аналізу педагогічних і філософських поглядів С. Ф. Русової; ۰ забезпечити обмін професійного досвіду, використовуючи ідеї педагогіки С. Ф. Русової.

«Дитячий садок – це перша найгідніша школа для дитини, національна школа, в якій пробуджується її національна і громадянська свідомість» С. Русова

Життєвий та творчий шлях Софії Русової.. Народилася вона 18 лютого 1856 року на Чернігівщині. Мати Софії – Ганна Жерве, французского походження, батька – Федір Ліндфорс, швед. Зразкову родину Ліндфорсів поважали сусіди і селяни, проте щастя було недовгим. Коли Софійка бала зовсім маленькою, померли її сестра Наталя і брат Володя. Від туги і горя тяжко захворіла й невдовзі померла мати. Діти залишилися під опікою батька Федора Ліндфорса, який справою свого життя вважав безкорисливе служіння народові.

У 10 років Русова вступила до Фундуклеївської гімназії, яку закінчила з золотою медалью. Взимку 1871 родину спіткало горе: раптово помирає батька. Зовсім юна Софія залишилася круглою сиротою. Перед Софією постає питания: який шлях обрати? І вона із сестрою Марією вирішує присвятити себе школі. З цією метою сестры їдуть до Петербурга, де вивчають досвід кращих педагогів та роботу шкіл: твори Песталоцці, Руссо, Дістервега, Фребеля.

У1871 році, вже в Києві Софія і Марія Ліндфорс відкривають приватний дитячий садок, у якому було 20 вихованців. Серед вихованців були здебільшого діти з родин інтелігенції, зокрема двоє дітей Старицьких. Сестри не шкоду вали свого часу, готуючись до занять зі своїми вихованцями.

Громадська робота приносила Софії ще більше задоволення, бо вона познайомилася з Олександром Русовим. Молоді люди взаємно симпатизували один одному. «Він перший відкрив мені красу української народної пісні, напиши пізніше Софія Федорівна, заговорив до мене українською мовою і без довгих проемов і пояснень збудив у мене ту любовь до нашого народу, що вже ніколи не покидала моего серця й керувала всією моєю працею довгі літа».

У Петербурзі Русови цікавилися політичним життям. Саме тоді вийшов горезвісний Валуєвський указ із відомою фразою: «никакого малороссийского языка нет, не было й быть не может». Українське слово переслідувалося й заборонялося. Саме в цей час Київська українська громада, коллегий друзі покладають на Олександра Русова надзвичайно складну й відповідальну місію врятувати від загибелі заборонені рукописні вірші Тараса Шевченка й надрукувати за кордоном увесь «Кобзар» без цензурных скорочень. Протягом 1875–76 років подружжя здійснило в Празі всю роботу, пов'язану з підготовкою й виданням двух томів «Кобзаря», а потім і перевезенням його через кордон на батьківщину. Уже самим тільки сим вчинком Русови вписали власну сторінку в історію української культури..

Ув'язнена 1881 року за зв'язки з російськими революційними колами, відтоді постійно перебувала під поліційним наглядном. Часто переслідувана, змінювала місце перебування, противв судьи включался у громадську роботу, влаштовувала прилюдні народні читання, організовувала таємні школе.1881 У 1908 році Олександр Русов дістав запрошенная з Києва від директора Комерційного інституту викладати статистику. Софія щаслива: збалася її мрія житий працювати в Києві. У 1910 році Русова ввійшла до складу вчительської колегії комерційної школе. У Комерційному інституті вона викладає французьку мову. У той час у педагогічному житті сталася знаменна подія почав виходити педагогічний журнал «Світло», співредакторами якого були Софія Русова.

Софія Русова проявила себе як педагог практик і теоретик. Вона виступає з лекціями перед педагогами, вихователями, студентами. Окрім того, Софія Федорівна виїжджає за кордон, вивчає роботу дитячих садків у Європі, діяльність їх вихователів. Після повернення до Києва вона виступає з питань дошкільного виховання у Фребелівському товаристві. У 1917 році С.Русову запрошують прочитать курс лекцій з дошкільного виховання у Київському Фребелівському педінституті, який на той час готував вихователів для дошкільних установ /Нині – це педуніверситет ім. М.Драгоманова/.

І хочу Софія Федорівна не мала диплома про вищу освіту та лекторського стажу читання лекцій, ці лекції вона прочитала блискуче. Так Софія Федорівна прилучилася до педагогіки, з якою не поривала до кінця життя, стала профессором данного закладу. У перші роки радянської влади С.Русова бере активну участь у товаристві поширення писемності серед населення України. У 1917 р. Софія Русова бере активну участь у встановленні в Україні Народної Республіки і стає її діячем членом Центральної Ради. На пропозицію секретаря Міністерства України С.Ф.Сташевського Софію Федорівну призначають головою відділу дошкільного виховання Міністерства освіти України.

Після перемоги більшовиків, - згадувала Русова, - викладачів Кам'янецького університету примушували замість лекцій копоти буряки, працювати на городах. Запам'ятався випадок, коли ректорові університету, математикові Федорову, літньому, по важному чоловікові, який прийшов до їдальні зі своїми плечиками, відмовили в обіді, оскільки він не выходи на польові роботи. Починався страшный террор, знищення інтелігенції. Софія Федорівна не могла далі перебувати в атмосфері шпигунства, доносів, страхуй недовіри. Вона змушена бала емігрувати до Львова. Звідти переїжджає до сина у Відень. Там Русова пишет «Теорію і практику дошкільного виховання»,

Коли в Подебрадах (Чехія) бала заснована Українська академія, профессор Русова дістала туда запрошенная. У цей же час у Гаазі відбулися збори Інтернаціональної жіночої ради, куди Українська Жіноча Рада делегувала Софію Федорівну. «Треба теперь, щоб Русова цілу Європу об'їхала й розповіла про ситуацію в Україні», вона несла світові правду про те, що коїться в Україні. Розповідала про голод, винищення селянства, террор против національно свідомої інтелігенції.. У 1923 році Софія Русова – профессор Українського педагогічного інституту імені Михайла Драгоманова у Празі.

Проаналізувавши багато робіт із педагогічної та психологічної тематики, Русова приходить довисновку, що гармонійну людину можна лише тоді виховати, якщо будуть виконуватися такі умови: виховання повинно бути індивідуальним; національним; відповідати вимогам часу; бути вільним від урядових вимог.

Померла С. Руссова 5 лютого 1940 року в Празі, проживши довге, тяжкие, але щасливе життя, проповідуючи до останніх днів гуманізм, просвітництво, національну ідею шкільного життя.

Вшановуючи внесок Русової у розвиток педагогічної науки та її роль у створенні національної системи освіти, 2005 року Міністерство освіти і науки України запровадило нагрудный знак «Софія Русова». Ним нагороджують наукових, науково- педагогічних і педагогічних працівників за значні особисті успіхи у галузі дошкільної та позашкільної освіти.2005Міністерство освіти і науки Українинагрудный знак «Софія Русова»дошкільноїпозашкільної освіти Праці Софії Русової – це не тільки історія української педагогіки, але й змістовний аналіз специфіки українського дитячого садка й школе. Від юних літ і до глибокої старості вона бала незламно вірною українській ідеї й залишила нам мудрі настанови педагога і вечного.

Найважливіші принципи педагогічної концепції С.Русової: · гуманізм;гуманізм · демократизм;демократизм · народність;народність · природовідповідність;природовідповідність · культуровідповідність;культуровідповідність · особистісно орієнтований підхід;особистісно орієнтований підхід · соціальна обумовленість виховання;соціальна обумовленість виховання · загальнолюдські цінності.загальнолюдські цінності

Ідея національного виховання в педагогічній спадщині Софії Русової Центральне місце в багатогранній педагогічній спадщині вченої займає концепція української національної системи освіти і національного виховання, у межах якої отримали своєрідну інтерпретацію найважливіші фундаментальні теоретико- методологічні проблеми мета, завдання, зміст, методи, принципи, форми освіти, навчання й виховання.

Концепція рідної української школе Ідея національного виховання головна й визначальна в педагогічній концепції С.Русової. У центрі педагогічної концепції вченої перебуває дитина з її природженими задатками, здібностями, можливостями, талантами. Головне завдання виховання забезпечення розвитку відзначених чинників, а також національної самосвідомості і загальнолюдської моралі; формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, здатної до свідомоего суспільного вибору і збагачення інтелектуального, духовного, економічного, соціально-політичного і культурного потенціалу свого народу.

Софія Русова справедливо вважається классиком вітчизняного дошкільного виховання, про що красномовно свідчать її твори «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дитячий сад на національнім грунті», «Дошкільне виховання», «Нова школа соціального виховання», «Націоналізація дошкільного виховання», «Нові методи дошкільного виховання», «Роль жінки у дошкільному виховання» та інші, а також подвижницька практична діяльність у галузі дошкільного виховання.

"Дитина за своєю природою – допитливий дослідник, відкривач світу. Так нехай перед неювідкривається чудовий світ у живых фарбах, яскравих і тремтливих звуках, у казці та грі, у власній творчості, в красі, що надихає її сердце, в прагненні робити людям добро..."